Загальне тло
Книга Товита подає деякі неточні історичні відомості. Хибною є послідовність асирійських царів: пропущено Саргона II, який царював після Салманассара (Тов. 1:15). Неймовірно тривалим є Товитове життя: він був молодим хлопцем, коли відбувся поділ царства (922 р. перед Р. Хр., Тов. 1:4), його переслідував Сінаххеріб (705-681 рр. перед Р. Хр., Тов. 1:18-20), осліпнув Товит за царювання Асархадона (681-669 рр. перед Р. Хр., Тов. 2:1) і прожив іще п’ятдесят років (пор. Тов. 14:2). Його син перед своєю смертю став свідком занепаду Ніневії (612 р. перед Р. Хр., Тов. 14:15). Таке вільне поводження з історичними фактами вказує на те, що авторові йдеться не про історичну правду, а радше про ту правду, що Бог постійно присутній і діє в житті вірних людей.
Схему сюжету базовано на двох стародавніх народних казках, які протягом тисяч років розповідали на Близькому Сході й у Східній Европі: на історії про «вдячного небіжчика» та на історії про «злого змія в подружній спальні». Історія про «вдячного небіжчика» розповідає про мандрівника, котрий натрапив на непохований труп і власним коштом поховав померлого. Невдовзі зустрів незнайомця, котрий приєднався до нього і запропонував чоловікові свою службу. Платнею за службу мала бути половина всього того, що здобуде мандрівник. Незнайомець радить мандрівникові, як здобути багатство, рятує його від лих, а врешті виявляється «вдячним небіжчиком», котрого колись поховав мандрівник. Історія про «злого змія в подружній спальні» розповідає про молоду жінку, одержиму демоном, котрий убиває кожного її нареченого. Якщо об’єднати обидва оповідання, то «вдячним небіжчиком» стає незнайомець, котрий рятує молоду жінку від демона і влаштовує її шлюб із мандрівником.
Іншим джерелом, яким скористався автор Книги Товита, є розповідь про Ахікара – історія, на кілька століть старша за Книгу Товита і збережена кількома мовами. Героєм цієї стародавньої асирійської розповіди є службовець при царському дворі. Він виховує свого осиротілого небожа і готує його до царської служби. Проте небіж виявляється невдячним. Він звинувачує свого дядька в зраді, й Ахікара засуджують до страти. Кат рятує Ахікара, бо той колись урятував йому життя. Він переховує Ахікара, аж доки цар починає каятися, що скарав його на смерть. Ахікара поновлюють на попередній посаді, а натомість його небожа страчують.
Подібність цих розповідей до історії про Товита є очевидною. Подорож Товії під захистом Рафаїла та шлюб Товії зі Сарою, яку переслідує злий дух, нагадують дві наведені вище народні казки, а натомість історія про Товита, праведного чоловіка, котрий зазнає переслідувань, але з часом його виправдовують, є подібною до розповіди про Ахікара. Ахікар-Ахіяхар навіть родичається з Товитом, а багато висловлювань Ахікара стають словами, якими Товит звертається до Товії (гл. 4).
Утім, розбіжності між Книгою Товита і згаданими історіями також очевидні. Метою Книги Товита є не розгортати саму розповідь, а говорити про Бога. Доказами турботи Бога про Його людей є опіка ангела та мужність молодого хлопця. Про справедливість Бога свідчить зцілення праведних людей. Посланням цієї книги є заклик вірити в Бога.
1:3-3:6 – Товитові випробування
У цій першій частині представлено чільного персонажа та показано конфлікт. Товита зображено тут як праведного і благочестивого чоловіка, котрий сумлінно дотримується Закону. Цю його сумлінність ілюструє дарування десятини. Таку практику базовано на Законі, описаному в П’ятикнижжі. Книга Левит приписує складання десятини для священиків і левитів, а також для підтримання святині (27:30-33; пор. Чис. 18:21-32). Книга Второзаконня приписує, що десяту частину всього, що родить земля, потрібно принести до місця, що його вибере Господь, і спожити перед Господом (Втор. 14:22-26). Десятину врожаю кожного третього року слід відкласти набік для потреб убогих і безземельних (Втор. 14:28-29; 26:12). Товит ставився до всіх цих зобов’язань дуже серйозно. Одну десятину він віддавав священикам і левитам, другу – бідним в Єрусалимі, а третю (тобто десятину кожного третього року) призначав для бенкету, на який запрошував убогих. Про його праведність свідчать також справи милосердя: милостиня та ховання мертвих. Товита, отже, зображено як дуже святобливого чоловіка.
Парадоксальним є те, що доброта Товита спричиняє конфлікт цієї історії. Здається: що наполегливіше він намагається жити добрим і святим життям, то більше він страждає. Товитові страждання приносять також страждання і його сім’ї. Натомість сусіди, котрі насміхаються з його зусиль, здається, живуть досить заможно, спокійно та безтурботно. Проте царя, котрий є причиною більшости Товитових лих, спіткає поганий кінець. Чи людські страждання є неминучими і для праведних, і для грішних? Чи вони є лише примхою долі? Чи не є найправильнішим просто не зважати на них? Чи слід ігнорувати несправедливість політичної системи та переслідування беззахисних? Куди в розповіді про цього святого чоловіка подівся Бог?
3:7-17 – Тяжке становище Сари
З допомогою літературного прийому синхронізації автор Книги Товита поєднує двох стражденних людей, котрих розділяють багато кілометрів. «Того ж самого дня» горе Сари, доньки Рагуела, також досягає межового моменту. Сару переслідує злий дух, який убив сімох її чоловіків в їхні шлюбні ночі. Прислуга насміхалася з неї та докоряла їй, що Сара сама вбивала своїх чоловіків. Для людського сприймання між Товитом і Сарою пролягає велика дистанція, та в очах Бога їхні життєві долі, як побачимо, дуже близькі.
Як і Товит, Сара вдається до молитви. Молитва є головним елементом цієї розповіди. Про молитву тут згадано в кожному важливому епізоді: у хвилині скорботи Товита (3:2-6) і в моменті його зцілення (11:14-15); у нещасті Сари (3:11-15); у шлюбну ніч Товії та Сари (8:5-8); у Рагуеловій подяці за зцілення Сари (8:15-17). Ціла розповідь прямує до великої подячної пісні Товита (13:1-18). Власне, у відповідь на молитви Товита і Сари до них було послано Рафаїла, щоби їх вилікувати. Після їхнього зцілення ангел каже їм, що то саме він заносив їхні молитви перед славу Господню (12:12).
Сару переслідує здий дух, Асмодей. Він має перське ім’я, Aeshma Daeva, що означає «злий, розпусний демон». Не пояснено присутности в її житті злого духа. Сара та її сім’я – добрі люди. В усіх інших аспектах сім’я, здавалося би, процвітає, живе в спокої та в достатку. На літературному рівні злий дух є елементом народної казки. На людському рівні злий дух є уособленням неминучих і незрозумілих страждань у житті людини. На богословському рівні злий дух є свідченням того, що в житті людини з’являється зло, і його годі побороти без допомоги Бога. У НЗ Ісус розкаже, що таке зло можна вигнати лише молитвою та постом (Тов. 12:8; пор. Мр. 9:29).
