Розділи 1-2 – Утвердження Соломона як царя

Заохочення читати

Почнемо з нагадування читачам сказаного в коментарі до 1-2Сам.: коли працюємо з будь-яким біблійним коментарем, завжди є ризик, що читатимемо коментар, а не Біблію. Для того, щоб звести цей ризик до мінімуму, ми рекомендуємо спочатку читати біблійний текст, потім коментар, потім знову біблійний текст.

Спочатку визначте, про яку одиницю тексту йдеться (наприклад, 1Цар. 1-2). Далі прочитайте цей уривок. Після цього прочитайте коментар на 1Цар. 1-2. Тоді знову перечитайте біблійний текст. Щойно тоді, одержавши початкове уявлення про текст, можна братися до прискіпливішого аналізу.

Для більшої доступности біблійного тексту читачеві помічними будуть метафори. Для 1Цар. 1-2 це метафора драми; для подальших глав 1-2Цар. такою метафорою є національна святиня. Вони обидві будуть розгорнуті в коментарях до окремих одиниць тексту.

1Цар. 1-2 – Утвердження Соломона як царя

Якщо й пасує цим главам якась метафора, то це метафора драми. Коли піднімається завіса, на сцені – літній цар; коли опускається – покійник. У проміжку один претендент на престол зазнає невдачі, а інший домагається успіху; літній цар зводить старі рахунки, а спадкоємець повергає його супротивника.

Драма розпочинається появою на сцені царя Давида – старого і змерзлого. Його пристрасті не здатна розпалити навіть найгарніша дівчина в Ізраїлі. Натомість розпалюються амбіції найстаршого із вцілілих царських синів (1:5), Адонії, який спритним маневром здобуває корону. Його оточення – те саме, що й Авесалома на початку виправи, що закінчилася заколотом і Авесаломовою смертю (2Сам. 15:1; 18:14-15). Наратив відображає політичну реальність: непогамовний у своїх амбіціях Адонія був красенем і в черзі спадкоємства стояв наступним, а ще мав солідну підтримку.

Драмі додає напруги втручання пророка Натана: людина переконання стикається з людиною напористої дії. Натан підлаштовує сценарій із Вірсавією, провокуючи Давида діяти, і цей хід йому вдається. У вияві царського авторитету, що різко контрастує з фізичною кволістю, Давид покликається на свою присягу і повеліває негайно коронувати Соломона.

Кульмінація драми спадкоємства розігрується в наративному зіставленні двох потужних сцен. З одного боку бачимо урочисту процесію і коронування Соломона, яка переходить у бурхливо-радісні народні гуляння (в. 38-40); з іншого боку – бенкет Адонії та його прихильників, серед яких западає тривога та сум’яття, коли вони чують галас, що долинає з міста і довідуються, що Соломона короновано на царя в присутності Садока, Натана, Бенаї, а також – найважливіше – Давидових воїнів (в. 41-48). Прибічники Адонії зникають, залишивши його на милість Соломона, а той тримає його в напрузі: поки що щадить і наказує йти додому.

З богословського погляду спадкоємство Соломона означено як частину Божого плану (пор. 1:48; 3:7). Однак цей Божий план втілюють персонажі, чиїм словам та мотивам важко дати однозначну оцінку. Знову й знову постають питання, чи маємо справу із щирою турботою, чи з корисливим інтересом? Із правдою чи перекрученням?

Коронація Соломона і відкинення Адонії, здавалося б, мали послабити драматичну напругу, що її внесено у в. 5. Проте Соломонове розпорядження щодо Адонії в в. 52 натякає на можливість продовження конфлікту між Давидовими синами-суперниками. Підводячи до завершення драматичну лінію наративу гл. 1, оповідач водночас започатковує розгортання дії, що відбувається в гл. 2.

Давидове прощальне слово до Соломона в сцені при смертному ложі складається з двох частин. У першій Соломона зобов’язано дотримуватися Закону Мойсея, щоб процвітати і забезпечувати майбутнє давидівської династії (2:1-4; див. нижче до 1Цар. 9:1-9). У другій частині Соломонові наказано припильнувати, щоб Йоав і Шім’ї заплатили за підступи проти Давида, а сини Барзіллая щоб були винагороджені за їхню вірність (2:5-9). Спосіб, в який Йоав та Шім’ї мають заплатити за свої злочини, полишено на мудрість Соломона. Давид помирає і Соломон мусить правити самостійно. Йому вдається полагодити справу з Адонією (1:52), але ж він ще одержав від Давида розпорядження щодо Йоава та Шім’ї і зобов’язання дотримуватися Закону Мойсея. У розгортанні оповіді ми не знаходимо жодного повідомлення про те, як же Соломон винагородив Барзіллаєвих синів: наратив чітко сфокусований на відносинах між Соломоном та його суперниками. Ніяк не прокоментовано, чи позбуваючись їх, Соломон діяв мудро і згідно з Законом Мойсея. Над трупом Шім’ї опускається завіса. Тож чи немає нотки іронії в підсумку глави: «Так царська влада укріпилася в руці Соломона»? Постать Соломона тут неоднозначна, і подальші передання поглиблюють цю неоднозначність: Соломон як візіонер і мудрець; Соломон як урядовець; Соломон як будівничий Храму; Соломон як розпусник та ідолопоклонник.

Огляд царів. Метафора: всенародна святиня

Для кожного ізраїльтянина – читача 1-2Цар., Ізраїлю вже не існувало як незалежної держави: Північне царство 722 року поглинула Асирія, а Юду – 587 року Вавилон. Наше розуміння може поглибити сучасна метафора, а саме екскурсія до національної святині, де старанно збережено й упорядковано цінні оповіді, важливі історичні документи та інші пам’ятки; нам, сучасним людям, спали б на думку також портрети, статуї, звуко- та відеозаписи. Впорядкування належить девтерономістам, отож вони є й екскурсоводами для читача. Екскурсію побудовано так, щоб не залишати байдужим: надто багато стоїть на кону. Отож маємо драматизовані оповіді і короткі нариси, призначені вдихати енергію життя в минуле, маємо опис Храму, який дає змогу подумки увійти в нього із благоговійним подивом, а промови царів та пророків сягають крізь століття, звертаючись до сучасности. Своєю оцінкою царів та народів девтерономісти постійно доносять те, як важливо зберігати вірність Богові й незмінність поклоніння.

В архітектурі тієї святині відображено композицію тексту: два великі куполи – один над єрусалимським Храмом, інший над реформою Йосії – сполучає галерея розділеного царства. У вхідній залі виставлено перші досягнення Соломона, а галерея, що завершує експозицію, де представлено чотирьох останніх царів Юди і падіння Єрусалиму, повертає відвідувачів-ізраїльтян до реальности їхнього теперішнього.

Попередній запис

Девтерономістичне богослов’я

У Книгах Царів богослов’я девтерономістів найнаочніше виявляється в оцінках, що їх дано правлінню кожного царя: їх суджено за тим, наскільки ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 3-7 – Утвердження Храму

Оповідь про Давидові пізні літа в 2Сам. 11-20 і оповідь про наступництво в 1Цар. 1-2 зосереджена на драмі стосунків та ... Читати далі