Розділи 13-17 – Перенесення ковчега, Натанове пророцтво

1Хр. 13-17 – Перенесення ковчега заповіту до Єрусалиму

Починаючи з тексту 2Сам. 6:1-23, Хронікар помітно розширює оповідь про переміщення ковчега заповіту до Єрусалиму, якому він надає величезної ваги. Оповідь охоплює два різні етапи: спочатку пробне, а далі остаточне перенесення ковчега заповіту до Єрусалиму з початком служби левитів (глави 15-16); ці дві стадії розмежовує інтермедія (глава 14). Висновок до цього уривка містить знамените пророцтво Натана (глава 17). Таким чином Хронікар представляє другу стадію консолідації Давидового царства; після політичної стадії, яка була представлена в минулій частині, зараз наголос зроблено на релігійний аспект: серцем царства є ковчег заповіту, знак Божої присутности, поклоніння, яке здійснюється навколо нього, і Храм, про який сповіщає пророк Натан у главі 17; цей же текст також містить обіцянку, яка стосується стабільности Давидової монархії. На противагу постаті Давида, яка представлена в Другій книзі Самуїла, релігійна праця царя постає як домінантна: Хронікар присвячує добрих 323 вірші релігійним аспектам Давидового царства, порівняно зі всього лише 77 віршами в Другій книзі Самуїла.

У 13:1-14 текст, починаючи з вірша 6, наслідує майже буквально історію з 2Сам. 6:2-11. Вірші 1-4 представляють тему, яка є дорогою для Хронікаря; попри те, що, з одного боку, усе видається діяннями Давида, він не діє, не проконсультувавшись із народом, і залучає людей, коли потрібно ухвалювати рішення (порівн. також 2Хр. 30:5-10; 34:33; 35:18). Така демократична перспектива, яку умисно ідеалізовано стосовно Давида, може представляти реакцію Хронікаря на претензії священиків його часу. Процесія у вірші 8, в якій бере участь увесь Ізраїль, є знаком веселощів, породжених тим, що уособлює ковчег заповіту: присутність Бога посеред народу.

Після інтерлюдії в 14:1-17, у Хроніках 15:1-16:3 дуже детально оповідається про приготування, які здійснював Давид для перенесення ковчега заповіту, із особливою згадкою про левитів, які були відповідальними за це завдання (вірші 5-15), а саме левитів-співаків (вірші 16-24); починаючи з вірша 25, описано процесію до Єрусалиму. Тоді як остання частина спирається на текст з 2Сам. 6:12б-18, перші двадцять чотири вірші, здається, є оригінальною працею Хронікаря. Перенесення ковчега заповіту трансформується в радісне хоральне богослуження; наголошено на ролі левитів (порівн. Втор. 10:8 та 18:5), а священикам відведено другорядну роль – це є знаком того, що Хронікар насправді хотів описати організацію культу так, як це було, коли левити мали більшу значущість. Вірш 13 слугує доказом того, що події із Уззою (1Хр. 13:10-11) були пов’язані з недотриманням літургійних норм, яких тепер дотримуються цілком. Серед таких норм знову постає важливість співів і музики (із цимбалами, гарфами, лірами та сурмами); переказ, який приписував Давидові створення Псалмів, уже існував у часи Хронікаря. Процесія із ковчегом заповіту проходить в атмосфері веселощів і свята, що є плодом Божої допомоги (вірш 26; порівн. також 16:1-13) – атмосфері, яку навряд чи зіпсував би епізод із Мелхолою, про покарання якої Хронікар не згадує (порівн. 2Сам. 6:20-23); Мелхола, яка з’являється тут уперше, є представницею дому Саула – тих, хто не турбується про ковчег заповіту (порівн. 1Хр. 13:3).

16:4-38 – Урочистий початок служби левитів

Хронікар дуже майстерно будує текст, у центрі якого знаходимо псалом хвали, обрамлений описом літургійної служби, яка урочисто відбувається навколо ковчега заповіту (вірші 4-7, 37-38). Знову наголошено на першопочатковому завданні левитів – хвалі Господа, яка майже замінює культ жертвоприношення, що винятково застережений лише для священиків. Хронікар приписує Давидові організацію культу, який існував у його час. Псалом, який міститься у віршах 8-36, насправді складений із частин інших псалмів: вірші 8-22 відповідають Пс. 105:1-15, вірші 23-33 – Пс. 96:1-13, а вірші 34-36 – Пс. 106:1,35-36; це включає процес, який визнаний у самому Псалтирі (порівн. Пс. 108). Псалом 105 є псалмом подяки за чуда, які творив Господь в історії народу; Хронікар упускає будь-які посилання на Вихід, зупиняючись (вірш 22) на згадці про патріярхів; таким чином, він наголошує на союзі (вірші 15-16), що дозволяє йому пов’язати псалом із подією перенесення ковчега заповіту. Псалом 96 використано, щоб перейти від історичних спогадів до універсальної хвали; фінальні вірші (34-36, порівн. Пс. 106), пов’язуючи цю хвалу із молитвою за вигнаний народ, переконують читача наново прочитати у світлі власного часу той текст, який Хронікар кладе в уста Давидові. Таким чином наш автор вправно використовує тексти з різних джерел у новому контексті (Давидовому), що й постійно актуалізується.

У підсумку до урочистого започаткування поклоніння в Єрусалимі є згадка про Ґів’он (16:39-42). Розповідь про жертовник у Ґів’оні тут пов’язана з наметом у пустелі (порівн. Езр. 29:38-42; Чис. 28:3-8) і з роллю священства Садока. Таким чином Хронікар може виправдати присутність Соломона в цьому місці (2Хр. 1:1-13); понад те, спогади про намет у пустелі дають змогу підтвердити неперервність поклоніння в Ізраїлі.

17:1-15 – Пророцтво Натана

Тексти пророцтва Натана та подальша молитва Давида міцно спираються на текст Другої книги Самуїла 7 із небагатьма, проте досить змістовними змінами. Текст опускає уривок 2Сам. 7:1, та важливішим є вставка у вірші 11 посилання на Соломона («з синів твоїх», яке відсутнє в 2Сам. 7:12) та опущення тексту 2Сам. 7:14 стосовно можливих гріхів потомків Давида. Пророцтво Натана у версії Хронікаря наділяє цінністю інститут монархії, яка знову зникає, у часи Хронікаря, стаючи відправною точкою для царського месіянізму (порівн. християнське нове прочитання в Лк. 1:31-32 та Євр. 1:5). Подальша молитва Давида (17:16-27, порівн. 2Сам. 7:18-29) дає змогу Хронікареві описати почуття царя; вона показує тони радше благання та помилування, а не веселощів і подяки. Хронікар майстерно виражає Давидове почуття мализни перед величчю Бога і Давидове прохання підтвердити божественні обіцянки (порівн. вірш 23). Заключний вірш модифікує текст 2Сам. 7:29: благання благословити трансформовано у впевненість Давида, що він вже це благословення отримав.

Попередній запис

Розділи 9-12 – Значення Єрусалиму, початок Давидового царства

9:1-44 – Мешканці Єрусалиму Ця глава слугує підсумовує списки в главах 2-8 та готує подальшу оповідь про царювання Саула, яка ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 18-22 – Давидове царство, підготовка до будівництва Храму

1Хр. 18-20 – Давидові військові кампанії Ці три глави збирають в одну перикопу увесь матеріял стосовно війн Давида; у дуже ... Читати далі