1Хр. 18-20 – Давидові військові кампанії
Ці три глави збирають в одну перикопу увесь матеріял стосовно війн Давида; у дуже короткому тексті Хронікар підсумовує Другу книгу Самуїла 8-21, опускаючи все те, що могло б зашкодити іміджу ідеального Давида (вбивство Амнона, постання Авесалома та Шім’ї), і зберігаючи лише уривки військового характеру, які, зібрані разом у цій главі, допомагають підкреслити велич Давида як військового керівника. Це готує пояснення причин, чому цар Давид не завершив Храм; порівн. 1Хр. 22:8; 28:3. Глава 18 є збіркою різних елементів (порівн. Друга книга Самуїла 8); з 19:1-20:3 згадуються Давидові кампанії проти аммоніїв (порівн. Друга книга Самуїла 10) і, зрештою, у 20:4-8 текст розповідає про деякі епізоди, що стосуються війни проти филистимлян (порівн. 2Сам. 21:18-22). У цьому останньому випадку три акти героїзму, які здійснили воїни Давида, певним чином приписано і йому (порівн. 20:8б).
1Хр. 21-29 – Внутрішня організація царства
Лише глава 21 спирається на текст Другої книги Самуїла 24, але і його також трансформовано в одну з підготовчих дій щодо побудови Храму. Проте решта глав, від 22 до 29, не мають паралелі в оповіді Другої книги Самуїла і є, здається, оригінальним внеском Хронікаря. Базова тема є дуже чіткою: підготовка, яку здійснює Давид перед смертю, щодо запевнення собі наступника (Соломон) і будівництва Храму. У божественну обіцянку, яку зроблено в 1Хр. 17:11-12, включено два центральних моменти; таким чином Хронікар описує те, що для нього є кульмінаційною точкою правління Давида: підготовка до будівництва Храму та організація поклоніння. Глави 22-29 організовано за чіткою концентричною структурою: на початку (глава 22) і вкінці (глави 28-29) ми знаходимо Давидові приготування для Соломона, тоді як у центрі (глави 23-27) йдеться про внутрішню організацію царства, із особливою згадкою про поклоніння. Можливо, Хронікар принаймні частково використовує автентичні джерела – ті джерела, які проігнорував чи до яких не мав доступу оповідач Другої книги Самуїла.
22:2-19 – Підготовка до будови Храму
Текст складається з трьох окремих частин: підготування Давида (вірші 2-5), заповіт Давида Соломонові (вірші 6-16) та промови, адресовані ізраїльським князям (вірші 17-19); промови є найбільш очевидною характеристикою глави, коли виникає базова тема, а саме – підготовка до будови Храму, про що згадано добрих десять разів у різний спосіб (вірші 2,5,6,7,8,10,11,14,19 двічі) і на чому наголошено умисною гіперболізацією кількости і числа. Понад те, ця глава прагне пояснити, чому сам Давид не здатен був збудувати Храм (порівн. 22:8), незважаючи на велич його царства: ця справа явно вимагає богословського пояснення, яке Хронікар надає, використовуючи матеріял із 1Цар. 8:18 та Втор. 12:10. Війни Давида, попри те, що їх хотів Бог і вони велися з Божою поміччю, є перешкодою, через яку Давид мусить відмовитися від будови Храму. Це може зробити лише в мирний час «муж мирний» (порівн. вірш 9); і це становить трагічний парадокс життя Давида. Хоча в главах 18-20 з’являється військовий ідеал Давида як воїна, Хронікар не стверджує, що війна сама по собі є добром (порівн. 2Хр. 16:9); часто вона є знаком божественної кари і постає контрастом до ситуації миру, яку передбачає Храм. Демократичну тенденцію Хронік можна зауважити в описі передачі влади від Давида до Соломона (вірші 17-19) у порівнянні з 1Цар. 1:23-27: організація духівництва та царства.
Ці глави, які присвячено організації царства, а саме поклоніння, становлять собою текст, який не має паралелі в Другій книзі Самуїла, і, як вважають багато авторів, є пізнішою вставкою, яка не відображає думки Хронікаря; справді, текст 23:1 знаходить своє природне продовження в 28:1. Однак ці п’ять глав формують єдність; дисгармонію та внутрішні невідповідності можна пояснити розмаїттям джерел, до яких звертався Хронікар. Він ототожнює поклоніння в його часи із поклонінням, яке заснував Давид: таким чином, відкриваючи глибоке значення традиції, він хоче закликати читачів ретельно дотримуватися культових норм.
