Розділи 14-16 – Інші царі Юди та Ізраїлю

2Цар. 14:1-22 – Амація і Йоаш Ізраїльський

Згідно з 14:1 Амація став спадкоємцем свого загиблого батька Йоаша Юдейського на другий рік правління Йоаша Ізраїльського. Подібно до більшости попередніх царів Юди, його оцінено позитивно; втім, одержав він і докір – за те, що не зніс пагірків. У в. 3 стверджується, що він наслідував свого батька, хоч і не дотягував до взірця усіх царів – Давида.

На внутрішньополітичній сцені Амація наслідує батька. У в. 5-6 наголошено: караючи батькових убивць, він старанно дотримувався того, «як написано в Книзі Мойсеєвого Закону» (пор. Втор. 24:16). Таку ж второпність виявляв і батько Амації, коли лагодив Храм (2Цар. 12). Зовсім інша справа – зовнішньополітична арена. Успішна виправа проти Едому спонукала Амацію кинути виклик Йоашові; проте Амацію переможено і взято в полон. Йоаш, як учинив би кожен чужоземний загарбник, символічно збезчестив Єрусалим, проламавши мур і пограбувавши Храм. Ця воєнна оповідь однаковою мірою характеризує і Амацію, і Йоаша; цим можна пояснити й завершення розповіді про Йоашове правління у в. 15-16.

Війна між Ізраїлем і Юдою не віщує нічого доброго. Мир, який панував між ними від 1Цар. 22:44, зруйновано; є загроза повернення до ненастанної війни, яка затьмарювала їхні ранні стосунки (пор. 1Цар. 14:30; 15:6,16-22,32). Розповідь про правління Амації завершує ще одна паралель між ним та його батьком, цього разу сповнена гіркої іронії: Амацію теж вбито – хтозна, чи не тією ж клікою, яка вкоротила віку його батькові.

2Цар. 14:23-29 – Єровоам Ізраїльський

Єровоам, що в його особі на престол вступає вже третє покоління династії Єгу, одержує таку ж негативну оцінку, як і його попередники. З в. 25 і 28 вбачається, що Єровоамова політика була успішною; цей здогад підкріплює і Книга Амоса, де згадується багатство столичної Самарії за часів Єровоама (наприклад, Ам. 6:4-6). Проте згідно з в. 26-27 цим слід завдячувати не Єровоамовій могутності, а тому, що Бог милостиво оберігав Ізраїль від загибелі. На користь версії про Божу участь свідчить і твердження у в. 25, що успіх Єровоама – не що інше, як здійснення пророцтва Йони; щоправда, ні в Книгах Царів, ні в пізнішій і цілковито відмінній від них Книзі Йони цього пророцтва немає.

2Цар. 15:1-31 – Царі Ізраїлю за часів правління Азарії Юдейського

Панівне місце в гл. 15 посідає розповідь про низку ізраїльських царів, які вступали на престол упродовж п’ятдесятидворічного правління Азарії (Уззійї) – найтривалішого після правління Манасії (2Цар. 21). Глава починається короткою розповіддю про Азарію. Його оцінено так само, як і більшість його попередників на престолі Юди: був вірний Богові, але не застеріг централізованого поклоніння, бо не позносив пагірків (в. 3-4).

В осерді глави (в. 8-31) – розповідь про зіпсуття, насилля і розруху в Ізраїлі. Раз у раз відбуваються замахи на царів: замордовано Захарію, Шаллума, Пекахію, Пекаха; тільки Менахем і Осія уникнули цієї долі. Правління Захарії протривало лише шість місяців (в. 12); цього, проте, було достатньо для виконання даної цареві Єгу обіцянки, що його династія правитиме чотири покоління. На правління Менахема припадає перша асирійська навала (в. 19). Від агресії супердержави вдається відкупитися, наклавши податок на заможних підданих – політично ризикований хід, який показує, що цар був у відчаї. Далі, однак, становище погіршується: за правління Пекаха асирійці захоплюють ізраїльські землі й відводять тамтешніх мешканців в Асирію (в. 29). Пеках захопив владу в останній рік правління Азарїї, а після двадцятирічного царювання його вбив Осія, останній цар Ізраїлю, який остаточно скорився Асирії.

2Цар. 15:32-16:20 – Царі Юди за часів правління Пекаха Ізраїльського

Упродовж правління Пекаха на престол вступають два царі Юди: Йотам (15:32-38) і Ахаз (16:1-20). У розповіді про Йотама варте уваги повідомлення, що Бог почав насилати на Юду Реціна, царя Сирії, і Пекаха, царя Ізраїлю; вочевидь, їхньою метою був політичний тиск на Юду, щоб змусити її до коаліційного союзу проти Асирії. У 15:37 текст подає цей тиск як Господнє діяння, як знак Божого верховенства над історією Юди – і в цьому близький до зауважень щодо Ізраїлю в 13:23 і 14:26-27. Саме тодішня криза в Юді є контекстом пророцтва про Еммануїла в Іс. 7.

Ахаз одержує найгіршу оцінку з усіх царів Давидової династії від часів Соломона (16:2-4). Він не тільки наслідував політику царів Ізраїлю, як це до нього робили Єгорам (8:18) і Ахазія (8:27), а й перевів свого сина через вогонь, як колишні мешканці тієї землі. Що то був достеменно за вогняний ритуал, питання спірне, але зрозуміло одне: Ахаз запровадив в Юді прадавню гидоту (див. Втор. 18:10 і 2Цар. 17:17; 21:6). До того ж, згідно з 16:4 Ахаз не просто був терпимий до поклоніння на пагірках, як попередні юдейські царі, а й особисто брав у ньому участь.

Наратив наголошує на двох значущих моментах Ахазового правління. Перший – його звернення до асирійців по допомогу проти Реціна і Пекаха; другий – зведення в Храмі нового жертовника, взорованого на той, що цар бачив у Дамаску. Зважаючи на тон в. 2-4, читач мав би очікувати рівно ж негативної оцінки і цих двох дій. Наратив, однак, ніяк не коментує їх: читач мусить зважувати вчинки Ахаза, виходячи з їхнього контексту. Чи відкрила Ахазова оборонна політика шлях асирійському впливу, коли без цього можна було обійтися – адже, згідно зі в. 5, Рецін та Пеках не могли завоювати Єрусалиму? А може, Ахаз розсудливо шукав втручання супердержави, щоб якнайшвидше розв’язати регіональний конфлікт? Далі. Чи Ахазів жертовник збагатив поклоніння в Храмі, а чи осквернив Храм? Хоча з тексту випливає, що жертовник призначався для регулярних богослужень Господеві (в. 15), та чи були девтерономісти готові визнати, що навіть такі царі, як Ахаз здатні на щось добре?

Попередній запис

Розділи 11-13 – Йоаш Юдейський, Єгоахаз і Йоаш із династії Єгу

2Цар. 11 – Намагання Аталії знищити Давидову династію Ця глава містить напружену, драматичну оповідь про те, як хвиля насильства, що ... Читати далі

Наступний запис

Розділ 17 – Вигнання Північного Ізраїлю

Розповідь про останнього царя Північного Ізраїлю, Осію, і про катастрофічний кінець цього царства, займає напрочуд малий обсяг: загалом шість віршів. ... Читати далі