Аналіз, викладений вище, оприявнив характерні риси літературних блоків, які представляють документи, що мають різне походження та з’явилися зі специфічною метою. Праця редактора чи редакторів Книги Ездри та Книги Неемії полягала в об’єднанні їх в один блок, аби задокументувати історію відбудови Єрусалима і Храму. Проте спосіб виконання такої редакційної роботи звертає увагу на домінантні ідеї, якими керувалася редакційна група. Їх можна синтетично підсумувати так:
- Головну думку обох засадничих автобіографічних текстів, Ездр. 8:15-36 і Неем. 2:1-4:23; 6:1-7:3, формулюють слова: «Добра була Божа рука надо мною». Редактори усвідомлюють, що робота з відбудови була можливою винятково завдяки присутності Ягве на цьому історичному етапі та завдяки Його постійній допомозі при подоланні тисяч труднощів, які спіткали народ, особливо з огляду на спротив перської влади Самарії.
- Релігійне мислення характеризувала дуалістична схема, яка протиставляє людину божеству: відповіддю на людський гріх є милосердя Боже, так само як знищенню та розпорошенню народу через його гріхи відповідають відбудова та возз’єднання Ізраїля, що було насамперед діянням Бога.
Тексти, які є носіями цих концепцій, розміщено в стратегічно найбільш важливих місцях оповіді: Ездр. 9:1-15, перед відреченням від змішаних шлюбів; Неем. 1:1б-11, на початку відбудови мурів; Неем. 9:1-10:39, на закінчення читання Тори.
- В очах редактора чи редакторів особливе значення має культ: порівняно багато є текстів літургійних (Ездр. 3:1-13; Неем. 8:1-18; Неем. 9:1-10:40; Неем. 12:27-43), і їх уміщено на початку й наприкінці кожного етапу матеріяльної та соціяльної відбудови, немовби з бажанням перетворити історичні події на культ і надати їм глибокого значення. Події зображено як велику літургію, в якій діє Бог, а людина мусить виявити готовість виконувати Божу волю.
Культом не є, проте, лише літургійний обряд, а окреслює культ насамперед воля підпорядкування себе Торі, що її трактовано як єдиний спільний пункт, навколо якої Юда може відбудувати власну суспільну (див. проблему змішаних шлюбів) і релігійну ідентичність (див., напр., свято Кучок).
Маргінальним, але не обійденим увагою, є аспект суспільних проблем, зачеплений тільки в Неем. 5:1-19, у зв’язку з економічною нерівністю і зловживанням владою. Для редактора більше значення мають обов’язки щодо Храму, на який усі зобов’язані робити пожертви, щоби він міг виконувати свої релігійні функції (пор. Ездр. 1:6; 8:31-36; Неем. 10:33-35; 13:10-14).
З огляду на культурну приналежність і на зацікавлення авторів немає сумніву, що вони належать до кола храмового персоналу і вважають Храм необхідною структурою для суспільного та релігійного розвитку Юди.
У часи економічних і культурних інновацій на початку еліністичного періоду вони побоювалися, що разом із провідною роллю Храму ослабне чи навіть загине та культурна та релігійна специфіка, яка дозволила євреям сформувати власну ідентичність і відіграти свою історичну роль. Тому період відбудови вони показують народові як приклад і закликають відродити початковий запал, а також залишатися вірними Торі, що передбачало передовсім участь у храмових літургіях.
Зрозуміла річ, що хроністи зробили ідеологічний вибір, але то не був єдиний можливий вибір у тодішніх межах ізраїльської традиції.
Насправді, крім тієї офіційної релігії, що базувалася на Храмі та на звершуваному в ньому культі, паралельно розвивалась в Юді також релігійна практика, яку ми можемо назвати народною, яка знайшла свій вияв передовсім в апокаліптичній літературі та яка була особливо чутлива до проблем найбідніших соціяльних класів. Цей тип релігії не стільки надає великого значення старим зразкам і схиляє до вірности минулому, скільки пропонує звернути погляд на майбутнє, на царство Боже, яке повалить установлений суспільний лад і остаточно обітре сльози слабким та знедоленим.
