Історія та стадії формування книг

Неможливо відстежити історію Ізраїлю після вигнання без допомоги Книги Ездри-Неемії; понад те, наші дві книги доповнено та підтверджено позабіблійними археологічними та історичними відомостями, особливо якщо ми приймаємо гіпотезу хронологічної інверсії, яка була продемонстрована вище. Працюючи на двох фронтах – наших книг та позабіблійних відомостей – ми можемо краще відтворити цю історію. Тло стає видно краще завдяки гіпотезам різних авторів, хоча вони деколи й не узгоджуються. Як вважає О. Пльоґер, тоді існувала теократія, а саме правління на чолі зі священиками під контролем персів, від якого вимагалося бути пильним і загнуздати те політичне та релігійне пожвавлення, яке зароджувалося в пророчих колах. Таку теократію міг би повністю встановити Ездра. Ця гіпотеза не надто відрізняється від гіпотези Дж. П. Вайнберга, хоча він розпочинає з набагато більш раннього періоду – з аграрної ситуації в різних регіонах Середнього Сходу в часи Неовавилонської імперії і з конфліктів, які виникали в Юдеї в часи Неемії між тими, хто оселився там, і євреями, які повернулися з вигнання (Неем. 5). Поступово створюються певні кола людей – світські та релігійні – які Храм підтримував як мовчазний інструмент імперського правління. Через такі кола поворотні з вигнання повільно отримували перевагу над тими, хто залишився на своїй землі. Перші заявляють про свої права та відновлюють суспільство, що структуроване за генеалогією племен, які ще століття перед вигнанням намагалися протистояти монархії.

Усередині єврейського суспільства існував конфлікт не лише між двома згаданими групами. У складному суспільстві, яке лише формувалося, після вигнання поступово з’явилися групи, які надихав девтерономічний закон, і які очікували на есхатологічні події, що могли б змінити тодішній незадовільний стан справ. У цьому суспільстві також існували досить бурхливі пророчо-месіянські групи, які були ще більш незадоволені ситуацією. Панівна група цього суспільства строго присвячувала себе ягвістській релігії. Вона вже існувала в історії до вигнання, і майже всі її члени пішли у вигнання. Тепер після повернення ця релігія зіткнулася зі старим синкретизмом, який сам перед вигнанням був поділений на офіційну релігію, дипломатично відкриту до релігій сюзеренів, та народну релігію, на яку все ще впливала стара релігія Ханаану. За підтримки Неемії було насаджено радикальний ягвізм. Саме тоді зародився юдаїзм – релігія, якій, за нашою гіпотезою, остаточного вдосконалення надав сам Ездра.

Елефантинські папіруси, матеріал яких датовано переважно п’ятим століттям до Р. Хр., документують синкретизм у цій єврейській військовій спільноті. Його рішуче засуджував Священицький Кодекс, написаний до Ездри, але ще не мав значного впливу, оскільки Ездра, якому, можливо, належить його остаточна редакція, ще не впровадив його в широкий вжиток. Це сталося тому, що він прибув у Палестину в 398 р. до Р. Хр., а останній елефантинський папірус датується 399 роком. Із цих папірусів ми дізнаємося, що за царя Дарія II (423-404 рр. до Р. Хр.) первосвящеником був Йоханан. Саме йому і водночас Делаї та Шелемії, синам Санваллата (супротивник Неемії: Неем. 2:10,19; 3:33; 4:1; 6:1) євреї Елефантини надсилали свої послання. За Неем. 12:23, Йоханан був онуком Ел’яшіва; із цього можна зробити висновок, що Йоханан, а не Йонатан, є нащадком Ел’яшіва зі списку в Неем. 12:11. Цей Ел’яшів міг бути тим, хто надав кімнату у священному місці Товійї одному з ворогів Неемії (Неем. 6:1). Саме це образило Неемію під час його другої місії (Неем. 13:4-9). Проте, Ездра пішов до кімнати Йоханана (Ездр. 10:6). Таким чином, двох первосвящеників – Ел’яшіва та Йоханана, дідуся та внука відповідно, обрали Неемія та Ездра відповідно у дві різні та послідовні епохи.

Дозвольте тепер підсумувати історію після вигнання, спростивши її до чотирьох стадій. Спочатку, перша хвиля репатріянтів успішно будує Храм через кілька років після 520 р. до Р. Хр. Імпульс забезпечили пророки Огій та Захарія, а Зоровавель, нащадок Давида, та Ісус, первосвященик, беруть на себе керівництво роботами.

Месіанські сподівання, які наново спалахнули завдяки поверненню на батьківщину та завдяки цим подіям, почали поступово блякнути. Нащадки Давида зникають зі сцени, а перське правління, звісно ж, позбавило тих ілюзій, які породив декрет Кира. Давні уривки із третьої частини Книги пророка Ісаї, книг пророків Захарії та Малахії, можливо, відображають ілюзії та розчарування тих часів, після яких, здається, відбувається перехід до іншого виду пророцтва, що полягає головно в есхатологічно новому опрацюванні попередніх пророцтв.

Далі, майже сто років потому, прибуває Неемія (445 р. до Р. Хр.). Він успішно відбудовує мури Єрусалиму і наново заселяє місто. Ворожість до відбудови, а також інші ідеологічні фактори змушують його боротися за відділення євреїв від інших жителів і від загрозливих сусідів. Під час його другої місії знову читано девтерономістичні тексти щодо Моава та Аммона (Неем. 13:1-3), і він починає боротьбу супроти змішаних шлюбів (13:23-31); попередня оповідь у Неем. 10 могла бути редакційним текстом, який першопочатково стосувався пізніших діянь Ездри, а не Неемії, на якого є анахронічне посилання в 10:2; Неемію також процитовано в Неем. 8:9, проте, як ми вже бачили, у паралельній апокрифічній Книзі Ездри його ім’я не з’являється.

Ездра, на початку четвертого століття (398 р. до Р. Хр.), домагається остаточної систематизації священного законодавства (Неем. 8) та інститутів Ізраїлю й перераховує заходи для їхньої охорони – етнічної та релігійної (Ездр. 9-10). Заходи Ездри також могли спричинити зменшення пожвавлення деяких релігійних груп, особливо тих, яких надихнули пророки. І все ж, їм вдавалося виживати, хоча й поза офіційним існуванням, можливо, в апокаліптичних колах. Понад те, контроль Ездри є непрямим контролем від імени персів, які не толерують жодних месіянсько-політичних розмов – те, що, в остаточному підсумку, підриває імперію.

Попередній запис

Книга Ездри та Книга Неемії

Книга Ездри має дві (або три) частини: а) перше повернення на Батьківщину, із важливим списком в Ездр. 2 і відбудовою ... Читати далі

Наступний запис

Історія та стадії формування книг (закінчення)

У другій половині четвертого століття весь східний світ перебував у македонських володіннях. Після Олександра Македонського за Палестину змагалися діядохи, погіршуючи ... Читати далі