Розділи 8-10 – Єлисей і Газаїл, Єгу

2Цар. 8:1-15

Цей текст повторює структуру гл. 4-7: в. 1-6, які містять ще одну оповідь про Єлисея і шунамійку, перегукуються з гл. 4, а в. 7-15, які містять ще одну оповідь про Єлисея та сирійців – із гл. 5-7.

У в. 1-6 оповідь починається з того, що Єлисей радить шунамійці, чийого сина він воскресив у гл. 4, покинути Ізраїль, щоб врятуватися від голоду. Коли голод закінчився, шунамійка повертається й домагається назад свого маєтку. Цей епізод служить антуражем для демонстрації перетворювальної сили оповіді про Єлисея. Розповідь Ґехазі про пророка та шунамійку спонукала царя посприяти їй у поверненні маєтку та прибутків з нього: під пророчим впливом змінюються навіть такі зачерствілі персонажі, як цар Ізраїлю.

У в. 7-15 Єлисей перебуває в Дамаску. Хворий сирійський цар Бен-Гадад негайно посилає до нього Газаїла розпитати про свої шанси одужати. Єлисея зображено прозорливим, як і під час попередніх зустрічей із сирійцями: він знає, що збирається вчинити Газаїл (в. 11-12). У наративі створено разючий контраст: ось біль Єлисея, якого пророче покликання зобов’язує говорити правду, але який все ж оплакує страждання, що їх завдасть його народові Газаїл; і ось Газаїлів жорстокий намір вбивати. Бен-Гадад таки гине, як і провіщав Єлисей (в. 10) – але від руки Газаїла; Газаїл, знову ж таки згідно з Єлисеєвим передбаченням, стає царем (в. 13). У контексті масштабнішої сюжетної лінії 1-2Цар. Єлисеєва зустріч з Газаїлом, хай і в несподіваний спосіб, служить виконанню даного Іллею доручення – помазати Газаїля на царя (1Цар. 19:15).

2Цар. 8:16-29 – Царі Юди за часів правління Єгорама Ізраїльського

Наратив розповідає про владарювання юдейських царів Єгорама та Ахазії, що вступили на престол за часів Єгорама Ізраїльського. Особливо важливі три моменти. Перший момент: звинувачення у в. 18 та 27, що вони обоє наслідували порочну політику царів Ізраїлю; це вперше такий закид зроблено царям Юди. Другий момент: твердження у в. 19, що, незважаючи на лиходійство тих царів, Давидову династію збережено заради самого Давида (пор. 1Цар. 11:12-13:34; 15:4); зауважмо, однак, послаблення Юди внаслідок повстання Едому (в. 20-24). Третій момент: повідомлення у в. 29 про відвідини Ахазією в Їзреелі пораненого Єгорама Ізраїльського. Усе це творить контекст подальшої оповіді про Єгу.

2Цар. 9-10 – Єгу

Ці дві глави містять оповідь про те, як Єгу жорстоко викоренив дім Ахава, а з ним і царя Юди Ахазію та його рід, пов’язаних з домом Ахава через шлюб, і про те, як він так само жорстоко викоренив культ Ваала. Після оповіді в 10:29-31 іде оцінка Єгу. І оповідь, і оцінка царя порушують вічну проблему зла і відповіді на нього.

Оповідь починається тим, що Єлисей наказує учневі помазати Єгу на царя (9:1-3); втім, додає: «А по тому відчиниш двері й утечеш, і не будеш чекати» (в. 3). Натяк на майбутнє лихо? Знову Єлисея зображено пророком, який надто добре знає, до чого схильні царі?

Учень помазує Єгу і словами, що перегукуються з 1Цар. 21:21-24, доручає йому винищити дім Ахава у відплату за кров, що її пролила Єзавель (9:4-10). Коли Єгу, одержавши помазання і доручення, повертається до своїх супутників, перше, що вони питають: «Чи все гаразд?» – єврейською у в. 11 дослівно сказано: «Чи мир?». Те саме питання – «Чи ви з мирним задумом?» – тричі ставить Єгорам: двічі – через посланців (в. 18 і 19), а втретє особисто, коли зустрічається з Єгу на полі Навота (в. 22). Нарешті про це питає і Єзавель (в. 31). Питання про мир рефреном супроводжує розгортання наративу. Читач стежить за шаленим поступом заколоту Єгу, а тим часом наратив рефреном супроводжує питання про мир.

Чи слід питання про мир у в. 11 сприймати просто як спосіб почати розмову, а чи воно таки стосується глибшої сторони призначення Єгу, надто ж тепер, коли він отримав доручення? Єгорамове повторення цього питання у в. 18, 19 і 22 творить атмосферу напруги; а Єгу своєю відповіддю на нього заявляє, що мир неможливий, поки Єзавель чинить свій згубний вплив. Єгу вбиває Єгорама і велить кинути його на поле Навота щоб виконати, як він стверджує, слово Боже (в. 25-26; раніше про це пророцтво не згадувалося). Ахазію, пов’язаного з домом Ахава по матері (пор. 8:26), теж убито; щоправда, цього разу Єгу не претендує на виконання Божого слова. Єзавель питає про мир у в. 31 з їдким сарказмом, адже знає відповідь і готова прийняти свою долю; Єгу заявляє, що і її загибель у згоді зі словом Божим, одержаним, як він цього разу вказує, через Іллю (в. 36-37; див. 1Цар. 21:23).

У 2Цар. 10:1-10 Єгу влаштовує винищення в Самарії сімдесяти синів Ахава, залякуванням змусивши тамтешніх значних городян обезголовити їх; своєю тактикою він нагадує Єзавель у 1Цар. 21. Коли ж Єгу приносять в Їзреелі їхні голови, він своєю двозначною промовою, здається, хоче сказати, начебто не знав про скоєне (в. 9), а ще стверджує, що ці смерті – у згоді з пророцтвом Іллі домові Ахава (в. 10; див. 1Цар. 21:21-22:24). Це вже втретє Єгу проголошує здійснення пророчого слова; на диво, жодної згадки про виконання його доручення (9:4-10).

Далі – ще більше страт (в. 11-17). За словами Єгу Єгонадавові у в. 15-16, усе це вчинено через ревність перед Господом; за словами оповідача у в. 17 – на виконання пророцтва Іллі (пор. 1Цар. 21:21-24). До тих семи Єгу нарешті додає ще одне діло ревности перед Господом, свідком якого став Єгонадав: знищення культу Ваала, винищення його послідовників – пророків, жерців, поклонників – і зруйнування стовпів та Храму (в. 18-27).

Оповідь про чистки Єгу закінчується в 10:28. З цього пункту зображення Єгу виглядає неоднозначним. У ньому можна вбачати і відданого слугу Ягве, що кориться пророчому дорученню винищити ворогів Бога; а можна і як підступного та жорстокого опортуніста, який вчинив змову проти свого царя (9:14), безжально усунув усіх, хто міг би загрожувати його владі, ще й зняв із себе відповідальність за власні дії, виправдавши їх покликанням на пророчий авторитет (пор. 10:9-10). Сучасному читачеві історія Єгу напевно нагадає про неоднозначних постатей новітнього часу: хтось має вождів революцій за визволителів та миротворців, а хтось вважає їх убивцями та паліями війни.

Усі сумніви усуває девтерономістична оцінка Єгу (10:29-31), де чітко заявлено: він чинив Божу волю, але не довів справу до кінця! Похвалу (в. 30), однак, вміщено посередині хіазму (в. 29 і 31), який робить зовсім інший наголос. Спочатку Єгу засуджено за те, що не відцурався гріхів Єровоама: золоті бички й далі стоять у Бет-Елі й Дані (в. 29). Далі Єгу одержує похвалу за те, що виконав Божу волю, вчинивши те, що вчинив із домом Ахава – династією, винною в поширенні культу Ваала (в. 30). Нарешті Єгу знову засуджено – за те, що не дотримувався закону Господнього і не відцурався гріхів Єровоама, «що вводив у гріх Ізраїля» (в. 31). Для того, щоб здобути беззастережне схвалення девтерономістів, Єгу мав би довершити свою чистку, зруйнувавши храми в Бет-Елі й Дані – символи Єровоамового спротиву централізованому поклонінню в Єрусалимі.

Девтерономістична оцінка Єгу в 10:29-31 може вразити нас, сучасних людей, які мало не щодня чуємо про насильство і вдома, і на чужині, своєю неадекватністю та однобокістю. Тому варто зауважити, що в Ос. 1:4-5 дім Єгу засуджено за кров, пролиту в Їзреелі. Та й у самій оповіді жорстокі діяння Єгу різко контрастують із Єлисеєвою тактикою роззброєння в попередніх воєнних оповідях у 2Цар. 6-7 (пор. також 2Цар. 4). Різко контрастують вони і з тверезими діями священика Єгояди в 2Цар. 11. Те, що стародавні ізраїльтяни зафіксували супротивні відповіді на проблему зла і не намагалися приховати конфлікт, радше засвідчує міру їхньої відвертости.

Попередній запис

Розділи 5-7 – Єлисей і Нааман, Єлисей – рятівник Самарії

2Цар. 5 Після оповіді про Єлисея та «багату жінку» з Шунаму йде історія про Єлисея і Наамана, «мужа великого» з ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 11-13 – Йоаш Юдейський, Єгоахаз і Йоаш із династії Єгу

2Цар. 11 – Намагання Аталії знищити Давидову династію Ця глава містить напружену, драматичну оповідь про те, як хвиля насильства, що ... Читати далі