Вступ

Перше враження, яке виникає в кожного, хто береться читати Книгу Ездри та Книгу Неемії, – нібито він читає документальне джерело, органічне у своїх частинах і зв’язне за своєю логікою. Проте подальше читання показує, що насправді текст є сповненим суперечностей, навіть зі суто історичного погляду.

Фактично, ті книги є збірником текстів, неоднорідних за своєю структурою та літературними жанрами, а також розмаїтих за ситуаціями: історичними, соціяльними та пов’язаними з навколишнім середовищем, – як і за лінгвістичними конотаціями, характерними для цих текстів. Це стосується не стільки використання двох мов (єврейської та арамейської), скільки відмінних синтаксичних і лексичних форм у різних текстах – форм, які з певністю належали різним часовим періодам і соціальним обставинам.

Аби забезпечити якнайкраще розуміння композиційної історії цих текстів – хоча з практичних міркувань аналізуємо їх у звичній редакційній послідовності, – ми поділили їх, супроводивши відповідними примітками, на групи, відповідно до їхніх лінгвістичних, літературних чи тематичних характеристик. Таким чином, можна визначити п’ять груп текстів:

  1. група щоденникових (автобіографічних) текстів, які охоплюють мемуари Ездри та Неемії, написані від першої особи та пов’язані виразним усвідомленням того, що виконання місії героїв стало можливим тільки завдяки особливій опіці Бога чи перського царя;
  2. тексти, які доповнюють цей первинний корпус (автобіографічні доповнення) і від якого принаймні частково запозичують стиль і літературні форми; зазвичай їх також базовано на порівняно давніх документах;
  3. група літургійно-нараційних текстів, однорідність яких забезпечують передусім вступні та заключні формули, а також тематика;
  4. документи адміністративного архіву (адміністративні), не долучені до попередніх текстів і не опрацьовані редакційно в інших контекстах;
  5. тексти, які мають характер редакційних узагальнень (редакційні), призначені насамперед для історичної інтеграції подій і персоналій; до цих текстів, очевидно, належать усі вступні та заключні формули і вставки, які можна з упевненістю приписати праці остаточного редактора.

Такий розподіл на однорідні групи не задумано як хронологічний розподіл, який би вказав, що один текст передує іншому чи з’являється слідом за ним, а запропоновано винятково з логічних міркувань. Датування потрібно шукати, де це можливо, у самих текстах; що більше, їхнє долучення до єдиного корпусу могло відбуватись або поетапно, або безпосередньо під час остаточної редакції.

У кожному тексті слід аналізувати передусім його літературні, лінгвістичні й тематичні ознаки, щоби якнайбільш об’єктивно оцінити його первинне історичне та богословське значення. Далі можна його верифікувати (або ж ні) у контексті остаточної редакції, де текст міг зазнати змін чи трансформацій.

Остаточний редактор упорядковує тексти на основі власної історично-богословської оцінки, щоби показати провіденціяльний задум Ягве в справі суспільної та релігійної відбудови єврейської спільноти. Опісля результати було поділено на такі тематичні блоки:

Ездр. 1-6: Повернення з вигнання та відбудова Храму, незважаючи на спротив самарян. Усе завершується щасливо, з урочистим святкуванням Пасхи та свята опрісноків у 515 році до Р. Хр. (Ездр. 6:19-22).

Ездр. 7-10: Моральна та релігійна організація єврейської спільноти як справа рук Ездри, який закликає поважати Тору, особливо відмовитися від змішаних шлюбів, визнаних небезпекою для суспільної цілісности і для чистоти віри в Ягве. Наприкінці як приклад покори Ягве подано список тих, хто відрікся від своїх жінок-чужинок разом із дітьми (Ездр. 10:18-44).

Неем. 1-7: Суспільна організація єврейської спільноти як справа рук Неемії, який продовжує і завершує відбудову мурів Єрусалима, незважаючи на спротив влади Самарії. Цю частину завершують (Неем. 7:4-72) образ нового заселення Єрусалима та список довколишніх місцевостей.

Неем. 8-12: Зародження юдаїзму, з нагоди чого Ездра урочисто читає Тору, відбувається велична покаянна церемонія та врочисте підписання угоди між релігійними та громадськими лідерами про дотримання приписів Тори. Цю частину завершують переліки мешканців території Юди та посвячення мурів Єрусалима (Неем. 11-12), а також загальна картина відбудови, яку вважають ідеальною епохою в житті єврейської спільноти (Неем. 12:44-47).

Неем. 13: Тут ідеться про другу місію Неемії та про суспільні труднощі, які виникли в Єрусалимі та які мав подолати Неемія.

У процесі доволі складної праці редакційного зіставлення текстів первинна мета кожного тексту, очевидно, зазнала змін: тексти було вихоплено з історичного контексту, в якому їх створювали, й укладено відповідно до ідеологічного задуму редактора, щоби підперти певну тезу, яку він хотів довести. Проте вміння редактора не виявилося надто великим, адже результат його зусиль не набув належної узгоджености. Хиба полягає, імовірно, у надмірному бажанні редактора дослівно відтворювати компільовані тексти. Це є хибою редагування, проте певною користю для нас, адже це полегшує нам реконструкцію подій та їхніх історичних обставин.

Таким чином, читаючи різноманітні тексти, ми повинні зважати на подвійний інтерпретаційний вимір: первинний, пов’язаний зі створенням тексту (як і чому його було створено), і редакційний, пов’язаний із проблемами й ідеологією часів редактора (як і з якою метою текст використовували). Таке розрізнення є дуже важливим для коректного історичного дослідження, а також для об’єктивної оцінки текстів у нашому повсякденні.

Особливу проблему становить, одначе, велика кількість переліків імен, які з’являються в цій книзі. При першому читанні ці списки видаються доволі втомливими, якщо не нудними та втомливими незрозумілими, на тлі динамічної розповіді про події.

Проте передовсім потрібно зазначити, що для менталітету тієї епохи та для літературного стилю редакторів хронік було притаманно наводити списки імен, узяті з різноманітних адміністративних архівів. Деякі списки в Книзі Ездри та Книзі Неемії, без сумніву, є історичною документацією, що свідчить про історичність подій. Наприклад, список в Ездр. 2:1-70 / Неем. 7:6-72, що є просто переліком мешканців Юдеї, а також списки, вставлені в автобіографічні тексти (Ездр. 8:16-20; Неем. 3:1-32).

Проте є в цих книгах багато інших списків, які було додано після першого редагування і які недоречно переривають певні тематичні блоки, як-от Ездр. 8:1-14; 10:18-44; Неем. 12:33-36, 41-42 й ин., або є мішаниною різних списків, більш чи менш виправданих для того часу, коли жили редактори, що їх повставляли. До прикладу, їхньою метою могло бути підтвердити примирення між священицькими родинами, які ворогували (Ездр. 8:1-14), або засудити родини, які провинились укладенням змішаних шлюбів, і в такий спосіб виставити їх на маргінеси єврейського суспільства (Ездр. 10:18-44), або для того, щоби легітимізувати право багатьох родин мешкати в Єрусалимі чи в інших містах Юдеї (Неем. 11:1-36), або, зрештою, щоби виокремити тих предків священиків і левитів, котрі якось вирізнилися під час служіння в Храмі (Неем. 12:1-26, 33-36, 41-42).

Завдяки цим спискам, які було додано пізніше, ми виходимо за межі історично-богословської сфери і входимо в царину інтересів, якнайбільш близьких і глибоких для суспільства тих часів, коли відбувалося редагування хронік, а відтак сходимо на рівень легітимації здобутих прав. З цієї причини ми постаємо перед незаперечним знаком занепаду релігійних ідеалів у єврейському суспільстві, віддаленому від тих історичних часів, про які йдеться, – причому в сенсі й часовому, і культурному.

Властиво, у редакторів Книги Ездри та Книги Неемії можна добачити виразну ностальгію за героїчною епохою відбудови, коли єврейський народ мав завзятий ентузіязм до прийняття Тори і для утвердження своєї суспільної та релігійної ідентичности (пор. Неем. 12:44-13:3). Одначе тепер він опиняється сам на сам із новим збуренням ідей і фактів, які підважують ту суспільну та релігійну модель, яку було встановлено за часів Перської імперії. Дуже ймовірно, що ми опиняємось у періоді видатних діянь Олександра Македонського наприкінці ІV ст. перед Р. Хр. і першої хвилі експансії еліністичної культури з усіма її позитивними та негативними явищами у сферах і економіки, і культури.

Власне, усвідомлення того, що часи відбудови, можливо, незворотно минули, могло спонукати редакторів хронік до того, щоби зобразити історію після вигнання в Книзі Ездри та Книзі Неемії так, аби подати своїм сучасникам певний зразок і точку опори, та заохотити їх відтак до збереження недоторканною релігійної ідентичности як обов’язкової умови забезпечення їм належного місця в історії.

Попередній запис

Розділ 36 – Останні царі Юди: вигнання і повернення

У цій останній главі в Хроніках подано дуже лаконічний підсумок подій, які трапилися від смерти Йосії до вавилонського вигнання. Лише ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 1-3 – Повернення з неволі, відбудова жертовника

Ездр. 1:1-11 – Декрет Кира про повернення з неволі (редакційний текст) Поняття «редакційний текст» ми трактуємо в цьому випадку як ... Читати далі