Розділи 12:25-14:20 – Царювання Єровоама

У зображенні Соломона і Єровоама є певна подібність, яка відображає девтерономістичне сприйняття історії Ізраїлю. Обох покликано до стосунків з Богом, і належною відповіддю на цей заклик мала б бути вірність. Обох звинувачено в поклонінні іншим богам і встановленні місць поклоніння поза єрусалимським Храмом. Обоє своєю невірністю накликали на себе Божий осуд і відплату – відповідно до засад девтерономістичного богослов’я. Для того, щоб пояснити різну долю двох династій, девтерономісти покликалися на безумовну обіцянку віковічної династії, дану Давидові – хоча її царство звузилося від усього Ізраїлю до самої лише Юди. Завдяки Давидовій вірності Бог не відкликав Своєї обіцянки, незважаючи на Соломонів гріх. Єровоамові було дано таку саму нагоду забезпечити віковічність своєї династії, як і Давидові (11:38), проте він виявився невірним і його династія загинула. Коли ж вигнання врешті-решт поглинуло і Юду, і Давидову династію, девтерономісти покликалися на згубну роль Манасії – цієї пухлини на осерді суспільства (2Цар. 21:10-15; 23:26-27; 24:3-4).

Більшу частину 1Цар. 12:25-32 займають подробиці Єровоамового гріха. Якщо не мати упередженої позиції щодо різних редакцій тексту, то в. 28 можна прочитати – принаймні, коли взяти до уваги ранній етап розвитку мови – і як такий, що стосується єдиного Бога Ізраїлю, і як такий, що стосується багатьох богів (пор. 2Сам. 7:23 і 1Хр. 17:21). Якщо прийняти прочитання в однині (тобто якщо йдеться про єдиного Бога Ізраїлю), описане у в. 26-32 можна витлумачити як хід Єровоама з метою послабити силу притягання єрусалимського Храму: він запроваджує культ Ягве в Ізраїлі, передусім у Бет-Елі, у суперництві з Єрусалимом; адже якби Єровоамові піддані ходили поклонятися до Єрусалиму, це означало б для нього політичну катастрофу. За такого розуміння, золоті тельці – це не зображення Ягве, а символи Його присутности, аналогічні за своєю функцією до ковчегу в Храмі. Однак для девтерономістів Єровоамові тельці явно означали не Ягве, а інших богів. Зауважмо, що в 14:9 Єровоама прямо звинувачено у відступництві. Таке зображення Єровоама виказує ворожість до нього, яка, втім, узгоджується з різко негативною характеристикою його особи богословами-девтерономістами в подальших главах. Для девтерономістів боввани тельців означали тільки одне – поклоніння іншим богам. Славетна паралель до 12:28 – в оповіді про золотого тельця у Вих. 32, де у в. 4 народ виголошує те саме, що й Єровоам, а Аарон надає цьому ортодоксальної інтерпретації (в. 5).

Висунуті Єровоамові звинувачення дуже складні й сповнені нюансів: тут і непокора, і поклоніння на пагірках, і нерозбірливе висвячення священиків, і богослужбові нововведення; а ще, ймовірно, відступництво і вже напевне – виклик приписові про централізоване поклоніння. Із в. 30 вбачається, що народ був охочим співучасником Єровоамового гріха, і цей підтекст іронічно контрастує із гл. 12: народ звільнився від податкового ярма Соломона, але натомість добровільно взяв на себе культове ярмо Єровоама. У подальших девтерономістичних присудах, винесених кожному з північних царів, раз у раз звучить звинувачення, що Єровоам спонукав Ізраїль до гріха: аж такою була могутність одного правителя.

Дві пророчі оповіді

Після звіту про починання Єровоама йдуть дві пророчі оповіді: перша – про чоловіка Божого з Юди (13:1-32); друга – про Ахійю з Шило (14:1-18). Історія про чоловіка Божого – класичний приклад ізраїльського мистецтва оповідування. Вона ділиться на дві частини: в. 1-10 і в. 11-32. У першій зненацька з’являється чоловік Божий з Юди і звіщає, що майбутній цар із дому Давида – Йосія – осквернить жертовник, якого освячував Єровоам. Всохла рука царя і жертовник, що розпався, – яскраві знамення, що підтверджують правдивість пророчого слова. У другій частині в центрі уваги опиняється доля чоловіка Божого. Несподіваний поворот сюжету: пророк, якому дано знамення, котрі з такою силою засвідчили його посланництво і його повну відданість Божим настановам, стає жертвою підступу пророка з Бет-Елу. Це ускладнення сюжету дає змогу розкрити в оповіді проблему відносин між пророком і Божим словом. Чоловік Божий ослухався Божих настанов, і от за столом чує від пророка з Бет-Елу, що поплатиться за свою непокору. Дивна смерть чоловіка Божого засвідчує істинність напророкованого йому в Бет-Елі, а отже, підтверджує дані йому Богом настанови та істинність власного пророцтва. Отже, пророк з Бет-Елу обманює справжнього пророка, ще й сам двічі пророкує істинно (в. 21-22 і 32). Оповідь ще більше вражає тим, як чоловік Божий, почувши про свою рокованість, мовчки відходить, а пророк, котрий його про це повідомив, допомагає йому. У в. 11-32 розкрито вразливість носіїв пророчого слова і ще більше посилено його авторитет. На диво, брехня одного пророка і непослух іншого не дискредитують Божого слова, а навпаки, показують його автентичність. Із в. 32 видно, що все це, засобами оповідування, служить, щоб наголосити пророче відкинення жертовника у в. 1-10; а із в. 33-34 довідуємося, що навіть це не вплинуло на Єровоама: він відмовився від покаяння і через це його династію знищено.

Інший тип пророчої оповіді – у 1Цар. 14:1-18. Тут короткі наративні пасажі обрамлюють виголошення пророцтва, яке посідає центральне місце. Єровоам посилає свою дружину переодягненою до пророка Ахійї, щоб вона розпитала про долю їхньої хворої дитини. Спроба обманути пророка виявляється невдалою: він упізнає гостю і повідомляє її, що через гріхи Єровоама, надто через гріх відступництва (14:9), не лише в мить, коли вона повернеться до міста, їхня дитина помре, а й врешті-решт загине і Єровоамова династія та весь Ізраїль. Обіцянка, дана Єровоамові, мала умовою його покору (11:38); він ослухався – і в гл. 14 поплатився за це.

В оповідях, що в 1Цар. 13 та 14 йдеться про двох пророків: один відкинув жертовник, що його Єровоам побудував наперекір Єрусалимові, інший засудив його за гріх відступництва. Централізоване поклоніння в Єрусалимі та вірність винятково Ягве – це ключові критерії девтерономістичної оцінки царів Ізраїлю та Юди. Єровоам не лише сам провалив обидва іспити, а й, ще гірше, запровадив в Ізраїлі оту гріховність на інституційному рівні: тельці, жерці, поклоніння на пагірках… Отож ці дві оповіді – ключові елементи в девтерономістичному тлумаченні монархії.

Як і в 1Цар. 12:15, подальші звістки про здійснення пророцтва підкріплюють це тлумачення. У 15:28-30 стверджується, що в знищенні Єровоамової династії змовником Башою сповнилося пророцтво Ахійї; 2Цар. 17:2-23 переконує, що загибель Ізраїлю – у згоді зі словом усіх пророків; нарешті, у 23:15-20 розповідається, як Йосія здійснив передвіщення чоловіка Божого – знищив жертовник у Бет-Елі в ході відновлення централізованого поклоніння в Єрусалимі.

Попередній запис

Розділ 12:1-24 – Розкол об’єднаного царства

У самій оповіді про розкол царства несподіваним є те, що девтерономістичний погляд не виступає на перший план. У гл. 11 ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 14:21-15:24 – Царі Юди за правління Єровоама

Може видатися несподіваним, що текст повертається до часів правління Рехав’ама, останнього з царів, згаданих у 1Цар. 21-24. Прийом повернення – ... Читати далі