Розділи 11-13 – Йоаш Юдейський, Єгоахаз і Йоаш із династії Єгу

2Цар. 11 – Намагання Аталії знищити Давидову династію

Ця глава містить напружену, драматичну оповідь про те, як хвиля насильства, що здійнялася в Північному царстві за часів правління Єгу, ледве не поглинула й Давидову династію та Юду. Майбутнє династії та безпеку Юди зберегло не насильство у відповідь на насильство, а вчинки відважної жінки, вірного священика і відданого народу. Тут неможливо не помітити контрасту з 2Цар. 9-10. Хоча в 2Цар. 11 відчувається упередженість на користь Юди, це не зменшує цінности обох оповідей як рефлексій над вічним питанням про те, як відповідати на зло.

Аталія, донька Ахава і мати Ахазії, відповідає на страту свого сина намаганням, захопивши владу, винищити Давидову династію (в. 1). Її спробі раптово покласти край роду Давида стає на заваді сестра Ахазії Єгошева, яка, ризикуючи життям, шість років переховувала в Храмі малого Йоаша, сина Ахазії (в. 2-3). Саме ці шість років і правила Юдою Аталія. Тривалість її царювання окреслено часом переховування Йоаша: девтерономісти не удостоїли її навіть звичних формул, якими деінде описують правління того чи іншого царя.

На сьомий рік священик Єгояда влаштував антипутч з метою повернути до влади Давидову династію. Як і Єгу, Єгояда – практичний чоловік: він знає, що змова потребує належної підтримки: цю підтримку він забезпечує, заручившись вірністю варти (в. 4). Та на відміну від Єгу Єгояда обертає свої можливості не на власну користь, а на користь Давидової династії (в. 5-16). Він по змозі уникає кровопролиття і дотримується пристойности. Отож Єгояда домовляється про зміну варти, щоб посилити охорону Йоаша; ця домовленість також позбавляє живої сили палац, знижуючи ризик збройної сутички. Далі він, під захистом потужної залоги, з дотриманням усіх звичаїв коронує в Храмі Йоаша на царя. На той час, коли Аталія довідується про змову, її долю вже вирішено: народ на боці Давидового нащадка. Аталію – лише її – виводять з Храму і страчують.

У в. 17 Єгояда виступає посередником в укладенні двох угод: між Господом і царем та між царем і народом; у в. 18-19 народ діє згідно з цими угодами. Народ виявляє свою вірність Господеві, позбувшись культу Ваала; проте, на відміну від Єгу, страчує лише Ваалового жерця Маттана. Цареві ж народ виявляє вірність, супроводжуючи його до палацу, де він сідає на престол. Давидову династію повернено до влади, реформу богопоклоніння проведено, а Юду врятовано від розгулу насильства.

2Цар. 12 – Йоаш Юдейський

2Цар. 12 – це розповідь про сорокарічне правління Йоаша. Оцінка у в. 2 пов’язує його добру поведінку із второпними настановами священика Єгояди: Йоашу було лише сім, коли він став царем, а Єгояда, здогадно, був його виховником. І все ж, хоч і добре вихований, Йоаш, як і його попередники, не спромігся покласти край поклонінню на пагірках (в. 4).

Подальший наратив вказує, що в дорослого царя стосунки зі священиком відчутно змінилися. У в. 5-16 Йоаш, з усього видно, щиро заповзявся лагодити Храм: цим він нагадує свого виховника Єгояду в 2Цар. 11. Коли священики легковажать його наказом, уже Йоаш перебирає роль виховника, а Єгояда та інші священики – виховуваних. Тим разючіший контраст із його ж поведінкою у в. 18-19: коли Йоашу загрожує сирійський цар Газаїл, він відкуповується ціною спустошення скарбниці Храму, що його він так завзято лагодив у в. 5-16. Дії Йоаша нагадують відповідь Аси на загрозу з боку сирійського царя Бен-Гадада в 15:16-20. Йоашове правління завершується його загибеллю від рук власних слуг. Наратив ніяк цього не коментує, отож читачеві залишається здогадуватися, чи не призвела до насильницької смерти Йоаша його політика щодо Сирії.

2Цар. 13 – Царі Ізраїлю за часів правління Йоаша Юдейського

Ті ізраїльські царі – це Єгоахаз і Йоаш із династії Єгу. Їхні історії викладено в унікальний для Книг царів спосіб: оповідь про смерть Єлисея дає нагоду завершити, а потім знову почати розповідь про обох царів. Розповідь про Єгоахаза розпочинається у в. 1 й і завершується у в. 9 його смертю й наступництвом його сина Йоаша. Розповідь про Йоаша розпочинається у в. 10 і завершується у в. 13 його смертю й наступництвом його сина Єровоама. До цього місця текст дотримувався звичного укладу розповідей про правління царів; проте далі уклад тексту змінюється. У в. 14-21 розповідається, як Єлисей, вмираючи, дав Йоашові два пророцтва щодо Ізраїлевої боротьби з Сирією. У в. 22-24 знову починається розповідь про Єгоахаза, але цього разу вона не має завершення. У в. 25 знову починається розповідь про Йоаша і вдруге завершується в 14:15-16, після війни між Йоашом і Амацією Юдейським. Внаслідок такого укладу епізод із Єлисеєм у в. 14-21, обрамлений з обох боків розповідями про Єгоахаза та Йоаша, посідає в гл. 13 центральне місце.

Саме Єлисей дає ключ до розуміння подій за правління обох царів. Згідно із 13:3-7, за правління Єгоахаза Ізраїль зазнавав постійних утисків від Газаїла Сирійського та його сина; про утиски знову згадується у в. 22 після епізоду з Єлисеєм. Це повторення спонукає читача пригадати Єлисеєве провіщення Газаїлеві в 8:12, де пророк передбачив майбутні бідування Ізраїлю. У 13:2-3 ці бідування подано як Божу відплату за Єгоахазову прихильність до гріхів Єровоама; про те, що й народ охоче віддавався їм, згадано у в. 6. Вказано, що Ізраїль, незважаючи на утиски, вижив через дві причини. Згідно зі в. 4-5, Бог змилувався на Єгоахазову молитву; безіменний визволитель у в. 5 – це, мабуть, сам Єгоахаз. А от у в. 23 як причину наведено Божу вірність союзові з праотцями Ізраїлю.

У першій частині оповіді про Йоаша (13:10-13) нічого не сказано про війни з Сирією; зазначено лише, що він воював із Амацією Юдейським. Однак після епізоду з Єлисеєм у в. 14-19, у в. 25 повідомлено, що Йоаш тричі переміг Газаїля, як і передвіщав Єлисей. У в. 14 Йоаш визнає, що Єлисей, хоч і вмирає, все ще наділений могутністю, якої так потребує Ізраїль (зауважмо згадку про колісницю й коней). Єлисей дає докладні вказівки, як вистрелити стрілу перемоги (в. 17), та не дає жодних, як бити стрілами об землю (в. 18). У тому другому випадку цар не виправдовує невисловленого очікування пророка: б’є об землю лише три рази, тож йому запевнено лише три перемоги, а тому Ізраїль так і не позбудеться загрози. Дивна мініятюра про оживлення мерця у в. 20-21 звертає увагу на Єлисеєву життєдайну могутність (гл. 4), якої Ізраїль надалі буде позбавлений.

Попередній запис

Розділи 8-10 – Єлисей і Газаїл, Єгу

2Цар. 8:1-15 Цей текст повторює структуру гл. 4-7: в. 1-6, які містять ще одну оповідь про Єлисея і шунамійку, перегукуються ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 14-16 – Інші царі Юди та Ізраїлю

2Цар. 14:1-22 – Амація і Йоаш Ізраїльський Згідно з 14:1 Амація став спадкоємцем свого загиблого батька Йоаша Юдейського на другий ... Читати далі