Розділи 1-9 – Правління Соломона

У цих главах Хронікар представляє із власного погляду історію правління Соломона, яка вже включена в 1Цар. 1-11. Першопочатково переказ Хронікаря опускає все те, що може виставити царя в поганому світлі і не пасує його величі: криваві події, які передували його сходженню на трон (Перша книга Царів 1-2), присуд Соломона двом блудницям (1Цар. 3:16-27), невірність Соломона в старшому віці (1Цар. 11:1-13), його політичні та економічні труднощі (1Цар. 11:14-40). Відповідно, Хронікар опускає розповідь про побудову царського палацу (1Цар. 7:1-12), аби цілковито сконцентрувати свою увагу на побудові Храму, якому він присвячує повних п’ять глав (Друга Книга Хронік 2-7). У межах цієї останньої частини є важливі вставки в девтерономістичний твір (порівн. 2Хр. 5:11-13; 6:41-42; 7:1-3), в яких Хронікар знову повертається до важливости, яку мають для нього поклоніння і молитва. Соломон, як і Давид до нього, тепер постає як древня постать у царській історії, і його описано як ідеального царя. Він є царем, який, будуючи Храм, виконує план свого батька. Глави 1-9 відкриваються (1:14-17) і закриваються (9:1-28) оспівуванням багатств та мудрости Соломона, який для Хронікаря сяє в незгасній славі.

1:1-17 – Сон у Ґів’оні та багатства Соломона

Хронікар розпочинає розповідь про правління Соломона, запозичуючи епізод про сон у Ґів’оні із 1Цар. 3:4-15 і модифікуючи його відповідно до власного богословського погляду. У розповіді Хронікаря присутність Соломона в Ґів’оні вже не є актом особистого поклоніння: посилання на сон опущено, а вірші 2 і 3 представляють царя публічно, разом з усім зібраним Ізраїлем, згідно з баченням, яке є відповідним для Хронікаря. Понад те, Хронікар поміщає в Ґів’оні намет, який Мойсей наказав зробити в пустелі: таким чином він виправдовує присутність Соломона в жертовнику, який відрізняється від жертовника в Єрусалимі, і засвідчує тісний зв’язок між Храмом та Мойсеєвим інститутом поклоніння. Можливо, Хронікар використовує автентичні перекази, які пов’язані з наметом у пустелі, що певною мірою доречно через те, що їх прив’язано до переказу про ковчег заповіту (порівн. вірш 4). Таким чином, першою дією Соломонового правління є справжній літургійний, а не політичний акт: мудрість, про яку просить цар (вірші 7-10), не залежить від його недосвідчености (1Цар. 3:7) і полягає не так у здатності правити, як у здатності вести народ до Бога завдяки будові Храму. У цьому контексті не сказано про світську освіченість Соломона (порівн. 1Цар. 3:16-5:14).

1:18-5:1 – Побудова Храму

У розповіді про угоду із царем Хірамом і про підготування до побудови Хронікар опускає оповідь, яка міститься в 1Цар. 3:15-5:14, і переходить одразу ж до опису Соломонового правління, а саме – будівництва Храму; у нього з’являється лише швидкоплинна алюзія на царський палац (2Хр. 2:11). У главах 3 і 4 Хронікар, на основі Першої книги Царів 6-7, описує будівлю, зведену Соломоном (глава 3) та її устаткування (глава 4). Щодо тексту Першої книги Царів, то оповідь Хронікаря скорочена; більше уваги приділено поклонінню, яке треба звеличувати в Храмі (порівн. глави 5-7), а не самій будівлі Храму. Він не сумнівається, чи використовувати перебільшені числа і міри, особливо щодо зазначеної кількости золота. Зрештою, деякі деталі показують, що насправді наш автор мав на увазі Храм його епохи – той, який було відбудовано після повернення з вигнання; завіса, згадана у вірші 14, є досить типовою для Другого Храму; згадка другого місяця (вірш 2) – нагадуванням про відбудову Храму після вигнання, яка також відбувалася другого місяця (порівн. Ездр. 3:8).

5:2-7:22 – Урочисте відкриття Храму

Ці три глави складають літературну одиницю, з центральною темою освячення Храму, яка, з погляду Хронікаря, становить пік правління Соломона. У зв’язку з цим, текст розширює і видозмінює переказ із 1Цар. 8:1-9:8, який був скорочений у попередній частині, що присвячена побудові Храму (Друга Книга Хронік 2-4). У той же час Хронікар намагається гармонізувати переказ із Першої книги Царів з тими культовими практиками, які є властивими для його часу.

5:2-6:2 – Перенесення ковчега заповіту

Перенесення ковчега заповіту до Єрусалиму і його внесення в Храм – важлива подія в оповіді про правління Соломона, в якій, як описано, бере участь увесь народ Ізраїлю (вірші 2-3). Хронікар уважно наслідує 1Цар. 8:1-13; лише вірші 11-13 є вставкою. У вірші 4 носіїв ковчега заповіту названо не священиками (1Цар. 8:3), а радше левитами, згідно з тією важливістю, яку вони мають для Хронікаря, проте також згідно зі священицькими приписами в Чис. 3:31 (порівн. 1Хр. 23:13-14). Зауважимо, що ковчег заповіту уже не існував у часи Хронік. Текст молитов (6:3-11 і 12-42) наслідує 1Цар. 8:15-21 і 22-53, але з більш універсальною перспективою (вірші 32-33).

Опис свята освячення (7:1-10) спирається на 1Цар. 8:54-66. Вірш 6 є специфічною вставкою Хронікаря, знову ж таки, щодо літургійного співу левитів. У віршах 8-10 Хронікар видозмінює хронологію святкування, яку знаходимо в 1Цар. 8:64-66. Свято освячення (з восьмого по чотирнадцяте число сьомого місця) виявляється пов’язаним зі святом паломництва, святом кучок (з п’ятнадцятого по двадцять перше число), і обидва завершуються врочистими зборами (двадцять другого числа), після яких народ розходиться двадцять третього числа цього місяця.

2Хр. 8-9 – Подвиги та слава Соломона

У оповіді про деякі Соломонові подвиги та про візит цариці Шеви Хроніки наслідують 1Цар. 9:10-28 і 10:1-13 із деякими модифікаціями. Кампанія, що її провів проти Хават (8:3) цар Ливану, є історично можливою. Опис слави Соломона (9:13-28) уважно наслідує текст 1Цар. 10:14-29. Проте щодо завершення правління Соломона (9:29-31), Хронікар опускає цілий уривок 1Цар. 11:1-40, який містить різкі судження про кінець його правління, так само, як і на початку він опустив Першу книгу Царів 1-2. Таким чином, від ідеальної постаті Соломона відведено усіляку критику. Вірш 29 посилається на три різних джерела, до яких Хронікар відсилає читача: до «Дій Соломона», про які згадано в 1Цар. 11:41, він додає літописи пророка Натана (порівн. 1Хр. 17:1-15), Ахійї з Шіло (порівн. 2Хр. 10:15; 1Цар. 11:29-39), та Єді, можливо, Іддо, що й у 2Хр. 12:15; 13:22. Ми не знаємо про жодне із цих письмен; проте, варто зауважити богословську точку зору Хронікаря: написання історії – завдання, яке доручено пророкам; розуміння історії направду означає розкриття в ній чудес божественного плану.

Попередній запис

Розділи 27-29 – Давид і Соломон

27:1-34 – Військова та громадська служба Ця глава складається з чотирьох частин: списки військових начальників (вірші 1-15), родоначальників (вірші 16-22), ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 10-13 – Розділення царства, Рехав'ам та Авійя

2Хр. 10-36 – Царі Юди до періоду вигнання Фінальна частина праці Хронікаря присвячена історії Царства Юди, починаючи з поділу двох ... Читати далі