Розділи 16:15-19:10 – Відвоювання

Далі – повна зміна декорацій. Наратив переносить нас до Єрусалиму під пануванням Авесалома, який планує зміцнити свою щойно захоплену владу. Ці плани не здійсняться: Авесалом поляже в битві, а Давид поверне собі царський престол.

Авесалом та його прихильники входять у місто. Ахітофел теж з Авесаломом. Вступає з ним у контакт і Давидів агент Хушай. Він робить спробу увійти до числа Авесаломових радників, однак той не дає негайної відповіді. Ядром наративу тут – саме дорадництво, порада, яку дають цареві. Авесалом питає поради в Ахітофела: що найперше вчинити, увійшовши в Єрусалим? Ахітофелова відповідь нагадує нам, що війна може перетворитися в дуже брудну справу. Лояльність – насамперед; а тому Ізраїль має усвідомити, що Авесалом не відступить у своєму заколоті. Отож десятьох Давидових наложниць треба привести до намету на даху палацу, щоб Авесалом зґвалтував їх на очах всього Ізраїлю. Може, це був би й вдалий політичний хід, але з погляду оповідача ледве чи привабливий. Втім, Ахітофелеву пораду було високо оцінено.

Дорадництво на першому плані й у наступній сцені. Ахітофел радить негайно, тієї ж ночі почати переслідування Давида, наздогнати його, поки він все ще приголомшений, і вбити – лише його, царя. Тоді люди повернуться до Авесалома і запанує мир (17:1-3). Авесалом вирішує скликати нараду. Авесалом сказав отак; а що скаже Хушай? Той, мабуть, усвідомлював, наскільки мудра Ахітофелева стратегія, бо негайно почав заперечувати проти неї. Мовляв, Давид надто хитрий, щоб втрапити в таку пастку: Ахітофелеві вояки самі розгубляться під час нічного нападу. Щоб виграти час для Давида, Хушай радить зібрати могутнє військо під проводом Авесалома і розгромити Давида разом із його потугою. Він зваблює Авесалома певністю, яку дасть велике військо, і славою, яку принесе особиста перемога над Давидом. Авесалом ведеться на гачок; рішення прийнято. У наративі додано твердження з погляду віри: Ахітофелева порада була влучна, але Бог зруйнував її, щоб повергнути Авесалома (17:14). Давидову молитву вислухано.

Хушай розповідає двом священикам і про Ахітофелеву пораду, і про свою. Його звістка Давидові – не ночувати на бродах, а негайно переходити Йордан. Чому звістка саме така, якщо Хушаєва порада взяла гору? Дехто припускає накладання ранішої (Хушай як шпигун) і пізнішої (Хушай як один із радників) версії. Хоча цілком можливо, що Хушай однаково вважав Давидове становище вразливим і, мабуть, побоювався, що втілять таки Ахітофелеву пропозицію. Інша можливість – що Хушая змусили покинути раду до того, як прийнято остаточне рішення. Оповідач може вибрати котрийсь із варіянтів, але в тексті цього вибору не зроблено.

Отож посланців відправлено. У ліпших традиціях шпигунського жанру ще одним гінцем виступає дівчина-служниця – сполучна ланка з Ен-Роґелем, що в долині на південь від Єрусалиму (17:17). Єврейські дієслівні форми натякають на регулярний характер комунікації. Це може вказувати на можливість розширеного оповідування, в якому було б висвітлено більший обсяг комунікації між Авесаломовим Єрусалимом і табором Давида. Припускати, що отой весь обмін інформацією через дівчину та Ен-Роґель відбувся упродовж пополудня в день Давидового відходу, означає просто нехтувати обмеженнями, що їх накладає час і ландшафт.

Розповідь тут захоплива, але дуже стисла (пор. І. Н. 2:3-7); вона аж проситься, щоб її розширив оповідач. Хлопчина помічає вісників і каже про них Авесаломові; вісники ховаються в ритві в Бахурімі, що за Оливною горою. Де хлопчина побачив їх, на підставі чого вони видалися йому підозрілими? Звідки вони знали, що їх зауважили, і чому вирішили сховатися в Бахурімі? Часто текст дає нам лише голий скелет оповіді. Але хай там як, вісники все ж добралися до Давида і той скористався Хушаєвою порадою.

Зненацька темп наративу сповільнюється. Досі всі події Давидового відходу було втиснено в один день. Тепер змальовано Ахітофелеве самогубство і його поховання (17:23) – недобра призвістка для Авесалома. Гуртування Авесаломових сил пропущено; далі – відразу опис скупчення військ за Йорданом: Давидових – у Маханаїмі; Авесаломових – в ґілеадському краї. Згадано про заміну Авесаломового верховного полководця: замість Йоава ним став Амас. Про Йоава нічого не було чути ще від 14:22; невдовзі він з’явиться серед Давидових ватажків. Кому був лояльний Йоав увесь цей час? Знає лише він.

Крім стратегічних деталей, як-от розташування і склад командування, наратив висвітлює і матеріяльне забезпечення Давидового табору в Маханаїмі. Троє чоловіків, здогадно заможних і знатних, – Шові, Махір, Барзіллай – достачили постіль, посуд і різноманітні харчі. Ця сцена ілюструє і вияв людяности, і політичну стратегію. Зрозуміло, що Давид має підтримку в тих краях, а отже, подався до Маханаїма не випадково.

Пильну увагу вділено загибелі Авесалома. Оповідач мав би створити вірогідну сцену розмови Давида зі своїми воїнами, в якій ті переконали б його не йти разом з ними. Давид наголошує ватажкам на своєму твердому намірі пощадити Авесалома: «Обережно будьте мені з моїм юнаком Авесаломом!» (18:5) Дарма, що Авесалом був готовий влаштувати вбивство Давида (17:1-4); дарма, що Давид в Єрусалимі цілих два роки не допускав Авесалома до себе на авдієнцію (14:28). Згідно з оповіддю, Давид не хоче смерти Авесалома, і всі це чують (18:5).

Вирішальну битву описано трьома віршами: Ізраїль програв; Давид переміг. Натомість оповідь зосереджується на сцені Авесаломової загибелі. Як саме він повис на дереві, не так важливо; важливо те, що він був у пастці й безпорадний. Вояк, котрий знайшов Авесалома, не вбив його, і виразно пояснив, чому: резонно припустив, що якби вчинив це, Йоав негайно стратив би його самого (пор. 2Сам. 1:14-15; 4:8-12). Тим часом Йоав і його охоронці добре подбали, щоб Авесалом таки загинув. Можливо, оповідь намагається зняти провину з Давида; можливо, вказує на політичний прагматизм Йоава. Щойно після Авесаломової смерти народ може примиритися (пор. 17:3); і справді, убивши Авесалома, Йоав стримує військо від подальшої битви. Це – теж вияв політичного прагматизму.

Із загибеллю Авесалома найцікавішим для оповідача стає те, як цю новину сприйме Давид. У блискучому нарощуванні напруги увагу зосереджено на гінцях, що мають принести звістку цареві. Хоч це й переможна звістка, але не добра, бо «царський син помер» (18:20). Неспокій царя відчувається в його очікуванні звістки. Гінці доповідають цареві з бездоганною дипломатичністю. Глибоко вражений, Давид відійшов, ридаючи: «Сину мій, Авесаломе, сину мій! Сину мій, Авесаломе! О, якби я був помер замість тебе, Авесаломе! Сину мій, сину мій!…» (19:1).

Йоавів прагматизм бере гору. Кожен оповідач, вартий свого звання, надав би неабиякої ваги його діялогу з Давидом: спочатку, мабуть, було б змалювання пригніченого та скорботного війська, потім – уся увага на царя, що ридає, і розлюченого полководця. Йоав з неперевершеною прямотою вказує цареві на реальну ситуацію, а наприкінці своєї тиради наказує йому вийти й самому говорити з воїнами. І Давид кориться.

Авесалом загинув; Давид – цар. Проте влада царя і лояльність народу до нього все ще під сумнівом. Як раніше оповідач давав нам перенестися уявою «по всіх Ізраїлевих племенах» (15:10), де готувався Авесаломів заколот, так само й тепер він пропонує нам прислухатися до Авесаломових прибічників «по всіх Ізраїлевих племенах» (19:10), які обговорюють Давидові заслуги, Авесаломову загибель і потребу повернути царя. Політичні угрупування в Ізраїлі служитимуть тлом для решти оповіді.

Попередній запис

Розділи 15:1-16:14 – Заколот і втеча

Розділи 15-20 – Давидова остаточна поразка З огляду на приписувану Давидові вправність полководця і державця, ця оповідь розповідає про подію, ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 19:11-20:26 – Повернення і перевстановлення

19:11-20:3 – Повернення Політика угрупувань виступає на передній план тією мірою, як Давид готує своє повернення. Оповідач мусить вдумливо змалювати ... Читати далі