Розділ 11:11-43 – Ахійя з Шило

У 11:11-13 Бог промовляє безпосередньо до Соломона, отож текст, природно, зосереджений на ньому і на майбутньому Давидової династії. Про того, кому Бог віддасть царство, згадано лише раз: «Твоєму рабові» (в. 11). Хто такий цей «раб», читач довідується щойно в 11:26-40, коли пророк Ахійя робить драматичний жест – рве свій новий плащ – і виголошує пророцтво: царство перейде до Єровоама, сина Навата, з племені єфремового, що на півночі. Саме через пророцтво Ахійї Єровоам, колишній надійний слуга Соломона, став для нього загрозою, яку той намагався усунути.

У 11:31-39 пророцтво Ахійї пояснює його символічний вчинок у в. 29-30 – розривання плаща. У в. 31-36 його інтерпретація пов’язана передусім із Давидовою династією, а от у в. 37-39 – із самим Єровоамом. У в. 31-36 бачимо те ж девтерономістичне богослов’я, що й у 11:11-13, але тут рівень його складности вказує, що до тексту доклав рук не один автор. Цілком очікувано, що критично важливе пророцтво Ахійї допрацьовували й дошліфовували упродовж усього ізраїльського передання.

На відміну від 11:11-13, сповіщення про відплату – розкол об’єднаного царства – спочатку вкладено в уста пророка Ахійї (в. 31). Пояснення зміни послідовности міститься в подальших віршах: це дозволяє подати тлумачення символічного жесту, що у в. 31 – розривання плаща. Та зробивши поправку на цю змінену послідовність, читач бачить, що в пророцтві чинна та ж таки вимога відплати за гріх, що й у 11:11-13. До неї пристосовано і неперервність Соломонового царювання, і розкол об’єднаного царства за правління його сина, і безумовність даної Давидові обіцянки, і богообраність Єрусалиму. У в. 34 заявлено, що Соломон не зазнає відплати не лише завдяки Божій вірності Давидові, а й тому, що Давид був цілковито вірний Богові. Зображення Давида як взірця вірности не виступає явно в 11:11-13, але тут воно конче потрібне, щоб підготувати до в. 38, який містить заклик до Єровоама бути таким же вірним, як Давид. Порівняння з Давидом як взірцевим царем є характерною рисою подальших оцінок царів Ізраїлю та Юди.

І у в. 31-32, і у в. 35-36 йдеться про розподіл колін Ізраїлю; це повторення може свідчити, що тут доклав рук не один автор. Вірш 32 не такий суттєвий, як в. 35-36: він, мабуть, постав пізніше, як спроба підсумувати подальший виклад. Ще одне свідчення складности цього уривка – розбіжність між числом шматків, на які Ахійя розірвав свого плаща у в. 30 (дванадцять) і числом колін Ізраїлю, про які йдеться в пророцтві (одинадцять). У межах ізраїльської традиції не було зроблено жодної спроби виправити цю неузгодженість єврейського тексту, однак у грецькому тексті у в. 32 і 36 йдеться про два коліна, тож загальне їх число становить дванадцять.

У в. 37-38 відбувається різкий поворот: те, що колись дано Давидові, тепер обіцяно Єровоамові. Вірш 37 містить призначення Єровоама царем над десятьма колінами Ізраїлю – а це Божа прерогатива. Для того, щоб майбутнє Єровоама та його династії було певним, у в. 38 йому висунуто вимогу такої ж вірности Богу, яку виявляв Давид. І все ж є підставова відмінність між тим, що обіцяно Давидові в 2Сам. 7, і обіцянкою в пророцтві Ахійї. Давид одержав безумовну обіцянку, що його династія триватиме: Бог може покарати її за гріхи, але обіцяного не відкличе (пор. 2Сам. 7:14, а також 1Цар. 11:39). За Рехав’ама влада Давидової династії збереглася в суттєво звуженому вигляді, обмежившись лише півднем царства; та коли вона перейшла до Єровоама, обіцянку тривкої династії пов’язано з умовою вірности. Це розрізнення стало важливим чинником у девтерономістичній оцінці долі тих двох династій.

Попередній запис

Розділи 9-11 – Гріх Соломона

Уклад гл. 9-10 схожий до укладу гл. 3-8: після повідомлення про появу Бога Соломонові уві сні – опис Соломонових дій. ... Читати далі

Наступний запис

Розділ 12:1-24 – Розкол об’єднаного царства

У самій оповіді про розкол царства несподіваним є те, що девтерономістичний погляд не виступає на перший план. У гл. 11 ... Читати далі