Розділи 18-20 – Єзекія Юдейський

Юда пережила асирійську навалу, яка знищила Північний Ізраїль, і це справило потужний вплив на юдейське мислення. Його спадщиною є розлога розповідь про правління Єзекії в 2Цар., паралельна розповідь в Іс. 36-39 і ще одна її версія в 2Хр. 29-32. Обітницю віковічности Давидової династії та непохитности Сіону оспівано і в низці псалмів.

Можна було б очікувати, що девтерономісти не оминуть нагоди донести в тексті погляд, що гріх тягне за собою божественну відплату (вигнання Ізраїлю в 722 р.), а вірність – винагороду (порятунок Юди в 701 р.). Однак вони не роблять цього, обираючи натомість делікатніший курс. Впровадження до правління Єзекії, здавалося б, підтверджує зазначені очікування: Єзекії віддано належне як праведному цареві, котрий позносив пагірки, чого так і не змогли зробити його попередники; котрий поклав край поклонінню в цих місцях – поклонінню, якому активно сприяв його батько Ахаз; котрий вірив Богові й дотримувався Його заповідей (18:3-6). Єзекія, отже, був унікумом серед Давидових спадкоємців. Далі в. 7 проголошує, що з ним був Бог і йому щастило. Напрошується висновок, що вірність Єзекії таки винагороджено.

Однак подальший наратив складніший і витонченіший. У 18:9-11 подано паралельну до 17:1-6 розповідь про вигнання Ізраїлю. Згідно з 18:12, причиною вигнання була непокора Ізраїлю заповідям. Тут варті уваги дві розбіжності з гл. 17: якщо в гл. 17 прямо сказано про Божу кару, то в 18:9-12 можна припустити природні наслідки зіпсуття та розрухи в суспільстві; якщо в гл. 17 конкретно вказано на гріх у поклонінні, то в 18:12 причини бідувань окреслено настільки широко, що до них можна віднести й суспільну несправедливість. Подібно ж і порятунок Юди від Асирїї в 18:13-19:37 не подано передусім як винагороду за вірність Єзекії: так, вірність – один із чинників, але на першому місці усе ж бачення цього порятунку як знамення, що тільки Господь – Бог (19:19). Схожа богословська основа і в Божого порятунку Ізраїлю від Єгипту у Вих. 7:5 та 14:18.

Багато дослідників вважають оповідь про порятунок Юди поєднанням трьох первісно непов’язаних між собою текстів. Перший – це повідомлення в 18:13-16 про те, як Єзекія заплатив асирійцям, щоб вони відступили з Юди. Другий (18:17-19:9,36-37) служить обрамленням для третього (19:9-35); обидва є пророчими оповідями, де в чільній ролі виступає Ісая, і мають схожу чотиридільну будову: 1) промова асирійського царя; 2) звернення Єзекії до Бога; 3) пророцтво Ісаї; 4) здійснення пророцтва. Усі три тексти вправно сполучено в єдину оповідь, в якій вони набувають максимального драматичного та богословського підсилення. Цю оповідь можна розглядати як драму в трьох діях або, повертаючись до метафори галереї, як експозицію з трьох частин.

У першій частині зображено Єзекію перед лицем асирійської навали і захоплення «усіх укріплених Юдиних міст». Його реакція в дусі освяченого часом звичаю юдейських царів – відкупитися, спустошивши скарбницю Храму, – різко суперечить образу Єзекії у в. 3-8, згідно з якими він чинив праведно, вірив Богові, і йому щастило. А втім, його політика умиротворення не увінчалася успіхом: у в. 17 криза загострюється, асирійці підходять під сам Єрусалим.

Друга частина охоплює розвиток подій від асирійського наступу на Єрусалим у 18:17 до тимчасового затишшя в 19:9; її завершення (в. 36-37) перенесено в кінець третьої частини, де вона служить докладним завершенням усього об’єднаного тексту. Асирійський достойник – чашник царя – виголошує дві промови від імені свого володаря: одну до Єзекії (в. 19-25), іншу до народу Єрусалима (в. 28-35). Цими промовами він намагається похитнути віру в Бога Єзекії та народу. У першій промові заявлено, що через централізаторську політику Єзекії Бог не врятує Юди; асирієць натякає, що Богові – і, здогадно, народові – не до вподоби знесення пагірків. Отож, стверджує цар Асирії, Бог тепер на його стороні (в. 25). Другою промовою асирійський цар пропонує народові землю і добробут, а ще заявляє, що Бог не врятує Юди; приводом для тієї пропозиції, мабуть, було вилучення землі в Юді, що його засуджували пророки. Завершує чашник заявою, що асирійського царя ще не здолав жоден бог, тож народ має вірити йому – а не Єзекії чи Богові (в. 35).

Перед лицем такої ворожої потуги Єзекія, на відміну від власної реакції в 18:13-16, залишається вірним Богові. Він звертається до пророка Ісаї, просячи, щоб Юдея, «рештка, що ще знаходиться», не досвідчила зневаги Бога асирійцями; адже бути вірним Богові – означає передусім шукати Божої слави. Божий вісник Ісая запевняє Єзекію, що Бог захистить його («Не бійся»), бо має повну владу над царем Асирії. Слова Ісаї в 19:6: «Так сказав Господь» – це відповідь на слова чашника в 18:19: «Отак сказав великий цар, цар асирійський». І все ж його пророцтво здійснюється лише частково. Асирієць таки відступає, вочевидь, почувши звістку про Тіргаку, царя Етіопїї (19:9; пор. в. 7); однак – принаймні, у наявному тексті, до якого втілено третю частину – цар Асирії не повернувся у свою землю і не поліг від меча. Натомість він знову посилає до Єзекії послів, щоб знову заявити свої владні претензії (в. 9-13).

Третя частина починається третьою промовою, надиктованою і доправленою у вигляді листа. У цьому листі посилено наступ на Єзекіїну довіру до Бога: мовляв, Бог обманув його порожньою обіцянкою порятунку. Незважаючи на закид, що його Бог не лише безсилий, а й брехливий, Єзекія зберігає вірність. Він звертається безпосередньо до Бога, сповідуючи свою віру і благаючи про порятунок: «Нехай знають усі царства землі, що Ти Господь, Бог єдиний!» (в. 19). Відповідь на його молитву дано в пророцтві Ісаї. Воно містить спростування зухвалих претензій асирійського царя (в. 21-28); знак, що майбутнє Юди та Єрусалиму в безпеці (в. 29-31); обіцянку порятунку від навислої загрози (в. 32-34). Єрусалим має символічне значення: його порятунок і збереження Давидової династії – знаки Божої ласки (19:34); а згодом зруйнування Єрусалима стане знаком Божої благодаті (21:10-15; 23:27).

Третю частину експозиції завершує 19:35, де здійснюється сказане в 32-34: знищення асирійського війська унеможливлює напад на Єрусалим; опис цієї події перегукується з деякими елементами Вих. 14:19-31. А перенесене сюди завершення другої частини (в. 36-37) повідомляє, що цар Асирії, повернувшись до Ніневії, став жертвою замаху; так здійснилося пророцтво в 19:7.

В оповіді про асирійську кризу Єзекія показав себе вірним царем: незважаючи на початковий проступок, далі він в усьому покладався на Бога. Натомість в оповіді про зцілення від майже смертельної недуги в 2Цар. 20 – рух у зворотному напрямі: від вірности до сумніву. Попервах молитва та ісповідь вірности царя Єзекії мають наслідком відвернення пророцтва і обіцянку одужання. У тексті, здається, цілком несуперечливо уживається пророкування і тверезе застосування медицини (в. 7). Проте далі Єзекія, засумнівавшись, вимагає в Бога запевнення через знак. Бог дає цей знак: тінь на сонячному годиннику відступає; але вимога знаку кидає тінь на самого царя (в. 1-11).

Ця тінь густішає у в. 12-19. Єзекія влаштовує для делегації з Вавилону велику екскурсію своїми володіннями. У відповідь на це Ісая провіщає руїну, якої Вавилон колись завдасть Юді та Давидовій династії; та Єзекія, оскільки пророцтво не стосувалося безпосередньо його, залишається байдужим. Його реакція демонструє, як трудно царям бачити так, як бачать пророки: пророчий зір сягає далі за погляд царів.

Попередній запис

Розділ 17 – Вигнання Північного Ізраїлю

Розповідь про останнього царя Північного Ізраїлю, Осію, і про катастрофічний кінець цього царства, займає напрочуд малий обсяг: загалом шість віршів. ... Читати далі

Наступний запис

Розділ 21 – Манасія і Амон Юдейські

Манасія Тепер відвідувач метафоричної всенародної святині помічає, що експонати розставлено лише з одного боку галереї – того, що присвячений юдейським ... Читати далі