Висновки та перспективи для богословського прочитання (закінчення)

3) Часто можна почути твердження, що постать пророка є дуже важливою в праці Хронікаря. Щодо цього погляду і щодо проблеми месіянства важко вдаватися до точних суджень. Можливо, важко судити про цю працю, бо, усупереч переважній думці в минулому, у своїй остаточній редакції вона намагається поєднати кілька тенденцій, виражених в Ізраїлі різними течіями. Залишаючись переважно вираженням ідей того, що ми назвали, за Пльоґером, теократичною спільнотою, ця праця не намагається закрити двері перед девтерономістичною та пророчою течіями чи перед їхнім богословсько-месіянським дискурсом. Проте, як ми зауважили, вона не стає глашатаєм для їхніх виражених послань; це відбувається з дипломатичних причин: головно, аби не дратувати верховну політичну владу чи інших людей, із якими доводиться бути поруч тим, хто вижив; можливо, деякі з них і самі є євреями – чи релігійними, чи світськими. Оцінювати важливість, яку Хроніки надають пророкуванню чи месіянству – це завдання ризиковане. Завжди є ризик надмірно заперечити чи ствердити і, таким чином, втратити баланс між двома сторонами.

Ми й справді не можемо сказати, що зацікавлення профетизмом у Хроніках є рідкісним явищем. Воно є відносно більшим та іншим, аніж у девтерономістичній історичній праці, якщо взяти до уваги, що в ній згадано багато пророків, особливо дві класичних постаті – Ілля та Єлисей – які пророкують у царстві Півночі, історію якого систематично ігнорують у Хроніках. У той же час ми не можемо заперечити, що пророчі постаті в Хроніках є дуже тьмяними: і ті, у котрих є девтерономістична паралель, і ті, що властиві суто для Хронік, перелік яких ми навели вище. Якби пророки насправді становили інтерес для Хронік чи для попередньої історії після вигнання, яку вони детально розвивають, то Хроніки мали б говорити про Амоса, Михея, Наума, Софонію, Авакума чи Єзекіїля. Це правда, що вони не з’являються в девтерономістичній історичній праці, на яку покладаються Хроніки. Проте навіть до Огія та Захарії, яких названо в кінці паралельної девтерономістичної історії, тут звертаються в кількох словах (Ездр. 5:1-2). Ісаї відведено набагато більше місця та важливості в девтерономістичній паралелі. Про Єремію, на якого нема посилань у девтерономістичній історії, згадано лише в осуді, який проголошується щодо Седекії (2Хр. 36:12-13) і помилково, коли йдеться про декрет Кира (2Хр. 36:20 = Ездр. 1:1). У Хроніках згадано про Іллю, але дуже коротко (2Хр. 21:12-15), і немає розповіді про жодні його діяння. Загалом, пророчі втручання, про які оповідається в Хроніках, зменшено до простих висловлювань, без жодних інших вчинків чи символічних дій. Вони потрібні лише для того, щоб наголосити на тезі божественної відплати: чи індивідуальної (особливо для царів), чи колективної. Це теза, яка абсолютно не бере до уваги ті сумніви, які виникали в Йова чи Проповідника. Часами в цих втручаннях більший наголос зроблено на осуді поведінки царів у девтерономістичних паралелях, які намагаються виправдати покарання для обох царств. І все ж, у пророчих втручаннях у Хроніках процвітає чітка есхатологічна думка, яка є характерною для пророків, принаймні пророків епохи після вигнання.

Справді, не можна сказати, що зацікавлення Хронік пророкуванням є величезним, чи що це дуже відрізняє Хроніки від Книги Ездри або Книги Неемії. Після останніх ілюзій епохи Неемії (та Тріто-Ісаї) більшість вже перестала вірити, що есхатологічні пророцтва здійсняться в той час і спосіб, як гадалося спочатку. Таким чином, Храм і мури Єрусалиму, під час будівництва яких було багато ентузіязму, стали єдиною обіцянкою майбутнього спасення, яке проголошували пророки. Теологія Сіону і пов’язані із нею псалми стають єдиною фортецею для притулку серед розчарувань. У мурах Єрусалиму все ще можна відчувати досягнення обіцянки Еммануїла (= з нами Бог) – пророцтво Іс. 7:14, із завуальованим повторенням в Ог. 1:13 і 2:5; Зах. 8:23 і 10:5, проголошене знову в праці Хронікаря в 1Хр. 22:18; 2Хр. 13:10-12; 15:2,9; 20:17 та в інших місцях. І все ж, мури Сіону, якщо розуміти їх у новому світлі, є наче рамкою для месіянської картини. Чи можемо ми сказати, що в нашій праці Хронікаря є тема Месії? Ґерхард фон Рад підтвердив, а потім заперечив це.

Проте неправдою є те, що Хронікар надав обіцянці Натана іншої форми, чи що фігура Месії тепер стає просто збірною фігурою. Ми бачили, що постать монарха посідає центральне місце в праці Хронікаря від самого початку. Нам потрібно пригадати, що месіанські псалми періоду до вигнання продовжували читати і після вигнання, хоча деколи до них додавалося збірне значення, проте це не скасовує індивідуального значення: молитва продовжується для майбутніх царів.

Розчарування після таємничого зникнення Зоровавела було, звісно ж, величезним. Люди вже не знали, із якого генеалогічного походження їм слід очікувати на Месію (1Хр. 3:17-24). І все ж, така плутанина виявляє надію – надію, яку Неемія та Ездра не бажали розбудити занадто, і яку священики заморозили, якщо можна так сказати, поставивши первосвященика на місце царя, як виявляється із нових опрацювань пророцтв. Це було зроблено для того, аби не викликати подальшого занепокоєння серед перського правління, яке наділило наших персонажів релігійно-політичними повноваженнями.

Хронікар має до всього розважливе та обачне ставлення, яке властиве і для попередніх стадій історії після вигнання. Багато зусиль, яких докладали ті особи, що з’являються в нашому дослідженні, і ті, хто завершували редакцію Хронікаря в цих книгах, не мали на меті побороти надії, які подавали пророки, а до них – уся стародавня історія Ізраїлю. Навпаки, вони зросли на цих надіях і намагаються їх зберегти. Це намагання повинно навчити чогось також і нас, особливо – постійности в часи випробувань, коли ми не можемо розгледіти знаки надії в нашому житті чи в нашій історії.

Попередній запис

Висновки та перспективи для богословського прочитання

Як ми побачили, існує щонайменше три періоди із відповідними відважними персонажами чи групами, які були вирішальними в історії Ізраїлю після ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 1-3 - Родоводи

1Хр. 1-9 – Родоводи Перші дев’ять глав містять список родоводів, який починається від Адама і продовжується до Давида: текст, в ... Читати далі