Розділи 22:1-23:30 – Йосія Юдейський

Галерея царів у всенародній святині, яка служить нам метафорою, приводить нас до другого великого купола, де виставлено пам’ятки правління Йосії, яке стало останнім злетом монархії. Центральне місце серед них посідає знайдена в Храмі книга Закону. Текст 2Цар. 22:3-23:30 майже цілковито присвячено реакції Йосії та народу на цю знахідку. Майже не викликає сумніву, що цією книгою була часткова версія Второзаконня. Згідно з 22:3, все, про що розповідається, відбулося на вісімнадцятому році тридцятиоднорічного правління Йосії (пор. дещо відмінну розповідь у 2Хр. 34:3-8). Якщо не брати до уваги скупого повідомлення про смерть Йосії в 23:28-30, не маємо жодних інших відомостей про події його правління. Така вибірковість розповіді свідчить, наскільки віддані були девтерономісти книзі Закону.

У тексті виразно виділяються дві теми, що перебувають у взаємній напрузі. Перша – схвалення Йосії та його реформи богопоклоніння в Юді, до якої його спонукало знайдення книги Закону. У 22:2 це схвалення беззастережне, а ще пишномовніше його повторено в 23:25. З усіх царів лише Йосію та Єзекію схвально порівняно з Давидом без жодних застережень. Книгу Закону знайдено під час виконання програми Йосії з відновлення Храму: відданість Храмові передувала знайденню книги. Почувши, що міститься в книзі, Йосія радиться з пророчицею Хулдою – хід, який нагадує звернення Єзекії до Ісаї під час асирійської кризи, а ще Давидову раду з Натаном у 2 Сам. 7. Одержавши від Хулди пророцтво, Йосія з усім народом від усього серця виявляють свою відданість книзі в церемонії союзу, що в 23:1-3. Далі Йосія викорінює чужинські культи, що їх запровадили його попередники, зокрема Манасія, і відновлює чистоту поклоніння Богові в Храмі. Він зніс Єровоамові пагірки в Бет-Елі й цим здійснює пророцтво чоловіка Божого в 1Цар. 13, а ще позносив решту пагірків у колишньому Північному царстві. Відновлення питомого ізраїльського богопоклоніння цар і народ відзначають святкуванням Пасхи (23:21-23).

Друга видатна тема – несподіване відкинення Юди: спочатку її озвучено в пророцтві Хулди (22:15-20), а потім підхоплено в 23:26-27; ці два тексти – єдині, де обидві теми перетинаються. Пророцтво Хулди звіщає, що Юду буде знищено через її гріхи, а врятується лише Йосія, бо каявся і упокорювався, слухаючи слова книги. Цей вирок, як проголошено в 23:26-27, не зміниться, навіть незважаючи на реформи. Текст 23:26-27 підсилює Хулдине пророцтво, а ще явніше – пророцтво, яке міститься в 21:10-15: що Юду і Єрусалим буде витерто через гріхи Манасії.

Цілком імовірно, що тему відкинення Юди додано у двох стратегічно важливих місцях до давнішого тексту, де жевріла надія на реформи Йосії як початок нової доби для Юди. Доповнення зроблено тоді, коли цю надію перекреслила передчасна смерть Йосії і подальша трагедія вигнання. На це вказують два моменти. Перший – у пророцтві Хулди (22:18-20). Насильницьку смерть Йосії подано в позитивнішому світлі через відокремлення її від присудженої Юді кари: його буде поховано в мирі. У первісній версії Хулда могла навіть пообіцяти Йосії благословення до того, як він несподівано помре, – за його вірність книзі Закону, адже пізніше коментування та переробка пророцтв – звичне явище в біблійних текстах. Інша вказівка на пізніший додаток – повідомлення про щиру участь народу в союзі та у святкуванні Пасхи, попри те, що тексти, в яких ідеться про відкинення Юди, дуже неприхильні до народу.

Коли припустити таку переробку оповіді з урахуванням смерти Йосії та вигнання Юди, що міг узяти з наявного тексту читач, який жив у часи вигнання та після нього?

Сама реформа – поза критикою: вона залишається взірцем, служить прикладом того, як цар і народ мають поклонятися Богові. Проте бачимо устремління розглядати її не стільки як спосіб заслужити Боже благословення, скільки як вияв вірности Закону; і підтримує це устремління покликання на пророчий авторитет. Згідно з наявним текстом пророцтва Хулди, Йосія не досвідчив знищення Юди не завдяки своїй реформі, а завдяки тому, що слухав слова книги з покаянним і упокореним серцем. Народ засуджено в Хулдиному пророцтві ще до реформи (22:15-17) і цей засуд повторено після неї (23:26-27), отож реформа не здобула прощення для народу. Справжня цінність реформи – у тому, що вона є виявом відданости книзі Закону, а через неї – Богові. Це – вірність заради вірности.

У цій самовідданій вірності книзі є щось водночас шляхетне і порочне. Вона означає прийняття погляду, що гріхи прабатьків – Єровоама, Манасії – відбиваються на поколіннях нащадків; погляду обмеженого, застосовність якого до окремої особи намагалися скоригувати Єремія та Єзекіїль (пор. Втор. 24:16; 2Цар. 14:6; Єр. 31:29-30; Єз. 18:1-32; 33:10-20). Трактування в тексті реформи Йосії може похитнути впевненість у здатності людини щось змінити; від нього може скластися враження, що Бог має Свої примхи. Хоча девтерономістичне богослов’я дає глибоке прозріння щодо відносин Ізраїлю з Богом, воно, як і всяке богослов’я, обмежене власними параметрами і самим засягом та складністю людського досвіду і божественного таїнства.

Попередній запис

Розділ 21 – Манасія і Амон Юдейські

Манасія Тепер відвідувач метафоричної всенародної святині помічає, що експонати розставлено лише з одного боку галереї – того, що присвячений юдейським ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 23:31-25:30 – Останні чотири царі і вигнання Юди

Після Йосії йде лише оповідь про кінець царства Юди – коротка завершальна галерея в метафоричній всенародній святині. Вона охоплює правління ... Читати далі