Розділи 10-13 – Розділення царства, Рехав’ам та Авійя

2Хр. 10-36 – Царі Юди до періоду вигнання

Фінальна частина праці Хронікаря присвячена історії Царства Юди, починаючи з поділу двох царств після смерти Соломона (931 рік до Р. Хр.): автора принципово не цікавить Північне царство, і він обмежує свою оповідь царями Юди: вони представлять увесь Ізраїль, згідно з виразом, який використано кілька разів у тексті. Хронікар не уявляє Ізраїль поділеним, за цією ідеєю можна розгледіти також антисамарянську полемічну точку зору. Представляючи царів Юди, Хронікар намагається наголосити позитивні аспекти, у деяких випадках пробачаючи їм невірність (порівн. випадок Манасії); критерієм оцінки для кожного царя є постійна присутність типового виразу «шукати Бога/Господа», який виражає потребу бути вірним Богові. Як ідеал вірности, з’являються чотири ідеальні постаті: Аса, Йосафат, Йосія та особливо Єзекія. Разом із царями постійно з’являються пророки. Їхнє пророкування стисло виражене в застереженнях та наполегливих закликах бути вірними Господу. У такий спосіб Хронікар читає в історії царів Юди послання надії, яке адресовано спільноті періоду після вигнання: незважаючи на розчарування, яких зазнавали в час повернення, та труднощі, яких зазнавали під час відбудови, минувшина вчить, за Хронікарем, як розпізнати дії Бога від імени Ізраїлю, і запрошує народ реагувати, шукаючи Бога.

10:1-11:4 – Повстання північних поколінь

Розповідь про поділ царства Соломона і схизму північних поколінь після смерти царя опрацьовує текст 1Цар. 12:1-24; тут повстання Єровоама представлене як покарання за гріхи Соломона, про які йдеться в уривку 1Цар. 11:1-13, який Хронікар все ж ігнорує. Понад те, він припускає, що його читачам відомо про повстання Єровоама, як і про події з пророком Ахійю із Шіло (2Хр. 10:15), про які йдеться в 1Цар. 11:29-40. Таким чином, скарга Північних племен та їхні вимоги до Єровоама (вірш 4) видаються безпідставними; Соломон, на погляд Хронікаря, не міг накласти таке важке ярмо на ізраїльтян, як описано в 1Цар. 5:27-28 – текст, який Хронікар опускає. Схизма Півночі виглядає радше як повстання слуги проти господаря (порівн. 2Хр. 13:6); релігійний аспект схизми (1Цар. 12:23-36) практично проігноровано. Лише частково невміння та впертість Рехав’ама (порівн. вірші 10-11 із Ездр. 5:7-8) виступають як пояснення схизми, про яку Хронікар зобов’язаний розповісти. І все ж, схизма не входить у його богословську перспективу об’єднаного і вірного Ізраїлю.

11:5-13:23 – Рехав’ам та Авійя

Історія правління Рехав’ама (11:5-12:16) постає як оригінальна праця Хронікаря, яка лише частково наслідує оповідь Першої книги Царів 12-14. У вступі до оповіді Хронікар подає, мабуть, автентичний перелік (11:5-12) міст, які укріпив цар, насправді лише після вторгнення фараона Шешонка (= Шішак, 12:1-12). Хронологічна інверсія відбувається з богословських міркувань: вторгнення, яке розглядається як покарання за невірність Ізраїлю, руйнує і те невелике добро, яке було створено за перші три роки царевої вірности (порівн. 11:17). Наступна частина (11:13-17) також не має паралелі в Першій книзі Царів, за винятком швидкоплинної згадки про схизматичний культ Єровоама (порівн. 1Цар. 12:26-13:14), який, проте, тут порівняно зі справжнім актом ідолопоклонства (порівн. згадку про «тельців понароблюваних»). У цьому тексті Хронікар звертається до міграції (можливо, надто ідеалізовано) з Північного царства священиків, левитів та ізраїльтян, вірних Єрусалимові, адже лиш у цьому місті можна практикувати поклоніння та священицькі функції. Список жінок та дітей Ровоама (11:18-23) також видається автентичним, а його гарем вважається порушенням норми Втор. 17:17.

Довга оповідь про правління Авійї (13:1-23) – один із найкращих прикладів методу, який використовує Хронікар: беручи за основу скупі деталі, які містяться в 1Цар. 15:1-18 і які негативно зображують правління Авійї, Хронікар опрацьовує цю історію з абсолютно нового погляду. Він представляє царя, який на цей момент править лише три роки, як вірного чоловіка Божого і гідного наслідника Давида та Соломона. Війна, яку Авійя проголосив проти Єровоама, здається, відверто суперечить наказу пророка Шемаї в 2Хр. 11:3-4. Таким чином, це є посиланням на справжню історичну подію, яка в цьому випадку стає нагодою для формулювання Хронікарем власного богословського бачення подій через неправдоподібну та очевидно вигадану промову, яку Авійя виголошує перед Північними поколіннями (вірші 4-12).

Попередній запис

Розділи 1-9 – Правління Соломона

У цих главах Хронікар представляє із власного погляду історію правління Соломона, яка вже включена в 1Цар. 1-11. Першопочатково переказ Хронікаря ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 14-20 – Аса, Йосафат

2Хр. 14-16 – Аса Три глави, присвячені правлінню Аси, становлять оригінальний виклад Хронікаря на основі скупих деталей, які подано в ... Читати далі