Розділи 3-7 – Утвердження Храму

Оповідь про Давидові пізні літа в 2Сам. 11-20 і оповідь про наступництво в 1Цар. 1-2 зосереджена на драмі стосунків та інтриг у царській родині. У 1Цар. 3-8 настає відчутна зміна: текст містить в основному описи Соломонового урядування та його відносин із підданими, придворними, чужоземними сановниками. Ще там є переліки припасів та звіти про програми будівництва; зафіксовано і ключові промови. У всенародній святині відвідувач знаходить усі атрибути державности, імпозантно виставлені в ряд.

3:1-3

Екскурсія починається оглядом та поясненням тих практик раннього періоду Соломонового царства, які можуть видатися скандальними порівняно з його пізнішими видатними рисами. Пояснено, зокрема, чому Соломон поселив свою дружину-єгиптянку в Давидовому Місті (в. 1) і чому народ поклонявся на пагірках (в. 2). Вірш 3 підтверджує, що, незважаючи на поклоніння на пагірках, Соломон любив Господа («любов» тут слід розуміти в девтерономістичному сенсі неподільної вірности). Така Соломонова практика пояснюється почасти наведеним у в. 2, почасти тим, що вона є приготуванням до сну в Ґів’оні – на найбільшому пагірку. Тут засигналізовано, що напруга між Храмом та пагірками виступатиме серед чільних рис у подальшому розгортанні історії царів.

3:4-15

Під час одного із Соломонових паломництв до Ґів’ону Бог уві сні дозволив йому просити, чого лише захоче. Соломон попросив «серце розумне», щоб правити Божим народом, і цим проханням здобув Боже схвалення і дар неперевершеної мудрости. Прокинувшись, Соломон не приніс жертви в Ґів’оні, натомість повернувся до Єрусалима і жертвоприносив перед ковчегом заповіту (3:15).

Розмова Бога й Соломона відображає девтерономістичне розуміння заповіту, згідно з яким вірність – це наслідок стосунків із Богом, а не передумова їх (пор. вступ до 1-2Сам.). Соломон усвідомлює, що його поставлено Давидовим наступником із Божої ініціятиви. Девтерономістичне розуміння вірности як наслідку передбачає, що на такий дар буде належна відповідь: тут нею виступає Соломонове бажання праведно правити Божим народом (3:8). Його відданість цьому устремлінню і водночас визнання власної невідповідности викликає ще одну Божу ініціятиву: дар мудрости, який дасть Соломонові змогу здійснити своє бажання. Із девтерономістичного погляду, союз із Богом розвивається і поглиблюється мірою того, як кожен дар від Бога тягне за собою співвідносну із ним відповідальність. Дар мудрости запевняє добробут царства; тоді до нього додаються й особисті багатство та слава. Із обіцянкою довгого віку для Соломона (пор. в. 11) пов’язано умову: «Якщо ти ходитимеш Моїми дорогами» (в. 14). І ефект цих дарів пошириться на все царство.

Те, що Соломон повернувся до Єрусалима поклонятися перед ковчегом заповіту, можна розглядати як перший знак дії Божого дару: він покидає пагірки заради поклоніння винятково в Єрусалимі (3:15). Якщо це справді так, то виглядає доречним, що дар спочатку торкнувся самого Соломона, а потім через нього пролився на інших.

3:16-5:14

Наратив старанно укладено в такий спосіб, щоб незрівнянна мудрість Соломона справляла потужний ефект. У 3:16-28 міститься знаменита оповідь про двох матерів, які претендували на ту саму дитину. Соломонів розв’язок суперечки показує, що коли цар поклоняється належно, тобто в Єрусалимі, то й судить мудро. Поширюючись, звістка про присуд Соломона сповнювала народ благоговіння перед царем і утверджувала повагу до правосуддя. Наприкінці, у 1Цар. 4:9-14, розповідається, як слава про Соломонові мудрість та розум розійшлася поміж усіма народами. Ці дві розповіді про мудрість Соломона обрамлюють центральний фрагмент, де описано його царське урядування (4:1-28). Народ втішався високим рівнем життя, позначеного зростанням людности, достатком їжі та напоїв, щастям, миром і безпекою (4:20-5:5).

5:15-32

Ця глава служить входом до експозиції Храму. Знову ж таки очевидним є старанне упорядкування матеріялу. Серед потоку прибульців до Єрусалима з усіх народів (пор. 5:14) виділено делегацію від Хірама, царя тирського, який завжди був приятелем Давида (5:15). Послання Соломона Хірамові – це девтерономістична інтерпретація значущости Давидового царювання для Соломонового правління. Воєнні потреби перешкодили Давидові збудувати Храм, але Господь подарував йому перемогу над ворогами, і завдяки цьому Соломон втішається миром і безпекою; от він і розсудив, що настав час збудувати Храм «Імени Господа» згідно з Божою обіцянкою, даною його батькові в 2Сам. 7:13. Своєю відповіддю Хірам визнає, що Соломон – мудрий правитель, а отже, його рішення збудувати Храм є подальшим виявом Божого дару мудрости. Хірам і Соломон успішно домовляються про постачання будівельних матеріялів і укладають договір, щоб запевнити мир (5:22-26). Отож будівництво Храму відбувається в атмосфері гармонії та співпраці. У ширшому контексті девтерономістичної історії сприятливі знаки, на які вказує Соломон у 5:18, нагадують умови, висунуті у Втор. 12:10-11 для поклоніння в тому місці, «що його вибере Господь, Бог ваш, щоб Ім’я Його перебувало там».

1Цар. 6-7

Читач, який перебуває в метафоричній всенародній святині, входить під величний купол, де зображено спорудження та освячення Храму. Опис його в тексті дає відвідувачеві змогу унаочнити собі красу та велич споруди, що містила у своїй найсокровеннішій глибині ковчег заповіту.

Згідно з 1Цар. 6:1 будівництво Храму розпочалося чотириста вісімдесятого року після виходу з Єгипту. За Мартіном Нотом, ця дата належить до хронологічної схеми девтерономістичної історії, що розпочинається у Втор. 1:3. Нот вважав, що цю схему побудовано на основі відомостей, почерпнутих з передання, а також власних підрахунків девтерономістів; історичну достовірність цієї хронології неможливо ні підтвердити, ні спростувати. Спочатку, у 1Цар. 6:2-38, описано спорудження Храму; у 7:13-51 розповідається про виготовлення його особливого убранства; а між цими фрагментами – коротка розповідь про будівництво Соломонового палацу. Ця композиція, в якій два обширні тексти про Храм обрамлюють набагато коротший – про палац, вказує на панівне місце Храму в оповіді про царювання Соломона. У 6:11-13 опис перериває промова, в якій відображено переконання девтерономістів. Згідно з пізнішим богослов’ям, що знайшло вияв у цих віршах, непохитна вірність Соломона була необхідною передумовою не лише виконання даної Давидові обіцянки про тривку династію, а й Божої присутности серед народу. Знаменно, що йдеться про Божу присутність саме «серед синів Ізраїлю» – хоч би де вони перебували, адже в часи вигнання Храм вже лежав у руїнах.

Попередній запис

Розділи 1-2 – Утвердження Соломона як царя

Заохочення читати Почнемо з нагадування читачам сказаного в коментарі до 1-2Сам.: коли працюємо з будь-яким біблійним коментарем, завжди є ризик, ... Читати далі

Наступний запис

Розділ 8 – Посвячення Храму та промова Соломона

Посвячення Храму та промова Соломона – кульмінаційна точка цієї частини експозиції. У тексті містяться різні погляди на Храм та його ... Читати далі