Розділи 12-13 – Посвята мурів, нові проблеми Неемії

Неем. 12:1-26 – Список репатрійованих священиків і левитів (адміністративні тексти)

Так само складною є структура Неем. 12:1-26 – тексту, який можна вважати окремим літературним блоком, адже відмежовує його вступ у в. 1 («А оце священики та Левити»), якому відповідає схожа формула у в. 26 («Вони були за днів…»).

У цьому тексті можна виокремити кілька документів, які певним чином гармоніюють одні з одними, та все-таки виявляють свої різні походження та призначення.

Насамперед в. 1-9 наводять список священиків і левитів у часи Зоровавеля й Ісуса. Закінчення цього списку слід шукати, ймовірно, у в. 7б, який – із нам не зрозумілих причин, мабуть, було переміщено. Далі, без жодного літературного вступу, вміщено список Ісусових нащадків, себто список первосвящеників у період від 520 до 405 року до Р. Хр. (в. 10-11).

Опісля з’являється список голів священицьких родин за часів Йоакима, Ісусового сина (в. 12-21). Що ж до списку голів священицьких родин за часів наступних первосвящеників текст відсилає читача до храмових хронік (в. 22-23). Нарешті у в. 24-25 перелічено голів левитів за Йоакимових часів.

Усі ці документи, частково за винятком останнього, записано досить сухо, без опису їхнього контексту і без коментарів; здається, що вони заповнювачами тільки доповнюють один одного, що їхнім єдиним завданням є заповнити прогалини в історичній розповіді, або – що ще ймовірніше – нагадати про ті родини, які в часах самого редактора були славні й мали владу.

Неем. 12:27-43 – Посвята мурів (літургійно-нараційний текст)

Цей текст можна порівняти з Ездр. 3:1-13 і Неем. 8-10 з огляду на схожість тематики та літературної структури. Текст стосується празника посвяти мурів Єрусалима, про що повідомляє початковий вірш (в. 27а); з цієї причини до Єрусалима скликано всіх левитів (в. 276). Окрім того, у в. 28 з’являється звична формула: «І позбиралися», – яка обіцяє початок розповіди про церемонію.

Співці прибули до Єрусалима з навколишніх сіл і господарств (в. 28-29); священики, левити передусім очистили себе, а потому цілий народ і навіть міські брами й мури (в. 30). Після завершення очищення вирушає процесія: старшини Юди та народ поділено на дві групи, які виходять із одного й того самого місця і обходять мури міста у двох протилежних напрямках (зліва і справа), щоби знову зійтись у Храмі, де відбувається урочисте завершення церемонії. Вірші 31-32 і 37 описують перший подячний хор і його шлях, в. 38-39 – другий хор, а в. 40 – їхній прихід до Храму. Вірші 33-36 переривають цю логіку розповіди, наводячи перелік священиків, присутніх у першому хорі, а в. 41-42 подають список священиків, котрі очолюють другий хор. Обидва списки мають форму реєстру, зайву для первинного нараційно-літургійного задуму.

Вірш 43 є завершенням цілого тексту: церемонія закінчується згадкою про жертвоприношення та про святкування народу, чию радість було почути здалека. Потрібно зазначити, що ця остання згадка в схожому вигляді з’являється також в Ездр. 3:13, і в обох текстах вона є літературним висновком. Окрім того, всі ті тексти, ядро яких має літургійний характер, виявляють, без сумніву невипадкову літературну подібність: від вступної формули до формули висновку, – що разом із тематикою робить їх найлегше впізнаваними (завдяки їхній однорідності) літературними блоками. Якби виявилося, що вони походять із одного і того самого суспільного середовища, це не було би дивним.

Неем. 12:44-13:36 – Ідеальний образ епохи Зоровавеля та Неемії (редакційний текст)

Останнім текстом редакційного характеру є Неем. 12:44-13:3: він подає ідеальний образ епохи Зоровавеля та Неемії, залишаючи поза увагою всі пов’язані з нею проблеми. Деякі факти (напр., жертвоприношення в Храмі чи питання змішаних шлюбів) увіходять навіть у помітну суперечність із Неем. 13:4-31.

Аби змалювати таку картину, редактор щедро запозичував із матеріялу хронік: в. 45 відсилає до законодавства левитів із 1Хр. 23-26, а передовсім до 2Хр. 8:14; в. 46 натомість відсилає до 2Хр. 29:30.

У 13:1-2 процитовано Втор. 23:4-6, аби унаочнити швидку реакцію євреїв, котрі хотіли виявити вірність, вилучаючи з громади будь-які чужорідні елементи: такого інтегралістського підходу не вимагає Книга Второзаконня, та автор пропонує його як зразок суспільства, повністю поєднаного з Ягве.

Імовірно, що цей текст було задумано як висновок до цілої розповіди про події після вигнання, та з причин, нам не відомих, його було вставлено в менш показовому місці, а саме після звіту про празник посвяти мурів (Неем. 12:27-43), який показує повністю відновлене суспільство.

Ця ідеальна картина передує, втім, тексту (Неем. 13:4-31), з яким вона в багатьох аспектах контрастує: з нашого історичного погляду, це є невдала та невиправдана неузгодженість. Її можна пояснити лише богословським задумом редактора, котрий бачив у минулій епосі суспільної та релігійної відбудови Ізраїлю ідеальний вихідний пункт. Незважаючи на всі проблеми, він бачив позитив: ентузіязм тієї історичної ери і той запал, із яким бажали дотримуватися Тори; саме цих рис, імовірно, він не спостерігав у своїх часах, коли суспільство ворохобили новаторські прагнення, яких він не поділяв.

Неем. 13:4-31 – Нові проблеми Неемії в Єрусалимі (автобіографічний текст)

Цей текст, темою якого є неправильна поведінка євреїв, дуже близький до Неем. 2:1-4:17 і 6:1-7:3, причому і за літературним задумом, і за богословським змістом.

Вступ до цього тексту легко побачити у в. 4-9 завдяки літературному початку («А перед тим», в. 4а) і з огляду на опис переступів, яких священик Ел’яшів у час відсутности Неемії в Єрусалимі припустився в Храмі, облаштовуючи велику кімнату для Товії. Неемія подався до двору перського царя й відтак утратив контроль за ситуацією в Юдеї. Проте, коли повернувся до Єрусалима, то дізнався про ті переступи. Він ужив належних заходів і виселив Товію з Храму (в. 8-9). У такий спосіб окреслено тематику цілого цього фрагмента, який можна поділити на три окремі частини, що відповідають трьом формам некоректної поведінки: відповідно левитів (в. 10-14), влади (в. 15-22) та народу загалом (в. 23-29).

Вступом до кожної частини є нотатка про сприйняття проблеми, на що вказують дієслово «довідався» (в. 10) і вислів «тими днями бачив я» (в. 15, 23), а після того Неемія в обвинувачувальній промові розкриває проблему (пор. wa’аribah: в. 11, 17, 25) і вдається до належних заходів (в. 12-13, 19-22а, 28).

Ці проблеми стосуються пожертв для левитів, котрі без цих пожертв не могли виконувати своїх обов’язків у Храмі; торгівлі в день шабату в Єрусалимі; практики змішаних шлюбів, у чому бачили відступ від традицій, а особливо загрозу для єврейської мови. Кожну частину завершує звернення Неемії до Ягве з проханням пам’ятати про його заслуги (в. 14, 22б, 29). Блок завершують в. 30-31, підсумовуючи головні заходи, яких ужив Неемія, і наводячи чергове звернення до Ягве.

Характерною ознакою цього тексту є повторюване звернення до Ягве, як у Неем. 1:5-11, що постає особистими міркуваннями, свідченням причетности героя до внормування суспільного життя євреїв.

Попередній запис

Розділи 8-11 – Відновлення шанування Закону

Неем. 8:1-18 – Ездра виголошує Закон (літургійно-нараційний текст) Цей фрагмент дуже схожий до Ездр. 3:1-13, причому й у літургійному контексті ... Читати далі

Наступний запис

Висновок

Аналіз, викладений вище, оприявнив характерні риси літературних блоків, які представляють документи, що мають різне походження та з’явилися зі специфічною метою. ... Читати далі