Неем. 12:1-26 – Список репатрійованих священиків і левитів (адміністративні тексти)
Так само складною є структура Неем. 12:1-26 – тексту, який можна вважати окремим літературним блоком, адже відмежовує його вступ у в. 1 («А оце священики та Левити»), якому відповідає схожа формула у в. 26 («Вони були за днів…»).
У цьому тексті можна виокремити кілька документів, які певним чином гармоніюють одні з одними, та все-таки виявляють свої різні походження та призначення.
Насамперед в. 1-9 наводять список священиків і левитів у часи Зоровавеля й Ісуса. Закінчення цього списку слід шукати, ймовірно, у в. 7б, який – із нам не зрозумілих причин, мабуть, було переміщено. Далі, без жодного літературного вступу, вміщено список Ісусових нащадків, себто список первосвящеників у період від 520 до 405 року до Р. Хр. (в. 10-11).
Опісля з’являється список голів священицьких родин за часів Йоакима, Ісусового сина (в. 12-21). Що ж до списку голів священицьких родин за часів наступних первосвящеників текст відсилає читача до храмових хронік (в. 22-23). Нарешті у в. 24-25 перелічено голів левитів за Йоакимових часів.
Усі ці документи, частково за винятком останнього, записано досить сухо, без опису їхнього контексту і без коментарів; здається, що вони заповнювачами тільки доповнюють один одного, що їхнім єдиним завданням є заповнити прогалини в історичній розповіді, або – що ще ймовірніше – нагадати про ті родини, які в часах самого редактора були славні й мали владу.
Неем. 12:27-43 – Посвята мурів (літургійно-нараційний текст)
Цей текст можна порівняти з Ездр. 3:1-13 і Неем. 8-10 з огляду на схожість тематики та літературної структури. Текст стосується празника посвяти мурів Єрусалима, про що повідомляє початковий вірш (в. 27а); з цієї причини до Єрусалима скликано всіх левитів (в. 276). Окрім того, у в. 28 з’являється звична формула: «І позбиралися», – яка обіцяє початок розповіди про церемонію.
Співці прибули до Єрусалима з навколишніх сіл і господарств (в. 28-29); священики, левити передусім очистили себе, а потому цілий народ і навіть міські брами й мури (в. 30). Після завершення очищення вирушає процесія: старшини Юди та народ поділено на дві групи, які виходять із одного й того самого місця і обходять мури міста у двох протилежних напрямках (зліва і справа), щоби знову зійтись у Храмі, де відбувається урочисте завершення церемонії. Вірші 31-32 і 37 описують перший подячний хор і його шлях, в. 38-39 – другий хор, а в. 40 – їхній прихід до Храму. Вірші 33-36 переривають цю логіку розповіди, наводячи перелік священиків, присутніх у першому хорі, а в. 41-42 подають список священиків, котрі очолюють другий хор. Обидва списки мають форму реєстру, зайву для первинного нараційно-літургійного задуму.
Вірш 43 є завершенням цілого тексту: церемонія закінчується згадкою про жертвоприношення та про святкування народу, чию радість було почути здалека. Потрібно зазначити, що ця остання згадка в схожому вигляді з’являється також в Ездр. 3:13, і в обох текстах вона є літературним висновком. Окрім того, всі ті тексти, ядро яких має літургійний характер, виявляють, без сумніву невипадкову літературну подібність: від вступної формули до формули висновку, – що разом із тематикою робить їх найлегше впізнаваними (завдяки їхній однорідності) літературними блоками. Якби виявилося, що вони походять із одного і того самого суспільного середовища, це не було би дивним.
Неем. 12:44-13:36 – Ідеальний образ епохи Зоровавеля та Неемії (редакційний текст)
Останнім текстом редакційного характеру є Неем. 12:44-13:3: він подає ідеальний образ епохи Зоровавеля та Неемії, залишаючи поза увагою всі пов’язані з нею проблеми. Деякі факти (напр., жертвоприношення в Храмі чи питання змішаних шлюбів) увіходять навіть у помітну суперечність із Неем. 13:4-31.
Аби змалювати таку картину, редактор щедро запозичував із матеріялу хронік: в. 45 відсилає до законодавства левитів із 1Хр. 23-26, а передовсім до 2Хр. 8:14; в. 46 натомість відсилає до 2Хр. 29:30.
У 13:1-2 процитовано Втор. 23:4-6, аби унаочнити швидку реакцію євреїв, котрі хотіли виявити вірність, вилучаючи з громади будь-які чужорідні елементи: такого інтегралістського підходу не вимагає Книга Второзаконня, та автор пропонує його як зразок суспільства, повністю поєднаного з Ягве.
Імовірно, що цей текст було задумано як висновок до цілої розповіди про події після вигнання, та з причин, нам не відомих, його було вставлено в менш показовому місці, а саме після звіту про празник посвяти мурів (Неем. 12:27-43), який показує повністю відновлене суспільство.
Ця ідеальна картина передує, втім, тексту (Неем. 13:4-31), з яким вона в багатьох аспектах контрастує: з нашого історичного погляду, це є невдала та невиправдана неузгодженість. Її можна пояснити лише богословським задумом редактора, котрий бачив у минулій епосі суспільної та релігійної відбудови Ізраїлю ідеальний вихідний пункт. Незважаючи на всі проблеми, він бачив позитив: ентузіязм тієї історичної ери і той запал, із яким бажали дотримуватися Тори; саме цих рис, імовірно, він не спостерігав у своїх часах, коли суспільство ворохобили новаторські прагнення, яких він не поділяв.
Неем. 13:4-31 – Нові проблеми Неемії в Єрусалимі (автобіографічний текст)
Цей текст, темою якого є неправильна поведінка євреїв, дуже близький до Неем. 2:1-4:17 і 6:1-7:3, причому і за літературним задумом, і за богословським змістом.
Вступ до цього тексту легко побачити у в. 4-9 завдяки літературному початку («А перед тим», в. 4а) і з огляду на опис переступів, яких священик Ел’яшів у час відсутности Неемії в Єрусалимі припустився в Храмі, облаштовуючи велику кімнату для Товії. Неемія подався до двору перського царя й відтак утратив контроль за ситуацією в Юдеї. Проте, коли повернувся до Єрусалима, то дізнався про ті переступи. Він ужив належних заходів і виселив Товію з Храму (в. 8-9). У такий спосіб окреслено тематику цілого цього фрагмента, який можна поділити на три окремі частини, що відповідають трьом формам некоректної поведінки: відповідно левитів (в. 10-14), влади (в. 15-22) та народу загалом (в. 23-29).
Вступом до кожної частини є нотатка про сприйняття проблеми, на що вказують дієслово «довідався» (в. 10) і вислів «тими днями бачив я» (в. 15, 23), а після того Неемія в обвинувачувальній промові розкриває проблему (пор. wa’аribah: в. 11, 17, 25) і вдається до належних заходів (в. 12-13, 19-22а, 28).
Ці проблеми стосуються пожертв для левитів, котрі без цих пожертв не могли виконувати своїх обов’язків у Храмі; торгівлі в день шабату в Єрусалимі; практики змішаних шлюбів, у чому бачили відступ від традицій, а особливо загрозу для єврейської мови. Кожну частину завершує звернення Неемії до Ягве з проханням пам’ятати про його заслуги (в. 14, 22б, 29). Блок завершують в. 30-31, підсумовуючи головні заходи, яких ужив Неемія, і наводячи чергове звернення до Ягве.
Характерною ознакою цього тексту є повторюване звернення до Ягве, як у Неем. 1:5-11, що постає особистими міркуваннями, свідченням причетности героя до внормування суспільного життя євреїв.
