Саме ім’я Юдити має особливе значення. Вона уособлює усіх жінок Ізраїля, які славляться своєю побожністю, мудрістю та своїми добрими вчинками. Вона стоїть в одному ряду з Маріям, пророчицею, яка очолила Ізраїль, щоби співати хвалу Ягве після звільнення з Єгипту (Вих. 15:20-21; Юдт. 15:13; 16:13); вона також уособлює Девору, яка надихала Ізраїль до боротьби, щоби відбити наступ ворогів (Суд. 4:4-9; Юдт. 14:2-4); вона пригадує нам Яїлу, хоробру жінку, яка вбила Сісеру, ворога її народу (Суд. 4:17-22; Юдт. 13:6-8); вона подібна до мудрої жінки з Авел Бет-Маах, яка своєю доброю порадою допомогла відсікти голову супротивникові Давида (2Сам. 20:15-22; Юдт. 8:11-36; 11:20-23); вона викликає таке саме захоплення своєю красою та сміливістю, як і Естера (Ест. 2:7; 5:1-4 МТ; Юдт. 10:3-4:7,10,14,18-19,23). Можемо побачити в ній гармонійне поєднання воїна та спокусниці, мудрости і привабливости, чоловічого та жіночого начала; істинного андрогіна!
Оповідач, представляючи Юдиту в такий спосіб, виразно протиставляється домінуючим ідеям і культурі свого часу. Його голос спротиву вщент руйнує тюремні мури, зведені чоловічим шовінізмом, і вводить до оповідання свіжий подих фемінізму, виправданого і дуже бажаного. Жінка зображена рівною чоловікові, а в певному сенсі вона навіть перевершує його!
Окрім того, Юдита позиціонує себе як людина, яка живе для інших та бореться за визволення. Її щира віра, що Господь переможе зло (8:11-27; 9:2-14; 13:4-5,7), у жодному разі не применшує її ініціятиви, рішучости, сміливости та самовідданости (13:20). Як усі, хто трудиться для інших, вона у своїх діях керується не особистими потребами, а потребами громади. Юдита настільки утотожнює себе зі стражданням свого народу, що ані не втікає в побожну банальність, ані не очікує ангельського втручання, ані не боїться виступити супроти принизливих планів чоловічого суспільства. Самоідентифікація Юдити із ширшим загалом змушує її шукати спосіб визволити свій народ. Отже, Юдита стає прикладом для усіх, хто присвятив себе справі визволення. Її історія – це безнастанне благання, що проривається крізь вузьконаціональні обмеження і досягає кожного місця і часу, кидаючи виклик кожному – великому і малому, сильному і слабкому, чоловікові і жінці – співдіяти з Ягве, Богом поневолених (та Ісусом, слугою найменших, останніх та загублених), задля блага багатьох пригноблених та маргіналізованих.
Юдита також дає урок віри, що може зрушити гори (Мт. 17:20). Могутність Асирійської імперії зруйнована рукою жінки, яка вирізняється практичною мудрістю та глибокою вірою в Бога. Саме її глибока віра в Ягве спонукає її бути інакшою та діяти інакше. Вона насмілюється відрізнятися від представників свого народу, своєї статі і переконливо доводить, що кожен, хто хоче досягти чогось вартого уваги, мусить чимось відрізнятися від інших. Історія Юдити також вчить, що щира любов до свого народу, країни та культури не підлягає осуду через світоглядну обмеженість. Для Юдити вірність завіту означає справжній патріотизм. Заходи, до яких вона вдається, морально виправдані – у ситуації, що не може бути змінена в якийсь інший спосіб, вона використовує доступні їй засоби. Спостерігаючи за діями Юдити, бачимо реакцію Бога на гріх. Саме Бог рукою цієї жінки (13:4-14; 16:6) виконав божественну справедливість.
