Історичний контекст

Автор демонструє доволі добре знання географії Палестини, де відбуваються центральні події оповідання (гл. 4-6). Грецький текст Септуагінти справляє враження, що це оповідання має сильний вплив єврейської лексики, ідіоматичних виразів та синтаксичних структур. Крім того, неможливо не помітити, яке важливе місце автор відводить різним релігійним поняттям, а зокрема, союзу (9:13) та його інтерпретації з точки зору девтерономістичної термінології (5:17-21; 8:20; 11:10); Храму (4:2-3; 8:21,24; 9:8-13; 16:20), святого міста Єрусалима (4:2; 10:8; 11:19; 15:9; 16:18,20), інституту священства (4:6,14-15), давання десятини (11:13), опису всепалення, добровільних жертв і дарів (4:14; 9:1; 16:18) та різних імен Бога, які тісно пов’язані з народом Ізраїля (пор. 4:2; 6:21; 7:19,28; 9:2,12; 10:1; 12:8 тощо). Отже, є багато підстав вважати, що анонімний автор міг належати до спільноти палестинських юдеїв, фарисеїв, які радикально дотримувалися Законів Мойсея, хоча він і симпатизував самарянам (4:4-5; 15:3-5). Використання термінів «сини Ізраїля» (4:1) та «євреї» (10:12) замість «юдеї» (див. Дії 22:3, 30) на означення власне євреїв, наводить на думку, що найбільш ймовірне місце написання цього твору – діяспора.

Попри те, що написання цієї книги може бути датоване будь-яким іншим періодом у проміжку від V ст. до Р. Хр. до початку нашої ери, політичні та релігійні елементи, викладені в книзі, дають нам змогу зробити сміливі здогадки, що найбільш ймовірно цей твір був написаний за часів останнього періоду правління Йоханана Гіркана І (135-104 рр. до Р. Хр.), або на початку правління Олександра Янная (103-76 рр. до Р. Хр.). Сам задум твору може сягати часів Перської імперії, але її писемну форму належало би віднести до періоду Гасмонеїв.

Канонічний контекст

Оригінальний текст Книги Юдити походить із грецьких рукописів Септуагінти. Святий Єронім стверджує, що він використав арамейський текст для перекладу, що ввійшов до Вульгати, але й досі оригінальні арамейські та єврейські манускрипти не знайдені. Відома лише в грецькому перекладі, книга не стала частиною єврейського канону. Попри те, що ця книга, на відміну від Книги Естери, виносить на обговорення основні принципи палестинського юдаїзму, рабини вважали її «додатковою», бо вона сприяла розвитку універсального ставлення, а це суперечило припису П’ятикнижжя про те, що ані аммонії, ані моавіти не могли стати членами юдейської спільноти (див. Втор. 23:3-4; Юдт. 14:10). Книга пропагувала прихильне ставлення до самарійських міст та змальовувала Юдиту як рішучу жінку, що було досить важким для сприйняття рабинами.

У ранній Церкві сприйняття Книги Юдити було досить неоднозначним. У той час, як Східна Церква, за винятком Климента Олександрійського та Вселенського Нікейського собору (325р.), заперечувала канонічність цієї книги (пор. Мелітон Сардинський, Ориген, Кирило Єрусалимський, Григорій Назіянзин), у Західній Церкві їй здебільшого надавали канонічний статус (наприклад, Гіларій, Августин, Флавій Касіодор, та інші).

Пізніше протестантські Церкви дотримувалися точки зору Мартина Лютера, заперечуючи канонічний статус цієї книги, у той час як Римо-Католицька Церква схвалила її і долучила до списку девтероканонічних книг.

Інші типологічні приклади з Книги Юдити

Існує досить сильний міжтекстуальний зв’язок між образами Сари (Бут. 12-23) та Юдити, а це дає підставу вважати образ Юдити релекцією Сари.

Сара Юдита
Бут. 12:11 Сара прекрасна жінка. 8:7 Юдита прекрасна жінка.
Бут. 12:14-15: Єгиптяни та слуги фараона захоплюються красою Сари. 10:14,19,23; 11:21,23: Асирійські вояки та сторожа Олоферна зачаровані красою Юдити.
Бут. 12:13: Фараон піддався обману. 9:10-13: Олоферн вірить її оманливим словам.
Бут. 12:17: Хтивість фараона до Сари призводить до кар на нього та його народ. 12:16-20: Злі наміри Олоферна спричиняють його падіння.
Бут. 12-16: Господь благословляє Авраама через Сару. 13:4,14-16: Господь благословляє народ через Юдиту («рукою» Юдити).
Бут. 12:17: Господь нищить фараона. 16:16: Господь («рукою» Юдити) перемагає ворогів.
Бут. 17:16: Сара є матір’ю народів та Ізраїля. Ім’я Юдита означає «єврейка», представниця народу Ізраїля.

 

З цієї релекції стає зрозуміло, що обидві жінки – і Сара (канонічна), і Юдита (второканонічна) – це постаті, що символізують важливу роль жінок в історії спасення. Бут. 12 є першим здійсненням (виконанням) обітниці, що Ягве буде благословляти тих, хто благословляє Ізраїль, і проклинати тих, хто проклинає його синів. Книга Юдити – це одна із найостанніших книг СЗ, яка містить свідчення про це правдиве твердження. У той час, як у Бут. 12 Господь бере управління ситуацією на себе, у Книзі Юдити саме жінка керує ситуацією, але звичайно, з Божою допомогою (16:6).

Попередній запис

Літературний жанр та історична правда

Це оповідання містить багато числових перебільшень (1:4,16; 2:5,15; 7:2,17), хронологічних, історичних та географічних неточностей. Так Навуходоносор змальований як цар асирійський ... Читати далі

Наступний запис

Значення Книги Юдити в наш час

Саме ім’я Юдити має особливе значення. Вона уособлює усіх жінок Ізраїля, які славляться своєю побожністю, мудрістю та своїми добрими вчинками. ... Читати далі