Розділи 14-20 – Аса, Йосафат

2Хр. 14-16 – Аса

Три глави, присвячені правлінню Аси, становлять оригінальний виклад Хронікаря на основі скупих деталей, які подано в 1Цар. 15:9-24. У девтерономістичній праці постать Аси представлено позитивно, проте його безславний кінець залишає Хронікаря спантеличеним, і він наново прочитує історію Аси зі свого погляду. Правління Аси чітко поділено на дві частини: час процвітання (глава 14) завдяки релігійній реформі, яку він провів (глава 15), і час нещасть через відступництво Аси (глава 16). Таким чином, його правління стає парадигматичним текстом, живою проповіддю про богослов’я відплати, тобто – як Бог винагороджує праведних і карає грішних; це є також новим запрошенням до релігійної вірности. У цих главах Хронікар використовує джерела, які є невідомими для нас, і які принаймні частково можуть гарантувати історичну автентичність. Війна проти Зераха (14:8-14) – повідомлення, яке вперше знаходимо в Хроніках; хоча багато критиків заходить дуже далеко і вважає його цілковитою вигадкою, чимало деталей змушують вважати його автентичним епізодом, хоча й всесторонньо опрацьованим Хронікарем у світлі його богослов’я.

Історія релігійної реформи, яку здійснив Аса (15:1-19), є оригінальним твором Хронікаря, який тільки в кінці глави (вірші 16-19) пов’язано з текстом 1Цар. 15:13-16. Реформа Аси, про яку вже згадувалося в 2Хр. 14:2-4, має певну історичну основу, але тут вона стає радше подальшою нагодою для проповідування Хронікаря. Промова пророка Азарії (пророк, якого в Біблії більше ніде не згадано) у віршах 2-7 є просто новим прочитанням подій у світлі власного богослов’я історії нашого автора. Використовуючи цитати із попередніх пророків (порівн. Ос. 3:4; 5:15-6:1; Єз. 38:21; Ог. 2:22; Єр. 29:13-14), Азарія закликає народ покаятися і шукати Бога, фундаментальну умову процвітання. Війна проти Баши, царя Ізраїлю (16:1-11), базується на 1Цар. 15:17-22, тоді як вірші 7-10 (втручання пророка) є оригінальним внеском Хронікаря. Промова пророка Ханані, про яку більше ніде не згадано в Біблії, базується на пророчих звинуваченнях Іс. 31:1-3; Ос. 6:13; 7:11; 12:2. Вірш 9, із лексикою із Зах. 4:10, знову підтверджує віру в божественну відплату.

2Хр. 17-20 – Йосафат

Оповідь про правління Йосафата значною мірою розширює та видозмінює текст 1Цар. 22:1-59, де постать царя Юди представлено досить тьмяно. Девтерономістична історія в ті роки більше цікавилася Ахавом, царем Ізраїлю, а разом з ним – довгим та важливим періодом пророка Іллі (порівн. Перша книга Царів 17-20). Хронікар не згадує ні про Ахава, ні про Іллю, його цікавить лише історія царства Юди. Постать Йосафата описано як взірцевого вірного царя та реформатора, який жив у довгий період миру, і який є ще одним прикладом для сучасників нашого автора.

Реформа Йосафата (17:7-9) є схожою до реформи Неемії (Неем. 8:9-12; порівн. Ездр. 7:25) і, можливо, відображає типове використання ситуацію Перського періоду, коли навчальна функція вже перейшла від священиків до левитів та вчителів Закону, що були мирянами. Таким чином Хронікар проєктує типові властивості свого часу на багато століть у минуле. Опис військових потуг Йосафата (вірші 12-19), хоча й значно розширений, можливо, базується на автентичних джерелах. В епізоді про альянс із Ахавом (18:1-19:3) Хронікар наслідує, часто буквально, текст Першої книги Царів 22, аж до вірша 36. Остання сцена (19:1-3; порівн. 2Хр. 14:12-15:1) є богословським розважанням, яке пропонує Хронікар: його «шукання Бога» (вірш 3; але порівн. початок оповіді в 18:4, 6, 7) рятує Йосафата від можливого покарання за альянс із нечестивим Ахавом.

19:4-11 – Судові реформи

Про судову реформу, яку успішно провів Йосафат, Перша книга Царів не розповідає; багато критиків вважають, що її ніколи й не було, і що Хронікар просто приписує інститут, властивий його часу, епосі Йосафата. Насправді реформу юридичної системи, яку створив Давид, не можна виключати a priori, особливо створення подвійної системи місцевих трибуналів та «верховного суду» Єрусалимі. Розрізнення між громадськими та релігійними справами і близькість ідеям Втор. 16:18-20; 17:8-13 також є цікавими. Як це властиво для Хронікаря, оповідь про судову реформу поміщено в богословські рамки.

Розповідь про війну проти моавітян та аммонітян (20:1-30) є оригінальним твором Хронікаря і представляє найдетальнішу військову оповідь, що міститься в Першій та Другій Книгах Хронік. За текстом лежить реальна подія, можливо, кампанія, яку вела проти Юди коаліція східно-йорданських племен (Моав, Аммон і, можливо, едомське плем’я маоніїв), що атакували, вийшовши із Мертвого моря, але яких було переможено спочатку в засідці (порівн. вірш 22), а тоді в низці обопільних сутичок (порівн. вірш 23). Про ці події Хронікар оповідає згідно зі своїм власним методом поміщення їх у широкі богословські рамки, які постають прикладом для читачів його часу.

Літургійні рамки є важливими: порівн. вірші 18-19. Вірші 21-22 показують битву, яка розпочинається зі священного співу левитів; оповідь завершується врочистою процесією до Храму (вірші 27-28). Усе це становить послання, яке Хронікар надсилає своїм сучасникам: спасення спільноти, у разі небезпеки, залежить не від політичної вправности чи військової потуги, але від вірности Богові, яка виражена в поклонінні.

Висновок про правління Йосафата (20:31-37) запозичено із 1Цар. 22:41-45. Однак вірш 33 суперечить тому, що зазначено в 2Хр. 17:6; цей конфлікт відбувається внаслідок деколи некритичного використання Хронікарем своїх джерел; понад те, вірш 33, на противагу побожності та успіху Йосафата, знову виражає труднощі, які відчував Хронікар: ще далеко до того, щоб досягнути ідеалу народу, який «шукає Бога». У цьому ключі також можна зрозуміти негативний кінець Йосафата (вірші 35-37): інверсуючи порядок подій, які знаходимо в 1Цар. 22:49-50, Хронікар бачить у провалі морського походу, який провів Йосафат, покарання за його альянс із Північчю. Знову є пророк (вірш 37), який демонструє богословське значення подій; Хронікар фактично заявляє (вірш 34) про те, що використовує пророка як своє джерело.

Попередній запис

Розділи 10-13 – Розділення царства, Рехав'ам та Авійя

2Хр. 10-36 – Царі Юди до періоду вигнання Фінальна частина праці Хронікаря присвячена історії Царства Юди, починаючи з поділу двох ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 21-28 – Від Єгорама до Ахаза

Із правлінням Єгорама (21:1-20) Хронікар вступає в найтемніший період царства Юди, частково у вигнанні – це період, кульмінацією якого є ... Читати далі