Розділи 1-4 – Ворожа навала

1:1-16 – Навухудоносор підкорює Арфаксада

Перша глава розкриває план Навуходоносора (604-562 до Р. Хр.) щодо військових дій проти Арфаксада, щоб підкорити його. Розповідь розпочинається з подій, що начебто відбувалися в 593 р. до Р. Хр., дати псевдо-історичної, а отже, з фіктивної прив’язки. Навуходоносор уособлює усіх могутніх безбожних ворогів Божого народу. Західні народи ставилися до Навуходоносора як до смертної людини (1:11), а не як до божества, яким він сам себе вважав (3:8; 6:2), а тому й відмовилися приєднатися до нього і допомагати в його війнах. Але в 588 р. до Р. Хр., на сімнадцятий рік свого правління, він розпочав війну проти Арфаксада і переміг його.

2:1-28 – Олоферн виступає проти Заходу

Друга глава розкриває високі претензії Навуходоносора, який порівнює себе з самим Ягве, «великий цар, пан усієї землі» (Юдт. 2:5; І. Н. 3:11; Зах. 6:5). Його армія, що налічувала 120000 піхотинців та 12000 вершників (Юдт. 2:5, 15), «покриє ногами війська обличчя всієї землі» (Юдт. 2:7; Пс. 59:13; Іс. 41:5), «я (він) сказав, і я (він) зроблю це своєю рукою» (Юдт. 2:12; Втор. 32:39; Іс. 43:13). Він виголошує клятву за допомогою фрази «бо – клянусь моїм життям» (2:12), яка вважається властивою для Ягве (пор. Втор. 32:40; Іс. 49:18; Єр. 22:24; Єз. 5:11, тощо). Отже, вже лише ці факти свідчать про те, що Навуходоносор протиставляє себе Господу Ягве.

Вісімнадцятий рік царювання Навуходоносора та двадцять другий день першого місяця (2:1) є досить важливими датами, оскільки вони стосуються 587 р. до Р. Хр., а відтак вказують на рік, протягом якого Єрусалим було спустошено (пор. Єр. 52:29), і на завершення святкування празника Пасхи, яке випадає на 22 число місяця Нісана (див. Вих. 12:2. 18). Ці дві дати наштовхують читачів на думки про занепад, але водночас і про торжество Ізраїля.

Олоферну (ім’я перського походження), «головному вождю військ Навуходоносора» (2:4), довірена військова кампанія проти Заходу, і він розпочинає похід з величезною армією. Географічні деталі збивають з пантелику і є для нас невідомими, окрім кількох, згаданих у родоводі в Бут. 10. Боротьба між богами (Навуходоносор проти Ягве) та їхніми агентами в середовищі людей (Олоферн проти Юдити!) розпочалася. Слова Навуходоносора «я сказав це і зроблю це своєю рукою» (2:12) з іронією вказують на руки Юдити (8:33; 9:9-10 і в інших місцях) та на руки Ягве (див. Вих. 3:19-20; Іс. 10:5-16), які виконають вирок, покаравши самого Навуходоносора.

3:1-10 – Народи Заходу підкорені

Коли армія Олоферна розпочинає похід, усі народи на морському узбережжі (Заході) підкоряються йому і не чинять ніякого спротиву. Він спустошує землю і нищить усі капища божків, «щоб народи покланялися лише одному Навуходоносорові та щоб усі язики й племена взивали до нього як до бога» (3:8), що демонструє пряму образу Ягве. До того ані асирійці, ані вавилоняни, ані цар Персії не претендували на статус божества. Але пізніше і єгипетський цар Птолемей V (203-181 рр. до Р. Хр.), і сирійський цар Антіох IV (175-164 до. Р. Хр.) називали себе «Епіфаніями», що означало «об’явлення Бога».

4:1-15 – Ізраїль готується до оборони

Глава 4 є прекрасною ілюстрацією вислову «Працюй так, наче все залежить від тебе, і молись так, наче все залежить від Бога». З одного боку, ізраїльтяни готуються до війни, укріплюючи мурами свої оселі та запасаючись харчами, що мало би допомогти їм вистояти; з іншого боку, вони ревно присвятили себе Ягве, всемогутньому Господу (пор. 8:13; 15:10; 16:6,17), у безперервній молитві (4:9,12,15, «почали взивати»), «народ постив чимало днів» (4:9,13), та виявляли каяття через символічне посипання голови попелом, розстеливши свої волосяниці перед Господом (4:10,11,12,14). Попри те, що волосяниця була загальноприйнятим знаком каяття переважно серед Ізраїля, цього разу і чужинці, що оселилися разом з ізраїльтянами, раби та худоба були покриті веретищами, щоби виразити солідарність з усіма (Йона 3:8). Навіть жертовник був укритий волосяницею (4:12). Віра в те, що Господь перебуває в центрі всього – це основа молитви. Тому молитви ізраїльтян такі життєві і палкі, сповнені віри, надії і відповідальності за конкретну ситуацію, в якій опинилися.

Тут маємо зазначити дві історичні неточності: повторне освячення Храму (4:3) найімовірніше відбулося значно пізніше – після повернення з вигнання (515 р. до Р. Хр.) або навіть ще пізніше – за часів Макавеїв (164 р. до Р. Хр.), після того як Храм був опоганений Антіохом IV, але аж ніяк не за царювання Навуходоносора (603-562 рр. до Р. Хр.). Автор виставляє Навуходоносора символом важких часів, які переживає Ізраїль. По-друге, ради старших Ізраїля, як на це вказує термін gerousia (4:8; 15:8), ще не було в той період, коли відбувалися зазначені події. Отже, цей епізод може належати до більш пізньої грецької версії тексту періоду Макавеїв (пор. 2Мак. 11:27). Йоаким (= нехай Господь поставить) міг бути представником священства в цілому (див. Вар. 1:7-9; Неем. 12:26). Ба більше, у тексті вказано місто Ветулію як географічну локацію, що займає ключову оборонну позицію (див. 4:6; 6:10-12; 8:21; 10:10, тощо), однак його ніколи не було ідентифіковано. Це місто могло репрезентувати Єрусалим та його святилище (пор. 4:2-3; 5:19; 8:24; 9:8,13; 10:8; 13:4; 15:9; 16:18). Отже, Юдита може представляти увесь Ізраїль, ототожнюваний з самим серцем юдаїзму – з Єрусалимом, Храмом, жертовником.

Попередній запис

Значення Книги Юдити в наш час

Саме ім’я Юдити має особливе значення. Вона уособлює усіх жінок Ізраїля, які славляться своєю побожністю, мудрістю та своїми добрими вчинками. ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 5-7 – Олоферн, облога Ветулії

5:1-6:21 – Олоферн виступає проти пророкування Ахіора Коли Олоферн випитує Ахіора, вождя синів Аммона, про ізраїльтян, той пророкує (6:2), що ... Читати далі