Розділи 5-7 – Єлисей і Нааман, Єлисей – рятівник Самарії

2Цар. 5

Після оповіді про Єлисея та «багату жінку» з Шунаму йде історія про Єлисея і Наамана, «мужа великого» з Сирії (в. 1). Ізраїльтянин Єлисей зцілює сирійця Наамана від прокази. Пророк знав, як вилікувати недугу цієї вагомої військово-політичної постаті: непоказні процедури виявилися дієвими там, де всі очікували видовищних. Зцілення спонукало сирійця увірувати в Бога Ізраїлю.

Наратив подає проникливе окреслення класових розбіжностей, якими було пройняте суспільство стародавнього Близького Сходу. У в. 1-5 маємо немовби його зріз: служниця – ізраїльська дівчинка-полонянка, «муж великий» та його дружина, а ще цар. Нааман втішався великою прихильністю царя, бо через нього Господь порятував Сирію. Про це, однак, довідуємося із примітки оповідача: сам Нааман попервах міг і не здогадуватися про роль Господа у своєму житті, але з розгортанням оповіді він позбувається свого невідання. Коли «мужа великого» вражає проказа, дівчинка-служниця запевняє, що його зможе вилікувати пророк із Самарії – представник іншого суспільного класу, ще й чужинець. Вірш 5 вказує, що і цар, і Нааман розглядають зцілення з погляду правлячого класу: це має бути оборудка між царями, супроводжувана традиційними царськими дарунками.

У в. 6-19 розповідається, як Наамонова зустріч із пророком звільнила його від бар’єрів, зумовлених належністю до правлячого класу. У в. 6-7 прибуття Наамана з рекомендаційним листом викриває безсилля ізраїльського царя: він сприймає зміст листа як неможливу до виконання вимогу царя Сирії, мета якої – знайти зачіпку для конфлікту. Такі вони, правителі. Єлисей своїм втручанням рятує міждержавні стосунки: показує, що пророк може те, чого не може цар. Нааман зі своїм почтом прибуває під дім Єлисея; той – не особисто, а через посланця – наказує йому скупатися в Йордані. Реакція Наамана у в. 11-12 – типовий шовінізм: брак запобігливости з боку Єлисея, а ще його пропозицію лікуватися йорданською водою знатний сирієць сприймає як особисту образу. Спочатку ізраїльська дівчинка-служниця вказала шлях до зцілення; тепер Нааманові слуги, розумніші за свого пана, таки уможливлюють його: своїми второпними доводами у в. 13 вони рятують ситуацію, переконавши Наамана, що Єлисеєві вказівки справді небезпідставні. Нааман пристає на їхні напоумлення й виліковується.

Після того, як Нааманову плоть зцілено від прокази, настає його глибоке внутрішнє перетворення. Повернувшись до Єлисея, він визнає, що Бог Ізраїлю – єдиний Бог, і називає себе, несподівано помінявши ролі, рабом пророка (в. 15). Коли Єлисей відмовляється від Нааманового дарунка, той сам просить дарунок у нього – «землі, скільки понесуть два мули». До свого зцілення Нааман зневажав ізраїльські води; тепер він просить у подарунок ізраїльської землі – здогадно, щоб приносити на ній жертви Богові Ізраїлю (в. 17). Бар’єри між сирійським владоможцем та ізраїльським пророком, між паном і слугою – зруйновано. Нааман відмовився від шовіністичної зверхности щодо інших країн, та один бар’єр усе ж залишається – релігія: тепер Нааман самотній у своїй вірності Ягве серед спільноти, яка поклоняється Ріммонові. Своїм «Іди з миром!» Єлисей натякає, що й це не буде перешкодою для миру, який приносить Господь.

Усяку можливість заспокійливого висновку, що в усьому винні правителі, руйнує оповідь про Єлисеєвого слугу Ґехазі (в. 20-27). Бачачи, як Нааман, зцілившись, відходить, він сповнюється зневаги та обурення: надто легко все обійшлося «цьому сиріянину» (в. 20)! Ґехазі виявляється не менш кмітливим за Нааманових слуг у в. 13, але для власного зиску: вміло скориставшись зі свого становища пророчого слуги («Пан мій послав мене»), він спритно ошукує Наамана й надуживає його щедрістю (в. 22-24). Кінцівка – заслужена: викритий своїм господарем (адже Єлисеєві все відомо: «Чи моє серце не ходило з тобою?»), Ґехазі за кару підхоплює Нааманову проказу.

2Цар. 6-7

Ці глави містять три окремі наративи: епізод із сокирою, що плавала (6:1-7); оповідь про невдалу спробу сирійського царя схопити Єлисея (6:8-23); оповідь про намагання того ж таки царя взяти Самарію облогою і про те, як облогу знято (6:23-7:20). Зв’язок між цими трьома наративами неясний лише на перший погляд. У 6:1-7 Єлисей повертає пророкові втонулу сокиру, змусивши залізо робити те, чого воно зазвичай не робить: плавати. Саме цей аспект Єлисеєвої пророчої влади виступає і в подальших оповідях: в обох випадках він ситуацію смертельної загрози несподівано змінює на порятунок.

У 6:8-23 Сирія воює з Ізраїлем. Оповідь починається з Єлисея в ролі шпигуна: він повідомляє царя Ізраїлю про задуми сирійського царя. Як цар Сирії довідується від своїх полководців у в. 11-12, Єлисей – не звичайний собі шпигун: перебуваючи в Ізраїлі, він, однак, знає про найпотаємніші царські розмови. Як воно буває із царями в оповідях про пророків, до сирійського царя доходило повільно. Коли полководці доповіли йому нищівну звістку, він зреагував так, як зазвичай роблять царі: послав до зубів озброєний загін схопити Єлисея (єврейський термін у в. 14 вказує, що то був радше спецзагін, ніж звичайне військо). Іронію ситуації важко не добачити: цар намірився схопити чоловіка, якому відомий кожний його рух.

Слугу, який стривожився, уздрівши ворога, що оточив Дотан, Єлисей підбадьорює у в. 16 словом, а у в. 17 – видінням вогненних коней і колісниць (пор. 2:11; 13:14). Інтрига наративу – не в тому, чи схоплять Єлисея, а в тому, що він зробить з ворогом. Всупереч освяченому часом звичаєві війни, Єлисей не напускає на противника коней та колісниці, щоб знищити його. Натомість він тимчасово засліплює ворогів, щоб унеможливити їхні насильницькі дії, а потім рятує Дотан, відвівши їх до Самарії (в. 18-19). Коли в столиці сирійцям повернувся зір, вони побачили, що їх оточено. Зловмисний сирійський цар послав їх схопити пророка, а тепер цей пророк боронить їх від такого ж зловмисного царя Ізраїлю (в. 21-22). Перед тим, як відправити сирійців додому, Єлисей наказує справити їм бенкет. Війна закінчується без жертв. Геть усупереч звичному способу ведення війни, пророк несе мир там, де царі погрожують смертю й руїною. Ця оповідь має виразні риси легенди.

Оповідь у 2Цар. 6:23-7:20 схожа до попередньої; ймовірно, це її альтернативна версія. Єлисей рятує Самарію від загрозливої облоги в спосіб, який цілковито перевертає уявлення про те, як перемагають у війнах. Цього разу ситуація набагато критичніша: сирійський цар вторгається з усім своїм військом (в. 24) і Самарія зазнає страшенної нужди (в. 25). У відповідь на голосіння жінки цар Ізраїлю безсилий допомогти будь-чим «чи з току, або з чавила» (в. 27). Довідавшись, яку страхітливу угоду жінка уклала зі своєю приятелькою, цар обіцяє стратити Єлисея (в. 28-31). З цієї ворожости до Єлисея можна зробити висновок, що саме його цар вважає причиною сирійського вторгнення. Як і в попередній оповіді, з в. 32 довідуємося, що Єлисей достеменно знає все, що задумав цар. Попри ворожі наміри і царя Ізраїлю, і царя Сирії, пророкові насправді нічого не загрожує: це видно з того, як подальший наратив зосереджується на діях Єлисея для порятунку міста і на тому, як цього порятунку досягнуто.

Сидячи поміж старійшинами, Єлисей спокійно обіцяє знавіснілому царю, що за один день злигодні Самарії переміняться на достаток (7:1). Коли ж царський вельможа висловив сумнів, Єлисей напророкував йому, що той пересвідчиться на власні очі, але сам нічого не одержить (в. 2). Далі наратив переходить до знаменитого здійснення обох Єлисеєвих пророцтв. У в. 3-8 четверо прокажених у відчаї вирішують перебігти в стан ворога; та прибувши туди, виявляють покинутий табір, де все на місці, от лише сирійці немовби розчинилися в повітрі. Лише оповідач та читач знають, що сирійці, нажахані, повтікали (в. 6-7). Спочатку прокажені розкошують грабежем, але потім каються і несуть місту втішну новину (в. 9-10). Не зважаючи на Єлисеєве пророцтво (7:1), цар Ізраїлю поводиться, як і всі царі в таких текстах. Він передбачувано недовірливий, тож посилає двох вершників на розвідку. З погляду царя, війна завершилася не так, як мала б: невідомо, як і чому сирійці зняли облогу, Ізраїль не здобув перемогу, а цар не прославився. Однак завдяки тому, що внаслідок пограбування табору стало багато дешевої їжі, здійснилося перше пророцтво Єлисея. Друге його пророцтво, дане недовірливому вельможі, справдилося в подальшій переміні навспак звичних наслідків війни. Вельиожа став єдиною її жертвою: коли народ Самарії, немовби пародіюючи нещодавню втечу сирійців, кинувся до табору по здобич, його затоптано на смерть.

Попередній запис

Розділи 3-4 – Єлисей, Єгорам, шунамійка

Єгорам 2Цар. 3 починається із стандартного представлення нового царя Ізраїлю – тут це син Ахава Єгорам. Оцінка Єгорама у в. ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 8-10 – Єлисей і Газаїл, Єгу

2Цар. 8:1-15 Цей текст повторює структуру гл. 4-7: в. 1-6, які містять ще одну оповідь про Єлисея і шунамійку, перегукуються ... Читати далі