Історичні, соціяльні та інтелектуальні ситуації

Царство Ізраїлю вийшло на близькосхідну політичну сцену порівняно пізно; його оточували вже усталені монархії. Нахабний новачок дав про себе знати, коли Давид успішно підкорив сусідні царства. Це завоювання відбулося під час затишшя у ворожнечі між тамтешніми супердержавами, спричиненого занепадом Асирії. Ізраїлеві пощастило із розташуванням на основних караванних шляхах між могутніми Межиріччям і Єгиптом. Торгівля сприяла багатству, потрібному для підвищення рівня життя, здійснення великих будівельних проектів, укладання вигідних міждержавних угод. Та водночас Ізраїлеві й не пощастило – із розташуванням на традиційному шляху набігів між супердержавами. Часи миру й добробуту могла будь-коли перервати війна, що несла з собою масове нищення та руйнацію людських життів.

Ізраїль недовго тішився своїми перевагами. Розкол між Північним та Південним царствами після смерти Соломона дав змогу підкореним народам наново утвердити свою незалежність. Подальше піднесення новоасирійської імперії стало загрозою для всього регіону, яким колись правили Давид і Соломон. Ізраїль на півночі та Юда на півдні – два крихітні розсварені царства серед численних інших крихітних посварених царств – були легкою здобиччю для такої супердержави, як Асирія. Ізраїль скорився її владі в 722 р. до Р. Хр. (пор. 2Цар. 17); Юді тоді вдалося уникнути схожої долі (пор. 2Цар. 18-19), але тільки до часу. Новопіднесений Вавилон завоював Асирію й кинув виклик Єгиптові. Юда лежала саме між ними, тож була розчавлена вавилонським наступом 587 р. до Р. Хр.

У цій історії, що справила найбільший вплив на спосіб мислення та формування традицій Ізраїлю, можемо виділити п’ять етапів. Насамперед, Соломонові влада й багатство дали йому змогу створити централізовану царську адміністрацію і побудувати споруди, що виступали на Близькому Сході стандартними символами царської влади: палац і Храм (бл. 950 р. до Р. Хр.) Проте Ізраїль тоді все ще перебував на ранній стадії розвитку, тож для здійснення цих починань Соломонові довелося шукати допомоги ззовні: з Єгипту – в адмініструванні, з Тиру – у будівництві. Рух людей між державами відкрив Ізраїлеві цілу низку нових ідей та призвичаєнь. Другим значним чинником, що вплинув на спосіб мислення в Ізраїлі був розкол царства після Соломонової смерти (бл. 930 р. до Р. Хр.). Царства-суперники мусили протистояти не лише одне одному, а й сусіднім царствам, згодом – асирійській загрозі. В Юді й далі правила давидівська династія, а от Ізраїль пережив владу цілої низки більш або менш довговічних династій, правління яких часто завершувалося кривавим переворотом. Розлогі оповіді й передання про Іллю та Єлисея, цілком можливо, постали як пророча відповідь на події цього буремного періоду в історії Північного царства. Третім чинником впливу було завоювання північного Ізраїлю Асирією (722 р. до Р. Хр.) Багато ізраїльтян опинилося на засланні, решта врятувалися, ставши біженцями в Юді. Вважають, що потік біженців справив глибокий вплив на життя та спосіб мислення Юди і, ймовірно, приніс зі собою зародки девтерономістичного богослов’я. Четвертим суттєвим чинником була девтерономістична реформа часів Осії, яку багато хто вважає першопоштовхом створення девтерономістичної історії (622 р. до Р. Хр.) П’ятим і останнім чинником впливу було вигнання населення Юди, яке здійснили вавилоняни (587 р. до Р. Хр.). Незважаючи на цю катастрофу, Юда спромоглася, на відміну від північного Ізраїлю, відновитися як самостійне утворення під владою персів, котрі стали новими господарями стародавнього Близького Сходу (538 р. до Р. Хр.)

Як ми вже зауважували стосовно 1-2Сам., на позначення явищ, пов’язаних із реформами Осії та вигнанням, постала ціла термінологічна система. Існує деякий різнобій, але термінологію, яку вживаємо ми – і широко використовують інші – досить просто підсумувати. Означення «девтерономістичний» вживають щодо кодексу законів у Книзі Второзаконня, а також до реформи за правління Осії. Означення «девтерономістичний» застосовують до оповіді у Втор. – 2Цар. Осіб, причетних до створення цієї оповіді, називають «девтерономістами», часто в однині – «девтерономіст». Спосіб вислову, вживаний у цьому колі, буває досить шаблонний, позначений ідеологією вірности Ягве та виняткового поклоніння в Єрусалимі (див., наприклад, 1Цар. 9:3-9 і 1Цар. 11:11-13).

Попередній запис

Загальна характеристика 1-2Цар.

Перша та Друга Книги Царів розповідають історію монархії в Ізраїлі від тріюмфу Давидового спадкоємця Соломона в Єрусалимі до вигнання Давидового ... Читати далі

Наступний запис

Біблійний і богословський контексти

Твердження, що Першій та Другій Книгам царів надали їхньої визначеної форми і зробили їх невіддільною частиною девтерономістичної історії кола, пов’язані ... Читати далі