Розділи 27-29 – Давид і Соломон

27:1-34 – Військова та громадська служба

Ця глава складається з чотирьох частин: списки військових начальників (вірші 1-15), родоначальників (вірші 16-22), управлінців царським майном (вірші 25-31) та сімох царських радників (вірші 32-34). Незважаючи на протилежну думку багатьох коментаторів, які вважають ці списки вставкою, ця глава видається добре інтегрованою у свій поточний контекст, за винятком віршів 23-24, які є пізнішою вставкою з метою пом’якшити відповідальність Давида в переписі, про який йдеться в Першій Книзі Хронік 21. З історичного погляду, Хронікар використовує джерела, які, принаймні частково, є, мабуть, автентичними та можуть відображати ситуацію власне Давидової епохи. Перший список приписує Давидові систему дванадцяти адміністративних округів, які в Першій книзі Царів 4 пов’язано із Соломоном; другий список має більш штучний характер і відображає типове для Хронікаря бачення Ізраїлю, який гармонійно поділений на дванадцять племен; понад те, немає згадок про покоління Ґада та Асира, натоміть з’являється дивне покоління Аарона, а покоління Манасії пораховано двічі. Третій і четвертий списки відображають, мабуть, автентичну ситуацію. Список радників Давида, скажімо, наслідує інше джерело, аніж у 1Хр. 18:15-17 (порівн. 2Сам. 8:16-18; 20:23-26); нічого не сказано про ролі Ахітофела та Хушая під час повстання Авесалома (2Сам. 15:12,31,37; 16:17,23 та деінде). Розміщення цих списків у кінці списків левитів і священиків слугує богослов’ю Хронікаря: прагне показати міцність Давидового царства та, понад усе, підтвердити, що релігійній організації надано певні громадські функції. Є певна аналогія з описом ідеального Єрусалиму в Єзекіїля (порівн. Книга пророка Єзекіїля 47-48): те, що Єзекіїль проектує на далеке майбутнє, Хронікар приписує ері Давида.

28:1-29:25 – Давид призначає Соломона відповідальним за будівництво Храму

Цей уривок не базується на Першій книзі Царів 1-2. Він становить літературну одиницю, основною темою якої є інтронізація Соломона. Після короткого вступу (28:1), вірші 2-10 містять заповіт Давида, за яким йде (28:11-21) вручення Давидом Соломонові планів побудови Храму; далі йде опис пожертв, які зробив народ (29:1-12), молитва подяки Давида (вірші 10-20) і, нарешті, урочиста інтронізація Соломона (вірші 21-25). Усе відбувається перед народом, і Давид звертається до нього у своїй промові: народ бере активну участь у пожертвах на Храм. Проте Соломон залишається абсолютно пасивним.

Суть промови Давида в 28:2-10 зосереджена на темі побудови Храму, у зв’язку з чим Соломон стає царем. Храм визначено як місце спочинку ковчега заповіту (порівн. Втор. 12:10; 2Сам. 7:1; 1Хр. 22:9): цю ідею, дуже давню (порівн. Чис. 10:35-36), розвинуто в тому сенсі, що Храм є не безпосереднім домом Бога, а місцем, де спочиває ковчег заповіту (порівн. таку ж ідею, виражену в Пс. 132:7-8,14). Храм – головна мета Давидової-Соломонової монархії; для цього Соломон був визначений наперед ще до народження, а його сходження на трон представлене Хронікарем як вільне від багатьох інтриг та актів кровопролиття, описаних у Першій книзі Царів 1-2. Вірш 5, із виразністю, унікальною для Хронікаря, чітко зазначає, що царство і справді є Божим. Вірш 8 (текстуально невизначений) представляє тему девтерономістичного богослов’я – володіння землею: у той час, як у девтерономістичних текстах воно описано як мета, якої ще потрібно досягнути (порівн. Втор. 4:5; 9:4 і так далі), тут воно постає як вже реальність, яка, проте, залежить від відданости волі Божій: таким чином, вірші 9-10 можемо розуміти як заклик для Соломона бути внутрішньо вірним Богові, що, знову ж таки, написано в стилі Девтерономіста.

План Храму (28:11-21), який Давид передає Соломонові і, через нього, усьому народові (вірш 21), на противагу Першій книзі Царів 6-7, постає як пряме божественне одкровення (вірші 12 і 20), як у випадку із наметом у пустелі (Ездр. 25:9) та ідеальним Храмом Єзекіїля (Єз. 40:14). Храм описано в усіх архітектурних деталях, які нам реконструювати важко. Вірші 14-18 говорять про перелік начиння Храму та його вартість: виділяється серед усього золотий віз із херувимами (вірш 18) – унікальне вираження, яке позначає ковчег заповіту і нагадує візію із Книги пророка Єзекіїля 1. Вірш 20 є закликом у девтерономістичному стилі, який нагадує звертання Мойсея до Ісуса Навина у Втор. 31:6,8; І. Н. 1:5.

Кількість пожертв на Храм (29:1-9) зумисно перебільшена; у вірші 7 згадка про дарейки, гроші, які карбував Дарій, цар Персії (521-486 рр. до Р. Хр.), є очевидним анахронізмом, як і згадка про скарбницю в Храмі у вірші 8, яка тоді існувала, проте тут відображає типове використання для юдаїзму Другого Храму (порівн. Лк. 21:1). У вірші 9 виражено типову рису богослов’я Хронікаря: радісне ставлення до служби Божої.

Фінальна молитва Давида – печать, яку Хронікар ставить на довгу оповідь, присвячену його царству. Хоча вона і складається із запозичень з інших попередніх біблійних текстів, до прикладу, початок – вірш 10б – схожий на Ездр. 7:27; Неем. 9:5; щодо вірша 11 порівн. Дан. 3:52 і Пс. 89:11; щодо вірша 15 – Бут. 23:4; Пс. 39:12 та Йов. 8:9, молитва здається добре закріпленою в тому контексті, куди вона поміщена. Стилістично Хронікар використовує прозову форму, уникаючи поетичного писання; цим молитва царя відрізняється від псалмів, які закріплено за левитами-співцями в Храмі. У центрі молитви перебуває постать Бога, до Якого звертаються в другій особі, і Який є тісно пов’язаний із Давидом та народом через постійне використання присвійних прикметників та займенників. Таким чином молитва виражає глибокі особисті стосунки, які існують між Богом, царем та народом. Бог, Якого виразно описано цілою низкою означень, постає як той, від якого усе походить, і перед яким людська істота є нічим (вірші 14-17: у цих віршах немає ніякої вказівки на життя після смерти, ця тема цілковито відсутня в праці Хронікаря). Тому дари людей постають як повернення Богові божественного благословення. Вірші 18-19 виражають реалізацію релігійного ідеалу Хронікаря, який спроектовано на підсумок правління Давида: повне дотримання волі Божої, яке розглядають, проте, як справу самого Бога.

Інтронізація Соломона (29:21-25) представлена зовсім інакше, аніж описано в Першій книзі Царів 1-2, звідки Хронікар запозичує лише текст 1Цар. 2:12, процитований у віршах 26-27; подія постає як хоровий акт зібраного народу, в якому «князі» і «сини царя Давида» (вірш 24) співпрацюють із новим царем.

Попередній запис

Розділи 23-26 – Левити та священики

23:1-32 – Левити Частина, присвячена левитам, має чітку внутрішню структуру: після вступу у віршах 1-5, де міститься указ Давида про ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 1-9 – Правління Соломона

У цих главах Хронікар представляє із власного погляду історію правління Соломона, яка вже включена в 1Цар. 1-11. Першопочатково переказ Хронікаря ... Читати далі