Висновки та перспективи для богословського прочитання

Як ми побачили, існує щонайменше три періоди із відповідними відважними персонажами чи групами, які були вирішальними в історії Ізраїлю після вигнання. Можливо, їх нелегко відрізнити одне від одного, але ми можемо визначити їх таким чином: відбудова Храму, відбудова міста, відбудова релігійного життя і народу. Першому відповідають Зоровавель, Ісус, Огій та Захарія, другому – Неемія, а третьому – Ездра. Другий та третій періоди також могли бути одночасними, як це пропонує теперішня редакція та багато сучасних авторів. Проте ми можемо принаймні згадати про відмінні аспекти.

Документи, більш ранні, ніж редакція Хронікаря, які ми вже продатували, підкреслюють важливість цих періодів та цих осіб, і ця важливість є для нас дуже очевидною. Справді, ці події й особи на своїх етапах історії уможливили безперервне існування Ізраїлю. Саме через ці події та цих осіб Бог продовжував історію спасення, яке зосереджене на вибраному народі.

Редактори хронікарського твору, збираючи та ретельно працюючи із цими документами, дотримуються певної позиції. Ознайомлюючись із їхньою працею, маємо намагатися розпізнати їхню точку зору і те послання, яке вона несе. Ми залишимо спеціальним коментарям завдання відкриття та точнішого визначення різноманітних послань, включаючи окремі відмінності між Хроніками та Книгою Ездри-Неемії, і їхній розвиток на різних стадіях історії формування цих книг. Тут ми представляємо лише деякі поточні теми літургійного послання цих книг.

1) Поза сумнівом, праця Хронікаря представляє нам більш живий, гармонійний, естетично вартісніший і довершений культ. Це спроба синтезувати різноманітні культові елементи СЗ: інститут левитів загалом, жертвоприношення та перерозподіл культу у Священицькому Кодексі, Псалми. Здається, Хронікар намагається представити у своїй історії усі грані традицій та релігійного життя Ізраїлю. У своїй праці він не забуває про інший вид молитви, особливо молитви різних царів, починаючи від Давида і далі, аж до покаянних молитов Ездри (Ездр. 9) та Неемії (Неем. 9). Це літургійне зусилля варте наслідування, особливо тому, що воно вчить нас уникати тих імпровізацій у богослуженні, які є витвором уяви та особистою забаганкою, і натомість отримувати користь від багатства традицій.

2) Іншою причиною теперішнього зацікавлення є тема відбудови. Це слово характеризує стадії історії після вигнання, які ми встановили раніше. По-іншому не могло й бути. Якщо Юдея хотіла почати жити знову, вона обов’язково мусила намагатися відбудувати, оскільки усе було зруйновано. Як ми бачили, юдеї розпочали з жертовника та Храму, оскільки там лежить основа життя Ізраїлю, і починати треба саме звідти.

Необхідною частиною відбудови була також етнічна відбудова. Який народ мав відновити життя в Палестині? Обставини та розбіжності спонукають шукати відповідь із самого початку. Поворотці натрапляють на людей, які не поділяють їхніх ідей, які йшли на компроміси з будь-ким навіть у принципових релігійних питаннях, які могли б навіть стати ворогами. Дехто захопив власність вигнанців; щоб повернути її собі, поворотцям потрібно було довести своє походження і заявити про свої права. Деколи, як-от під час відбудови Храму, необхідно було остерігатися зловмисників, які ніби намагалися співпрацювати, та, врешті-решт, створювали перешкоди. Це було видно з самого початку під час відбудови стін Єрусалиму. Часами Давидо-месіянський політичний ентузіязм міг призводити до зловживань чи викликав реакцію з боку Перської імперії, базовану на побоюваннях, про що можна прочитати поміж рядками в поведінці Неемії (Неем. 5:15-19).

Старанність поворотців, неприємні події на перших порах після повернення, згадки про болючі події останніх років перед вигнанням викликали бажання повернутися до Закону і бути відновленими як народ, який цілковито на цьому Законі базується. Перська імперія сприяла цій діяльності, особливо якщо прагнення політичної незалежности та Давидової монархії були відкинуті вбік. І все ж, відроджена строгість у тлумаченні Закону призвела не лише до опозиції чужинцям, змішування з якими загрожувало відновленню. Вона також призвела до внутрішнього очищення. Проблема постала вже в часи Неемії, але стала серйозною за Ездри. Правильно чи неправильно, вона була сформульована як потреба демонструвати чистоту свого власного роду. Це спричинило розгляд стародавньої генеалогії в новому світлі. Якщо раніше вона слугувала тому, щоб підкріплювати право на отримання частини землі, то тепер стала лезом, яке відрізало фальшиві гілки від стовбура. Такий ригоризм призводив до надміру, часом, можливо, виправданого. Здається, що Ездра не хотів мати нічого спільного ні з ким, окрім як племен Юди та Леві і, можливо, ще Веніямина, і що він зараховував до ворогів навіть ті покоління, які завжди вважалися частиною народу Ізраїлю.

Насправді занепокоєння Неемії та Ездри потрібно розглядати в контексті конкретних обставин та труднощів, з якими вони стикалися, намагаючись успішно розпочати відбудову та усунути ті перешкоди, яких вони побоювалися, у той же час відкладаючи на майбутні стадії взаємодію із рештою народу Ізраїлю та його повне відтворення. Проте в часи редактора це внутрішнє тертя, здається, було подолано.

Вважають, що в Хроніках можемо побачити особливе антисамарянське ставлення через виключення подій, які відбувалися на Півночі, із наміром датувати їх епохою самарянської схизми. Аби збагнути це явно розкольницьке ставлення, корисно було б уточнити умови цієї проблеми і очистити поле попередніх непорозумінь. Насамперед сьогодні існує непевність щодо дати цих подій. І навіть якщо ми допустимо, що самарянська схизма відбулася на початку еліністичної епохи, то в Юді завжди існувала відраза до царства Півночі – ще з часу давньої схизми Єровоама і з часу, коли, після зруйнування Самарії асирійцями, населення стало змішаним.

По суті, Хроніки наслідують традиційну тенденцію епохи Ездри та Неемії. Авійя з Юди, який докоряє Півночі за фальшиве священство та практику левитів перед тим, як перемогти її в битві (2Хр. 13:3-21); видющий Єгу, який дорікає Йосафатові за те, що той став союзником царя Півночі (2Хр. 19:1-11); невдалий союз, який знову намагалися укласти, бажаючи побудувати флот (2Хр. 20:35-37), і який передвіщає майбутні союзи із Омридами, через яких у наступні десятиліття буде зіпсовано і Південь; застереження анонімного чоловіка Божого Амації розпустити 100 000 ізраїльтян, які служили вояками в його війську у війні проти Едома (2Хр. 25:3-13) – усе це є прикладами традиційного ставлення, яке не можна вважати новим розкольництвом, так само, як і ставлення Ездри не можна вважати розкольництвом Натомість сумніви викликає такий надлишковий радикалізм.

В усіх цих зусиллях щодо відбудови періоду після вигнання можемо зауважити трагічну проблему, яка й досі хвилює євреїв: яким є єврей? що треба робити, щоб народ був єврейським? Це дуже актуальні питання не лише для сьогоднішнього Ізраїлю, а й для християнських народів та спільнот у них. Ми пригадуємо, що етнічно-географічне відновлення, яке поміщено в Хроніках у вступі до їхньої історії, є процесом, який вже колись відбувався в попередній священицькій історії в П’ятикнижжі, і якому, у кінці Біблії, буде слідувати Іван у своєму Одкровенні. Одкровення Івана Богослова 7 описує візію цілковито відновлених дванадцяти племен у контексті страшного відбору: «Не шкодьте ані землі, ані морю, ані дереву, аж поки ми покладемо печатки рабам Бога нашого на їхніх чолах!» (7:3).

Хроніки намагаються вставити монархічну структуру в цю традиційну панізраїльску візію. Сьогоднішні дослідження виділяють той наголос, із яким у Хроніках репрезентується особа із дому Давида, здається, через приховане зацікавлення в месіянській темі – остаточний пункт послання, який ми прагнемо обміркувати.

Попередній запис

Історія та стадії формування книг (закінчення)

У другій половині четвертого століття весь східний світ перебував у македонських володіннях. Після Олександра Македонського за Палестину змагалися діядохи, погіршуючи ... Читати далі

Наступний запис

Висновки та перспективи для богословського прочитання (закінчення)

3) Часто можна почути твердження, що постать пророка є дуже важливою в праці Хронікаря. Щодо цього погляду і щодо проблеми ... Читати далі