Розділ 36 – Останні царі Юди: вигнання і повернення

У цій останній главі в Хроніках подано дуже лаконічний підсумок подій, які трапилися від смерти Йосії до вавилонського вигнання. Лише у двадцять одному вірші він записує те, про що розказано, із надміром деталей, у 2Цар. 23:31-25:30 (порівн. Книга пророка Єремії 39 і 52); серед іншого, Хронікар опускає цілу главу Другої книги Царів 25, яка описує руйнування Єрусалиму Навуходоносором. Очевидним є те, що Хронікар має намір вважати вигнання трагічною подією, але такою, що вже завершилася і є віддаленою в часі: декрет Кира, про який буде згадано в самісінькому кінці цієї праці (2Хр. 36:22-23), відкриває перед Ізраїлем нову надію. Йоахаз (36:1-5; порівн. 2Цар. 23:31-35) є останнім царем, якого обрав народ.

Стосовно Єгоякима (36:5-8), Хронікар пише про ув’язнення царя у Вавилоні (вірш 6), опущене в Другій книзі Царів, але згадане в Дан. 1:1-2 та історично можливе після перемоги Навуходоносора в битві біля Каркемиша в 605 р. до Р. Хр. проти фараона Нехо.

У короткому описі знищення Єрусалиму та руйнування Храму в 586 році до Р. Хр. (2Хр. 36:11-21) значущим є фінальний коментар у вірші 21, який поєднує тексти Єр. 25:11; 29:10 із Лев. 26:33-35. Вигнання вважається здійсненням пророцтв Єремії (число сімдесят років є символічним), але разом з тим воно є знаком виконання закону про суботній рік (Книга Левит 26); землю забруднили її мешканці, і тепер вона мусить «відпочити», поки вони будуть у вигнанні, аби на неї могло повернутися життя. У такий спосіб, Хронікар виражає обізнаність із тимчасовими межами вигнання (порівн. натяк на персів: 2Хр. 36:22-23), однак, згідно зі священицькою традицією, він наголошує на важливості закону про шабат, дотримання якого стає для Ізраїлю його часу знаком вірности Господеві.

Праця Хронікаря завершується в 36:22,23 цитатою із Ездр. 1:1-4, яка, своєю чергою, можливо, містить перероблену версію декрету Кира, яким цар Персії в 538 році до Р. Хр. дозволив євреям-вигнанцям повернутися до Єрусалиму. Завершуючи свою працю цим текстом, Хронікар виражає впевненість у тому, що навіть язичницький цар може бути посланий Богом, як це сталося із Нехо (2Хр. 35:22) та Навуходоносором (2Хр. 36:17-21). Важливо, що Хронікар перебиває слова Ездр. 1:1-4 на вірші 3а словами «нехай він іде до Єрусалиму». Декрет Кира не засвідчує, як в Ездри, початок важкої роботи з відбудови, а радше є вигуком тріюмфу та визволення. У той час, як Друга книга Царів 23-25 завершується з Ізраїлем все ще у вигнанні, Хронікар прочиняє двері перед надією.

Попередній запис

Розділи 33-35 – Манасія, Амон і Йосія

Постать Манасії (33:1-20) представлено в 2Цар. 21:1-18 в незмінно негативному світлі. Все ж виняткова тривалість його правління – п’ятдесят п’ять ... Читати далі

Наступний запис

Вступ

Перше враження, яке виникає в кожного, хто береться читати Книгу Ездри та Книгу Неемії, – нібито він читає документальне джерело, ... Читати далі