Загальна характеристика 1-2Цар.

Перша та Друга Книги Царів розповідають історію монархії в Ізраїлі від тріюмфу Давидового спадкоємця Соломона в Єрусалимі до вигнання Давидового нащадка Єгояхіна у Вавилоні. По обох книгах розкидано хронологічні вказівки: наратив охоплює приблизно чотирьохсотлітній період. Як і в 1-2Сам., центральним питанням у Книгах Царів є роль Бога у формуванні суспільства. У цьому наративі єрусалимський Храм і пророче слово – два величні знаки присутности Божого провідництва: присуд царям та народові виноситься саме за вірністю їхнього виняткового поклоніння Богові в єрусалимському Храмі та за їхнім прийняттям пророчого слова.

Перша та Друга Книги Царів є подальшими прикладами богослов’я як наративу. Щоправда, у них елемент витлумачення виразніший, ніж у 1-2Сам., і причиною цього є радше складніший зміст Книг Царів, ніж якийсь спосіб вираження богословського осмислення. Перша та Друга Книги Царів, можливо, не завжди історично точні, але вони не є художньою вигадкою. Історіографічну зацікавленість явно видно в конструюванні хронології царів, у неодноразових відсиланнях до джерел, з яких читач може довідатися про «решту дій» того чи іншого царя. Перша і Друга Книга Царів розвивають своє богословське витлумачення на основі пильної рефлексії над минулим Ізраїлю – тією мірою, якою відомості про нього доступні з передань та збережених документів. Наратив не вигадували заради богослов’я.

Стратегія читання

Вибудовуючи стратегію читання 1-2Цар., варто переглянути сказане про підготовку до читання 1-2Сам., зокрема щодо потреби усвідомлювати різні способи, якими розповіді, описи подій, промови, оціночні зауваження передають сенс. Книги Царів регулярно та цілеспрямовано відсилають читача до низки додаткових джерел. Основні – «Літописна книга царів юдейських» і «Літописна книга царів ізраїльських». Нелегко точно визначити, яким саме був офіційний статус тих літописів, але резонно припустити, що вони були не набагато вільнішими від упереджень, ніж схожі писемні пам’ятки інших суспільств.

Панорамний огляд 1-2Цар. виявляє три окремі й відмінні між собою частини тексту. Перша охоплює правління Соломона від оповіді про його прихід до влади в 1Цар. 1-2 до опису його смерти та поховання в 1Цар. 11:43. Друга частина починається в 1Цар. 12 розколом царства після смерти Соломона на Північне й Південне, тобто Ізраїль і Юду, і простежує нерідко буремну історію цих двох царств аж до асирійського вигнання Ізраїлю в 2Цар. 17. Третя частина охоплює історію царства Юди від правління Єзекії в 2Цар. 18 до вавилонського вигнання в 2Цар. 25.

Читач, який щойно відірвався від 1-2Сам., попервах добачає в тексті багато знайомого. Оповідь про Соломонів прихід до влади в 1Цар. 1-2 має явні риси схожости з оповіддю про Давидові пізні літа (або ж наративом спадкоємства) у 2Сам. Хоча багато уваги в 1Цар. 3-11 присвячено будівництву та освяченню Храму, все ж загалом у центрі – Соломон та його вчинки як царя – як і в Книгах Самуїла, де в центрі уваги наративу були спочатку Саул, а потім Давид. Та коли доходимо до проміжку від 1Цар. 12 до 2Цар. 17, справа стає складнішою. Наратив тепер мусить знаходити шлях крізь лабіринт царів та династій двох царств-суперників з їхніми різними термінами правління, заплутаними й часто буремними стосунками між собою та іншими царствами Близького Сходу.

Отож можна лише порадіти, що автор тексту порозставляв дороговкази, які провадять крізь оповідь про розділене царство. У 1-2Цар. розповідь про правління кожного царя вкладено в так звані «рамки царювання», які надають форми кожному з описів і задають загальний напрям наративу. Добрим пунктом для вивчення цих рамок є 1Цар. 15, де в них можна розпізнати сім ключових елементів: 1) узгодження хронології правління північного та південного царів (15:1); 2) подано тривалість правління царя (15:2); 3) названо його столицю (15:2); 4) дано оцінку його правління; 5) наведено відсилання до відповідних літописів, де можна дізнатися про інші діяння царя (15:7); 6) описано смерть і поховання царя (15:8); 7) названо його наступника. Для царства Юди наратив також часто подає вік царя на час приходу до влади та ім’я його матері (15:2).

Рамки царювання обговорюватимемо детальніше в коментарі до кожної відповідної одиниці тексту. Деякі компоненти цих рамок, здається, мають фактичне підґрунтя; інші виглядають дуже суб’єктивними судженнями – як-от що той цар чинив правду, а той був злим в очах Божих. Про царів мовиться, що вони чинять правду або зло залежно від їхньої вірности винятковому поклонінню Богу в єрусалимському Храмі та прийняття пророчого слова. Людині з сучасним способом мислення таке бачення може видатися недоречно обмеженим, однак для стародавнього автора воно, вочевидь, посідало центральне місце. Виглядає, що відсилання до джерел, де йдеться про інші діяння царів, служать підтвердженню вже винесених суджень; водночас залучення зовнішніх джерел свідчить про відкритість до перевірки цих суджень свідченнями. Книга Хронік показує, що й альтернативні судження є можливими.

Попередній запис

Розділи 21:1-24:25 – Додаток

Останні чотири глави 2Сам. творять цілком окрему збірку текстів. Її компактно укладено: три види передання упорядковано немовби в трьох концентричних ... Читати далі

Наступний запис

Історичні, соціяльні та інтелектуальні ситуації

Царство Ізраїлю вийшло на близькосхідну політичну сцену порівняно пізно; його оточували вже усталені монархії. Нахабний новачок дав про себе знати, ... Читати далі