Зміст Книг Хронік

Перша книга подає етнічно-географічну структуру в перших дев’яти главах, після якої йде історія Давида. У другій книзі в перших дев’яти главах детально викладено історію правління Соломона, а тоді розповідається уся історія царства Юди до її руйнування, не беручи до уваги Північне царство. Аби зрозуміти специфічне послання Хронік у зв’язку з посланням девтерономістичної історичної праці, ми можемо взяти дієслово drš, яке розуміємо в значенні шукати Бога, як нитку неперервности. Воно часто трапляється в Книзі Второзаконня, але із двох паралельних оповідей лише оповідь Хронікаря робить це слово фундаментальним елементом своєї структури. Саула засуджують, бо він не шукав Бога в правильний спосіб (1Хр. 10:13-14; 13:3). Давид безперервно спонукає шукати Бога (1Хр. 15:13; 16:11; 21:30; 22:19; 28:8-9). Соломон розпочинає своє правління таким самим чином (2Хр. 1:5). Перед тим, як розглядати використання слова drš у цій останній фазі історії, заглянувши наперед, ми побачимо, що в Книзі Ездри теж використано це слово, яке є дуже змістовним для Хронікаря. Місцеві чужинці хочуть співробітничати під час побудови Храму, хочуть залучитися до побудови, бо це також допоможе їм шукати Бога (Ездр. 4:2). Бога шукають під час Пасхи після відбудови Храму (6:21). За це хвалять Ездру (7:10). Проте інші два тексти (Ездр. 9:12; 10:16) використовують це дієслово в іншому значенні: з одного боку – більш загальному, а з іншого боку – більш індивідуальному, як і, значною мірою, у більш ранній біблійній літературі.

У останній частині розповіді Хронікаря починається особливе використання слова drš, яким охарактеризовано схвальні дії Аси (2Хр. 14:3,6б; 15:2,12-13). Проте його життя завершується критикою, в якій це дієслово використано в негативному значенні: 2Хр. 16:12. Ще більш рясним і завжди позитивним є використання цього слова в оцінюванні Йосафата (17:3-4; 18:4,6-7; 19:3; 20:3; 22:19). Тоді дієслово зникає в темний період альянсів із північною династією Омридів. Після двох випадків, коли дієслово повертається до свого специфічного значення, як у стародавніх текстах (2Хр. 24:6,22), воно знову з’являється в типовому для Хронікаря вживанні: спочатку в негативному значенні щодо Амації (2Хр. 25:15,20), тоді в ствердному значенні щодо Уззійї/Азарії (2Хр. 26:5б). Воно не використовується щодо Йотама й Ахаза, але знову рясно з’являється лише щодо Єзекії (2Хр. 30:19; 31:21; в іншому значенні також у 31:9; 32:31) та Йосії (2Хр. 34:3,21,26).

Сама лише ця літературна особливість породжує ідеї щодо уявлення Хронікаря про історію царства Юди після Соломона. Загалом, він не надто відрізняється від девтерономістичної розповіді у своїй оцінці царів. Серед принципових відмінностей передовсім вкажемо на більшу поблажливість Хронікаря. Щодо цього, ми вже зауважили мовчання Хронікаря про хиби Давида і Соломона. Рехав’ам, винний у тому, що озлобив Ізраїль і спровокував схизму, стає покровителем для левитів Півночі і для всіх ізраїльтян, які знаходять притулок в Єрусалимі (Друга Книга Хронік 11), і коли він грішить, то виконує епітимію (Друга Книга Хронік 12). Щодо Авійї, у главі 13 бракує відповідного девтерономістичного засудження (1Цар. 15:3). Асу та Йосафата оцінено ще вище, ніж у девтерономістичному тексті. Щодо Аси, Хронікар додає до девтерономістичної оповіді майже дві цілих глави (1Цар. 15:11-24), детально продумуючи позитивне судження щодо нього і трансформуючи його в розповіді про першу велику реформу (Друга Книга Хронік 13-15). У главах 17 та 19, які є новими порівняно з девтерономістичною історією, юридично-військову реформу, що базується на Книзі Закону та Священицькому Кодексі, приписано Йосафату. В іншій унікальній главі (Друга Книга Хронік 20), якої не знаходимо в паралельній девтерономістичній історії, описано його дивовижну перемогу, досягнуту лише завдяки молитві; її оздоблено звичним літургійно-музичним обрядом левитів. Загалом, судження Хронікаря щодо Амації, Уззійї/Азарії, Йотама й Ахаза збігаються з тими, що в девтерономістичній історії, окрім нових епізодів 2Хр. 25:5-10,12-16 про першого, 26:6-20 – про другого та 28:5-15 – про четвертого.

Проте найбільший наголос Хронікар робить на постатях Єзекії та Йосії. Оскільки девтерономістична розповідь є дуже короткою в описі реформи поклоніння, яку проводив перший, і багатослівною в розповіді про облогу Санхерівом, де ми знаходимо два паралельні описи (у 2Цар. 18-19), Хронікар пише цілих три глави, розповідаючи про відновлення Храму, інші реформи (зокрема ще одну реорганізацію левитів), відновлення союзу та Пасхи (2Хр. 29-31). Оскільки Єзекії адресовано докір (32:25-30), з погляду Хронікаря, це зроблено лише для того, щоб пояснити хворобу царя, про яку згадано в одному вірші (32:24), що відповідає 2Цар. 20:1-11. Позитивна оцінка царів Юди є особливо явною, коли це стосується Манасії, для якого видумано навернення, а також реформу, аби пояснити його тривале правління.

Девтерономістичну реформу Йосії Хронікар поділив надвоє та розпочав її із відбудови Храму. Застереження щодо Йосії в 2Хр. 34:21-22 зроблено лише для того, аби пояснити його трагічну смерть. У фінальній главі не потрібно очікувати на позитивне ставлення до останніх царів. Тут Хронікар слідує своєму джерелу. Понад те, можна сказати, що він більш стриманий в описі руйнування, особливо того, яке супроводжувало першу депортацію (як у 2 Цар. 24:10-17) і попередні вторгнення (2Цар. 24:2-7); усе це підсумовано в 36:16-20.

Ще однією особливістю історії Хронікаря є численність пророків та їхніх втручань, які усі є радше аморфними порівняно з тими, про які читаємо в паралельній девтерономістичній історії. Тут ми подаємо список лише податків таких нових втручань, які відсутні в паралельній девтерономістичній історії: Шемая (2Хр. 12:5,7), Азарія (2Хр. 15:8), Ханані (2Хр. 16:7), Єгу, син Ханані (2Хр. 19:2), Яхазіїл (2Хр. 20:14), Елієзер (2Хр. 20:37), лист Іллі (2Хр. 21:12), Захарія (2Хр. 24:20), два анонімні пророки (2Хр. 25:7 і 15) і Одед (2Хр. 28:9). На відміну від девтерономістичної історії, наш автор також посилається на Єремію (36:12), тоді як пророків, про яких він не згадує, знаходимо в девтерономістичній історії Півночі, яку він опускає; серед них згадано лише Іллю, завдяки такому засобу, як лист.

Попередній запис

Попередні питання

Дехто вважає, що ці книги складають єдину працю – «твір Хронікаря» (Мартін Нот). Сьогодні деякі спеціялісти обстоюють думку, що Книгу ... Читати далі

Наступний запис

Книга Ездри та Книга Неемії

Книга Ездри має дві (або три) частини: а) перше повернення на Батьківщину, із важливим списком в Ездр. 2 і відбудовою ... Читати далі