Розділи 9-11 – Гріх Соломона

Уклад гл. 9-10 схожий до укладу гл. 3-8: після повідомлення про появу Бога Соломонові уві сні – опис Соломонових дій. Якщо звернутися до метафори, то цей уклад творить перехід від величної експозиції Храму до галереї розділеного царства. Щоправда, послідовність, в якій описано дії Соломона в 9:10-10:29, обернена до тієї, що в гл. 3-8. Там розповідь про Соломонову мудрість у 3:16-4:34 передує опису його програми будівництва, що в гл. 5-7; тут, натомість, відомості про його будівельні задуми в 9:10-24 передують різноманітним описам його мудрости та багатства в 9:25-10:29. Ця зміна послідовности означає, що 9:10-24 завершує опис Соломонової програми будівництва, початок якого міститься в 1Цар. 5. Подальше повідомлення про славу мудрости Соломона серед народів творить контекст для гл. 11. У пошуку мудрости до Соломона приходять чужоземні правителі, як-от цариця Шеви. Згідно з 11:1-8, саме Соломонова любов до чужоземок стала причиною його бідувань.

1Цар. 9-10

Боже слово до Соломона в 1Цар. 9:1-9 побудовано подібно до слова в Ґів’оні (3:11-14). Бог вислуховує Соломонове прохання і запевняє, що й надалі наділятиме його благами взамін за цілковиту вірність. У 8:29 Соломон молився, щоб Божі очі споглядали уночі й вдень на місце, про яке він сам сказав: «Нехай буде Ймення Моє там». У 9:3 Бог обіцяє, що Його Ім’я перебуватиме в Храмі «навіки» і що Його очі та серце будуть там «по всі дні». Ознакою геніяльности девтерономістичного богослов’я є його спроможність сполучати, за допомогою вправного використання метафор, два потенційно взаємовиключні способи Божої присутности. Бог присутній як всемогутній Творець і Господь, що передано метафорою перебування на небесах (8:30,39,43,49), але присутній Він у Храмі і як хтось близький та чуйний – і це передано метафорою імени, очей, серця (9:3).

У 9:3 Божа прихильність до Храму безумовна; однак у 9:4-5 правителю Півночі висунуто умову, за якої Давидова династія пануватиме над об’єднаним царством Ізраїлю. Для того, щоб запевнити правління династії над усім Ізраїлем, Соломон мусить показати таку ж «чистоту серця», яка була в Давида.

Залежною від виконання умови Божа прихильність до Храму та народу постає і в 9:6-9. Якщо народ покине Господа заради інших богів, його буде відлучено від землі, а Храм буде зруйновано. Це перша явна згадка про гріх відступництва в Книгах царів. Зосередження на народові, наголос на гріху і зловісне застереження про Храм натякають на пізнішу девтерономістичну правку, метою якої було позначити ізраїльтян, що жили після вигнання, жахливим спадком невірности. Хоча в центрі уваги народ у цілому, для Давидової династії не зроблено явного винятку. Чи не означає це, що династія розділить долю народу?

І все ж у цих девтерономістичних правках залишається непохитним, що вигнання і руйнування Храму не стало на заваді Божій меті – щоб Бога пізнали і визнали народи. Божим знаком народам стане само падіння Ізраїлю – немовби іронічна відповідь на Соломонову молитву за чужинця в 8:41-43.

У 1Цар. 9:25 засвідчено вірність Соломона Храмові, однак попередні в. 10-24 натякають, що не все так гладко: довідуємося про розбіжності між Хірамом та Соломоном щодо умов виконання їхньої угоди, а ще про справжні обсяги примусових робіт, до яких вдавався Соломон, щоб будувати, що йому було завгодно, «в Єрусалимі та на Ливані, та в усьому Краї панування його» (в. 19).

У 1Цар. 9:26-10:29 описи багатства та військової потуги Соломона переплітаються із розповідями чужоземних достойників, які пересвідчилися в його уславленій мудрості, і особливу увагу звернено на царицю Шеви. В єдиній з-поміж розповідей про Соломона як міжнародну знаменитість, котра має форму прямої мови, цариця Шеви виказує свою заздрість щастю Соломонових слуг, які мають змогу постійно слухати його мудрість; вона благословить Бога Ізраїлю за те, що поставив Соломона на престолі Ізраїлю, і обдаровує царя розкішними дарами. Щоправда, на відміну від 3:28 та 4:20, 25, нічого не сказано про те, яка користь народові із мудрости та багатства Соломона.

Соломон одержує своє багатство не лише внаслідок виконання Божої обіцянки, даної в 3:13; він здобуває його у величезних обсягах також через торгівлю (9:26-28; 10:22) та податки (10:15). А ще в Соломона з’являється сила-силенна коней та колісниць (10:26). Важко сказати, чим виступає в тексті змалювання Соломонового збагачення та зростання його військової потуги: ще одним засвідченням дару мудрости чи ознакою любови до розкоші та жадібности.

1Цар. 11

Хоч би скільки тонких натяків містилося в 1Цар. 9-10, їх ледве чи вистачить, щоб підготувати читача до розгромної характеристики Соломона в гл. 11. Звинувачення, висунуті йому у в. 1-8 разюче контрастують із зображенням Соломона в гл. 3-8. Там, після твердження в 3:3, що він любив Бога, йде опис Соломонової бездоганної поведінки та розповідь про будівництво Храму; а тут замість любови до Господа читач бачить любов до чужоземок та їхніх богів; замість бездоганної поведінки – порушення девтерономістичного права і вчинки, злі в очах Господніх (11:2-6); замість самопосвяти будівництву Храму – намір спорудити цілу низку капищ для богів своїх чужоземних жінок (11:7-8). Отож Соломон не зумів зберегти вірність Ягве і зосередженню всього поклоніння в єрусалимському Храмі.

Згідно із девтерономістичним тлумаченням, своєю вірністю Соломон здобув Боже схвалення та благословення, а невірністю – наразився на гнів та кару. У 1Цар. 11:9-13 змальовано, як розгніваний Бог звинувачує Соломона в порушенні союзу і виносить вирок. Вірші 11-13 схожі за змістом із пророцтвом Ахійї у в. 31-39. В обидвох текстах зроблено спробу пояснити розкол об’єднаного царства так, щоб це задовольняло вимоги девтерономістичного богослов’я. Завдання непросте! Є повідомлення про невірність Соломона, яка заслуговує відплати. Є історичний факт, що Соломон правив об’єднаним царством аж до смерти, а розкол відбувся вже за його сина Рехав’ама: хоча Рехав’ам втратив північні покоління, коли вони відійшли до Єровоама, але зберіг владу над Юдою і містом Єрусалимом. Є також наведена в 2Сам. 7 дана Давидові безумовна обіцянка, що його династія буде вічною.

Беручись до цього завдання, автор 1Цар. 11:11-13 спочатку покликається на девтерономістичний принцип відплати за гріх, а потім пояснює, як він спрацьовує в окреслених вище обставинах. Покликання на це цей принцип здійснено у в. 11, коли Бог проголошує, що вирве в Соломона царство через його невірність. Вірш 12 пояснює, чому цього не сталося за його життя: через Божу вірність обітниці, даній Давидові; там-таки зазначено, що відплатою стане втрата об’єднаного царства Рехав’амом. Той факт, що Рехав’ам (і подальші Давидові нащадки) й далі правили Юдою в Єрусалимі взято до уваги: у в. 13 знову маємо покликання на дану Давидові обіцянку, а також на богообраність Єрусалиму (пор. Втор. 12:5; 1Цар. 8:16). Отож для того, щоб узгодити історичні факти та їх девтерономістичне розуміння, пояснення двічі покликається на безумовність даної Давидові обіцянки. Перше із цих покликань витлумачує, чому Соломон і далі правив об’єднаним царством; друге – чому Давидова династія панує над Юдою в Єрусалимі. Ще за життя Соломона вимогу Божої відплати за невірність до певної міри задовольняють епізоди з Гададом і Резоном – принаймні в тому вигляді, в якому їх подано (пор. в. 14 і 23).

Попередній запис

Розділ 8 – Посвячення Храму та промова Соломона

Посвячення Храму та промова Соломона – кульмінаційна точка цієї частини експозиції. У тексті містяться різні погляди на Храм та його ... Читати далі

Наступний запис

Розділ 11:11-43 – Ахійя з Шило

У 11:11-13 Бог промовляє безпосередньо до Соломона, отож текст, природно, зосереджений на ньому і на майбутньому Давидової династії. Про того, ... Читати далі