Розділи 29-32 – Єзекія

Хронікар присвячує чотири довгих глави правлінню Єзекії, таким чином роблячи із цього царя постать першого штабу, порівняно з іншими суверенами Юди після Давида та Соломона. Хронікар передає майже цілковито текст Другої Книги Царів 18-20, опускаючи лише 2Цар. 18:9-12; проте він вставляє кілька оригінальних текстів: 2Хр. 29:3-36, очищення Храму та відновлення поклоніння; 2Хр. 30:1-27, святкування Пасхи; 2Хр. 31:1-19, реорганізація духівництва; 2Хр. 32:27-30, процвітання Єзекії. Ці вставки засвідчують, що інтерес Хронікаря цілковито змістився на релігійний аспект правління Єзекії: наш автор присвячує майже три глави розвитку коротенького тексту 2Цар. 18:4. Єзекію представлено як релігійного реформатора, який перевершує навіть Йосію – настільки, що Хронікар змушений перенести на Єзекію деякі елементи, що стосуються подальшої реформи Йосії. Як і в попередній історії Ахаза (Друга Книга Хронік 28), вражає відсутність Ісаї (про якого згадано лише в 2Хр. 32:20): увага Хронікаря цілковито сконцентрована на цареві та народові, і вірний Єзекія не потребує пророка, який би його наставляв.

У контексті релігійної реформи (29:1-36) важливість левитів, порівняно зі священиками, виявляється в очищенні Храму; саме до левитів цар звертається у винятковий спосіб «сини мої», тоді як у вірші 34 священикам явно дорікають через відсутність у них ентузіязму. Усе це свідчить про ситуацію, яка утворилася в епоху після вигнання: зростання прерогатив левитів поглибило шкоду, якої було завдано ролі священиків. У конфліктах, які із цього постали, Хронікар стає на бік левитів, наголошуючи на важливості їхньої ролі. Цікавою новою особливістю церемонії є цілковито відповідна до стилю Хронікаря присутність священної музики (вірші 25-30), яку надихнули співці-левити, що їх перераховано у віршах 12-14, а також радість (вірш 30б).

30:1-27 – Врочисте святкування Пасхи

Це становить для Хронікаря другу дію правління Єзекії, якого у вірші 26 відверто порівняно із Соломоном. Характерною рисою цього тексту є запрошення до свята, яке виразно поширюється на північні покоління, і деякі з них і справді беруть у ньому участь (вірш 11). Єзекія також дозволяє святкувати Пасху тим, хто не пройшов ритуального очищення (вірші 16-20; порівн. Лев. 17:19-21). Внутрішня чистота – вища порівняно з формальною чистотою, яку все ж вважають важливою (порівн. у НЗ Мт. 15:1-20; Мр. 7:1-13). Нарешті, вірші 23-27 описують друге свято, для якого характерними є радість і спонтанність у святкуванні, породжені ентузіязмом та народною вірою.

31:1-32:33 – Реорганізація культу та священства

Підсумовуючи представлення Єзекії, Хронікар бере текст 1Цар. 18:4-6 і ділить його на дві частини: вірш 4 відповідає 2Хр. 31:1, вірші 5-6 – 2Хр. 31:20-21. Між цими двома частинами – перша з них стосується релігійної реформи Єзекії, а друга містить улесливе судження про його діяльності – Хронікар вставляє вірші 2-19, які присвячено останнім звершенням царя: реорганізації культу та служби левитів і священиків (порівн. 2Хр. 8:14-15 і 23:18-19). Конкретно встановлено норми внесків і пожертв для народу і царя; норми щодо пожертв врегульовують відповідно до приписів в Єз. 45:22-24; 46:2.

Епізод про вторгнення Санхеріва, царя Асирії (32:1-23) є розгортанням тексту Другої книги Царів 18-19: відповідно до власного стилю, Хронікар скорочує девтерономістичну оповідь, опускаючи багато її частин (18:7-8, 14-16; 19:3-4, 6-9, 15-34) і додаючи деякі оригінальні тексти; в останньому випадку наш автор використовує джерела, нам невідомі, але яким, можливо, варто довіряти. Серед приготувань до облоги (вірші 3-6) цікаво звернути увагу на турботу про воду і припаси (див. вірші 3-4 і 30; порівн. 2Цар. 20:20 та Іс. 22:9-11), яку частково підтвердила археологія, відкривши відомі «тунелі Єзекії». Цей тунель і досі відводить воду з джерела Гіхон з-поза мурів досередини міста, аби забезпечити воду на випадок облоги.

Слова, які Хронікар вкладає в уста царя, коли той настановляє народ (32:7-8), набувають особливої ваги. Кінець вірша 7 містить алюзію на пророцтво Ісаї про Еммануїла, «Бога з нами» (Іс. 7:14). Важливо, що це пророче напучування вкладено в уста царя, а не пророка Ісаї. Останній, на диво, відсутній (за винятком 32:20) навіть в оповіді про послання Санхериба (вірші 9-23). Порівняйте із його популярністю в паралельному тексті Другої книги Царів 19. Цю відсутність можна пояснити тенденцією возвеличувати Єзекію, який не потребує для себе пророка, як інші царі, і який живе в прямих стосунках із Богом. Єзекія, а разом з ним і весь народ, постає, таким чином, у новому світлі: вони більше не бояться асирійців, а цілковито довіряють діям Бога.

Стосовно останніх років Єзекії (32:24-35), вражає зникнення епізоду, про який розповідається в 2Цар. 20:1-11. У ньому йдеться про хворобу Єзекії, алюзія на яку в Хронікаря є лише у вірші 24, без жодних посилань на Ісаю (див. вище).

Попередній запис

Розділи 21-28 – Від Єгорама до Ахаза

Із правлінням Єгорама (21:1-20) Хронікар вступає в найтемніший період царства Юди, частково у вигнанні – це період, кульмінацією якого є ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 33-35 – Манасія, Амон і Йосія

Постать Манасії (33:1-20) представлено в 2Цар. 21:1-18 в незмінно негативному світлі. Все ж виняткова тривалість його правління – п’ятдесят п’ять ... Читати далі