Розділи 19:11-20:26 – Повернення і перевстановлення

19:11-20:3 – Повернення

Політика угрупувань виступає на передній план тією мірою, як Давид готує своє повернення. Оповідач мусить вдумливо змалювати все політичне тло цього повернення перед тим, як звернутися до живіших, особистіших деталей. Критично важливе доручення одержують двоє Давидових агентів в Єрусалимі: священики Садок і Евіятар. Спочатку вони мають звернутися до старійшин Юди, адже ті – його кість і його тіло. Чому Юда має бути останньою з тих, хто зібрався повернути Давида назад? Далі священики мають підкупити Амаса обіцянкою, що він замінить Йоава на посаді Давидового полководця. Оповідач міг би вирішити показати, наскільки сильна підтримка насправді вибудовувалася в Давида; сам наратив нічого про це не каже. Звернення до Амаса дає підставу припустити, що Давид почувався досить невпевнено, тож вдавався до всіх наявних засобів; і саме до Амасових заслуг зараховано завоювання лояльности народу Юди. Отож юдеї прийшли в Ґілґал, щоб переправити Давида через Йордан.

Перед тим, як перейти Йордан, Давид зустрічається з важливими персонажами попередньої оповіді. Троє з них уже траплялися Давидові раніше: Шім’ї, син Ґери, Ціва і Барзіллай; із ще одним – Мефівошетом, сином Йонатана, внуком Саула – він до того не бачився. Першим названо Шім’ї, який поквапно прийшов із людьми Юди, а разом із ним – ще й гурт веніяминян: тепер він вже не самотня постать, а виступає провідником. Другим згадано Ціву, Мефівошетового слугу, який, так само квапливо, привів із собою своїх синів та слуг; він виступає в ролі головного приспішника. Першим на розмову викликано Шім’ї. Він просить вибачення, але делікатно замовчує, у чому ж полягала його провина – що він сказав чи зробив, або чого не сказав і не зробив. Шім’ї – хитрий політик, і політична позиція в нього сильна: він першим із Північного Ізраїлю підтримав Давида. Авішай – гаряча голова і аж ніяк не політичний стратег – хоче його смерти. Та Давид прощає Шім’ї: «Хіба ж я не знаю, що сьогодні я цар над Ізраїлем?» (19:23; пор. слова Саула в 1Сам. 11:12-13). Жест упокорення з боку Шім’ї, який раніше так тяжко проклинав Давида, є, мабуть, першим знаком того, що Давид переможе і повернеться на царство.

Другим на розмову викликано Мефівошета. Давид закидає йому, що його не було поруч у тяжку годину (19:25). Той відповідає, що зрадником був Ціва, але не наводить жодних детальніших пояснень. Мефівошет віддає свою долю в руки Давида, нагадуючи, що коли весь дім його батька був приречений на смерть, Давид пощадив його. Мефівошет явно сподівається, що Давид пощадить його й цього разу. Ми не знаємо, де істина в суперництві Мефівошета й Ціви; видно, не знає цього й Давид, бо просто ділить між ними землю. Важливо те, що останній претендент на трон з династії Саула підкоряється Давидові (пор. 16:3). Принагідно зауважимо, що Мефівошетова згадка про те, як Давид пощадив його, узгоджується з 2Сам. 21:7, але суперечить 2Сам. 9:1. Розповідь про Давидові пізні літа починається з 2Сам. 11, а не з 2Сам. 9.

Наступний – Барзіллай. Давид запрошує старця до Єрусалиму. Той відмовляється, і слова його відмови дають нам змогу підглянути, чим насолоджувалися при царському дворі: вишукана кухня та солодкі співи (19:36). Барзіллай хоче померти в родинному домі, проте залишає Давидові одного зі своїх людей; це – теж запорука лояльности.

Тепер оповідач має підвести всі ці сцени до завершення. Йордан перейдено, Ґілґал а досягнуто; Давидове повернення стало реальністю. Та доводиться мати справу і з реальністю політичною. У царевому супроводі представлена вся Юда, але тільки половина Ізраїлю (19:40). Половина – краще ніж нічого, але половина – це не весь Ізраїль. Про те, між якими угрупованнями була незгода, не сказано. Отож оповідь переходить від бесід царя з підданими і його успіхів до суперечки між людьми. Народ Ізраїлю сперечається з народом Юди. Народ Юди заявляють про свої права на царя, бо він їхній родич. Тим часом ізраїльтяни нагадують про свої десять часток, адже більшість колін належить до них; до того ж, вони наполягають на ще давнішій заяві, що саме Ізраїль першим показав свою вірність Давидові. І все ж у цій суперечці перемогла Юда. Нам невідомо, що стояло за цими демократичними дебатами. Згодом, за Ровоама, Північ відійде від Півдня через податки (пор. 1 Цар. 12:16); тут, принаймні, з уст негідника (так у тексті) веніяминянина чуємо той самий клич: «Ізраїлю, усі до наметів своїх!» (20:1)

Історія Давидового повернення закінчується на гіркій ноті. Тим часом, як Давид і народ Юди прямує з Ґілґала до Єрусалиму, північани, вірні згаданому вище Шевоєві, Біхрієвому синові, рушають додому. Давидове прибуття до Єрусалиму пов’язане лише зі згадкою про його ганьбу: десятьох зґвалтованих наложниць поміщено в довічне затворництво. Як бачимо, Давидове повернення завершилося невесело.

20:4-22,23-26 – Перевстановлений

Царська влада потребувала перевстановлення. Давид посилає Амаса і дає йому три дні, щоб зібрати військо Юди. Чи можна йому довіряти? Нам про це невідомо. Коли три дні минули, Давид стривожився, що Шевоїв заколот виявиться ще небезпечнішим за Авесаломів: настільки поважною була проблема. Переслідувати Шевоя доручено Авішаєві, братові Йоава, але про самого Йоава не згадано. Йоавові люди, звісно ж, ідуть за Авішаєм (20:6); і знову про Йоава немає прямої згадки. Втім, Йоав таки присутній серед них: у Ґів’оні, що на північ від Єрусалиму, на сцені з’являється Амас – і Йоав, уже звичний до таких справ (2Сам. 3:27), негайно його вбиває. Ким же тут виступає Йоав: запеклим ненависником, майстром владних оборудок чи воїном, який знає, що Амас нелояльний до Давида? Текст нічого про це не каже; а от оповідач міг би.

У наступній сцені вірність Давидові пов’язано саме з постаттю Йоава (20:11); а втім, і Амасові, навіть мертвому, зберігали якусь вірність, адже усунули його тіло з дороги. Тепер Йоав заручився лояльністю народу і може виступати проти Шеви, Біхрієвого сина.

Як і побоювався Давид (20:6), Шева засів зі своїми силами в укріпленому місті. Тамтешня мудра жінка, перемовившись із Йоавом, порівнює цінність життя всього міста і життя одного-єдиного заколотника, і доносить своє бачення до городян. Йоав одержує те, чого хотів: голову Шеви і кінець заколоту. Військо розходиться, а Йоав повертається в Єрусалим до царя.

Оповідь закінчується – принаймні на цьому її етапі. Це історія заколоту, відходу й повернення царя; у ній відобразилися рішення людей і боротьба за владу; вона ставить багато питань і не дає відповіді на жодне. Оповідь дуже світська: Богові відведено мінімальну роль. Прочитання її неоднозначне: інтерпретатори наголошували і на прихильних, і на неприхильних до Давида елементах. Чи з цією метою написано текст, чи ні, але він в усякому разі піднімає поважні проблеми, для розв’язання яких вирішально важливою була вдумлива порада цареві. Мабуть, саме тому текст не дає відповіді на поставлені в ньому питання: роздумувати над ними залишено нам. На багато відповідей міг би натякнути оповідач, але текст не робить цього. Можемо запитати, до чого ж ті оповіді загалом хилять. Чи не вказують вони на те, що в багатьох моментах на своєму шляху Давид міг би прийняти зовсім інші рішення, якби прислухався до мудрої поради?

Наприкінці маємо лише перелік Давидових найвищих урядників (пор. 8:16-18). Йоав очолив військо, набране з ізраїльтян; Бенаю, про якого востаннє згадано в 8:18, поставлено над найманцями. Адорам – наглядач за громадськими роботами; Йосафат – літописець; Сева – писар; Садок та Евіятар – священики поруч із досі невідомим нам Ірою з Яіру. У нас про Давида більше відомостей, ніж про будь-яку іншу старозавітну постать – і як же мало ми знаємо!

Попередній запис

Розділи 16:15-19:10 – Відвоювання

Далі – повна зміна декорацій. Наратив переносить нас до Єрусалиму під пануванням Авесалома, який планує зміцнити свою щойно захоплену владу. ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 21:1-24:25 – Додаток

Останні чотири глави 2Сам. творять цілком окрему збірку текстів. Її компактно укладено: три види передання упорядковано немовби в трьох концентричних ... Читати далі