Історія та стадії формування книг (закінчення)

У другій половині четвертого століття весь східний світ перебував у македонських володіннях. Після Олександра Македонського за Палестину змагалися діядохи, погіршуючи економічно-політичну ситуацію. Євреї пройшли процес елінізації, особливо в другому столітті, коли Палестина перейшла із рук Птолемеїв із Єгипту та із рук Селевкідів, і це, зрештою, призвело до Повстання Макавеїв (167 р. до Р. Хр.). Саме в цій надзвичайно сумній ситуації сповна розвинулись апокаліптичні ідеї і, мабуть, саме протягом цього періоду з’явився Когелет (Еклезіяст).

Чи датується редакція Хронікаря цим періодом? Аби спробувати відповісти на це питання, необхідно намагатися реконструювати історію формування Хронік, Книги Ездри та Книги Неемії. Якщо ми продовжимо в хронологічному напрямку, нам треба помістити спогади Неемії на початку історії. Перед ними були документи, які подано в Ездр. 1-6, проте занадто важко реконструювати їх в їхньому оригінальному стані. Ми можемо лише говорити про переказ, від якого походив перший чорновий варіянт Книги Ездри. Базуючись на згаданій вище гіпотезі інверсії, яку ми приймаємо, і враховуючи те, що ця праця мала з’явитися після місії Ездри, її можна датувати приблизно 350 р. до Р. Хр.

Саме після цієї літературної події можемо починати говорити про редакцію або редакції Хронікаря. Ми не бачимо потреби запевняти, що існувало багато редакцій, оскільки була також потреба залишити місце для фінальних штрихів та вставок. Все ж, якщо ми маємо бажання захищати єдність редакції Хронікаря, то мусимо відновити дискусію про єдине авторство, яка згадувалася на початку.

Із усього, що ми сказали до цього моменту, здається досить очевидним те, що дві пари книг взаємодоповнюють одна одну. Сучасні дискусії щодо ідентичности чи різноманіття автора(-ів), здається, сформульовані на старий лад: стилістичні подібності наводяться як доказ ідентичности, а відмінності – як протилежний доказ, допускаючи, що у двох парах книг кожна має єдиного автора, так, як багато наших сучасних книг. Насправді, тут нам, можливо, доведеться мати справу з редакційною школою, в якій працює кілька осіб; це пояснило б певні стилістичні розбіжності. Понад те, нам потрібно пам’ятати, що цей редакційний комплекс містить різні праці: стародавні документи, поміщені в Ездр. 1-6, автобіографічні спогади Неемії, історію Ездри та нове опрацювання девтерономістичного тексту періоду до вигнання, кожна з яких вийшла здебільшого у своєму власному стилі.

Отже, існує щонайменше чотири різних стилі, яких не змогло усунути редагування, зрівнюючи все. Ми не бажаємо вдаватись у деталі ймовірних стилістичних розбіжностей, оскільки, хоча й можна підтвердити відмінність авторів, ці дві роботи взаємно доповнюють одна одну. Одна починається саме там, де закінчується інша. Навіть якщо ми маємо справу з двома різними авторами, нам доведеться визнати, що один із них хотів доповнити іншого.

В історії формування цих книг, як ми вже висунули гіпотезу, той, кого ми назвали редактором чи редакцією, хотів завершити історію Ездри на початку нового опрацювання девтерономістичної історії, отож, він розпочинає навіть ще раніше (Хроніки), і вкінці, наново опрацьовуючи Книгу Ездри, вставляє спогади Неемії.

Так звана канонічна суперечка не справджується. Така позиція базується на тому факті, що в єврейському каноні спочатку йде Книга Ездри-Неемії, а потім – Хроніки, так, наче книги хронік були додані згодом. Можливо, і справді вони були поміщені згодом, як додаток, оскільки це всього лиш повторення, часто педантичне, попередньої девтерономістичної історії. В іншому випадку, це могло бути тому, що в перший період після Ездри відчувалася потреба замінити девтерономістичну історію Ізраїлю, не надто приємну для персів, а тоді – для греків, на нашу працю Хронікаря. Ця праця також поєднувала Чотирикнижжя із первісною Книгою Ездри. Пізніше девтерономістичну історію було переміщено назад на її місце, і наші книги, змінивши свій порядок із причин, згаданих вище, завершили канон.

Дата цієї редакції Хронікаря не може бути надто давньою. Вона має бути до 300 р. до Р. Хр., тобто вже в еліністичну епоху, але все ще не в найсумніший період, чи тоді, коли еліністичний вплив сягнув такої сили, що спровокував Повстання Макавеїв. У цих книгах не знаходимо ні песимізму, ні духу повстання проти сюзеренів-язичників. Понад те, у Хроніках є описи військових знарядь, які нагадують знаряддя грецьких військ, що вже були відомі своїми перемогами над персами: 1Хр. 12:9,25; 2Хр. 11:12; 12:3; 14:7; 25:5; 26:9,14-15. Також суспільно-економічна реорганізація, яку приписують Уззійї в 2Хр. 26:10, чи організація публічного адміністрування домом Давида, як у 1Хр. 27:25-34, відображають еліністичну епоху.

Але нам не варто датувати редакцію надто пізнім часом: є певні списки потемків Давида після вигнання в 1Хр. 3:17-24 та первосвящеників періоду після вигнання в Неем. 12:12-21, на двох екстремумах цього твору (!), які заходять не дальше, аніж кінець третього століття. Якщо б редактори, або, можливо, ті, хто додавали щось до тексту, діяли настільки пізніше, вони спробували б надати повніші списки, оновлені на їхній час. Таким чином, ми можемо сказати, що редакція цієї праці була завершена в основному до початку III століття, і точно до періоду розчарувань, який настав за правління династії Селевкідів, а також до перших спроб елінізації юдаїзму, оскільки це обов’язково викликало б реакцію в настроях – таку ж стурбовану щодо інститутів та чистоти релігії Ізраїлю, якими були автор та редактори праці Хронікаря.

Попередній запис

Історія та стадії формування книг

Неможливо відстежити історію Ізраїлю після вигнання без допомоги Книги Ездри-Неемії; понад те, наші дві книги доповнено та підтверджено позабіблійними археологічними ... Читати далі

Наступний запис

Висновки та перспективи для богословського прочитання

Як ми побачили, існує щонайменше три періоди із відповідними відважними персонажами чи групами, які були вирішальними в історії Ізраїлю після ... Читати далі