Розділи 15:1-16:14 – Заколот і втеча

Розділи 15-20 – Давидова остаточна поразка

З огляду на приписувану Давидові вправність полководця і державця, ця оповідь розповідає про подію, якої ніколи не мало б статися. Коли цар відвойовує втрачені столицю й царство – це добре, але набагато краще й мудріше було б узагалі їх не втрачати. Отож перед нами історія великої поразки Давида. Вона проходить через п’ять етапів: 1) заколот Авесалома; 2) Давидів відхід із Єрусалиму; 3) перелом становища на користь Давида; 4) Давидове повернення до Єрусалиму; 5) повернення Давида до влади.

Ця чудова розповідь видатна і тим, що змальовано в деталях, і тим, що лише окреслено широкими штрихами. Сам заколот маємо лише в нарисі; натомість відхід Давида з Єрусалиму простежено детально. Віддано належне і Авесаломовим планам із утримання влади, і ходам Давида, спрямованим на повернення її. Однак, незважаючи на те, що заколот готувався чотири роки, описано лише події його першого дня. Про приготування до вирішальної битви майже нічого не повідомлено, а оповідь про саму битву зосереджена на тому, як загинув Авесалом і як про це довідався Давид – тут уже справа виглядає ліпше і за тодішніми, і за теперішніми мірками оповідування. А от Давидове повернення викладено в дрібних деталях. Усе це допомагає зауважити, де в тексті залишено простір для заповнення оповідачем.

Для оповідача велика поразка Давида – це осердя оповіді про Давидові пізні літа. До неї підводять дві попередні оповіді. Давид сам почав снувати тенета пристрастей та вбивств учинивши так, як учинив, із Вірсавією та Урією. Він дозволив цим тенетам поширитися на його родину в тому, що сталося між Тамарою і Амноном, і чим це обернулося для Амнона й Авесалома. Після того, як зґвалтування й убивство скоїв цар, те саме скоїли і його сини: непокаране зґвалтування призвело до непокараного вбивства і до незавершеного примирення. Тепер Давид пожинає наслідки. Він поводився у своїй столиці немудро, тож і втратив її; тепер, у полі, він діє розважно, тож поверне собі царство.

15:1-12 – Заколот

Поразка починається з заколоту Авесалома – класичного державного перевороту. На основі тексту оповідач має зобразити Авесалома, який підживлює невдоволення в Ізраїлі (15:1-6), показати його перемовини з Давидом (15:7-9), представити профілі Авесаломових посланців, які таємно поширюють звістку Ізраїлем (15:10) і, нарешті – зібрання в Хевроні (15:11-12).

Щойно Давид поцілував Авесалома (14:33), той почав готуватися до захоплення влади (пор. слова Адонії: «Я буду царювати!», 1Цар. 1:5). Примирення в палаці сталося трохи запізно. Давидове правосуддя виявилося ущербним, тож Авесалом цілує не дітей, а розчарованих сутяжників. Підживлюючи обурення несправедливістю, «крав Авесалом серця Ізраїлевих людей» (15:6).

Змалювання самого заколоту – побіжне й неповне. Маємо перемовини Авесалома з Давидом, на яких йому дозволено вирушити в Хеврон. Давида спочатку підманув Амнон (13:6), потім Авесалом (13:24-27); він не мав би дати Авесаломові підманути себе вдруге, але таки дав: «І сказав йому цар: Іди з миром!» (15:9). Про приготування заколоту нічого не розповідається, але воно мало бути масштабним, адже таємні посланці обійшли всі коліна Ізраїлю.

Нічого не сказано і про коронацію, навіть про те, як відреагували необізнані запрошені гості. Вочевидь, важливішим за коронацію було перебіжництво Давидового радника Ахітофела, чия порада «яку він радив тими днями, була така певна, як питати про Боже слово» (16:23). Можливо, це переказана оповідь: лише кістяк, що його має доповнити деталями оповідвач. Вона, ймовірно, є побіжним вступом до подальшої основної оповіді.

15:13-16:14 ­– Втеча

Коли до Давида дійшла звістка про Авесаломів заколот, він зненацька пожвавився: «Уставайте і втікаймо, а то не зможемо втекти перед Авесаломом» (15:14). Питання, чому Давид не зумів чи не захотів оборонити свою столицю – неприступний Єрусалим, – навіть не постає. Не скликано жодної воєнної наради: рішення про втечу миттєве і негайно виконане. Весь царський двір, вся охорона та найманці покидають місто. Стерегти палац залишають десятьох наложниць, які невдовзі стануть жертвами насильника Авесалома.

Сцени Давидового відходу у своєму розгортанні дають оповідачеві не одну чудову нагоду. Біля останньої хати над Кедронською долиною Давид зупиняється, щоб оглянути своє військо, що покидає місто: добірні чужинські найманці – керетяни та пелетяни, а ще шістсот ґатянів, новоприбулих із филистимлянського Ґату. На хвилю оповідач мусить зосередитися на розмові Давида з ватажком тих шести сотень, Іттаєм. Давид готовий відпустити його, проте Іттай запевняє, що він і його люди віддані Давидові (15:21-22). Чи маємо тут справу просто з вірною людиною, чи з довершеним пристосуванцем, що добре вміє оцінити політичну ситуацію? Невідомо. Наратив нічого про це не каже, події просто розгортаються.

Оповідач знову мусить заповнити прогалину й «наздогнати» наступну сцену, в якій цар переходить Кедронську долину. «А ввесь той Край плакав ревним голосом» (15:23): хоч «серце ізраїльтян стало за Авесаломом» (15:13), усе ж і Давид мав своїх прихильників.

Підтримка народу – це багато, але не все. Поки валка біженців рухається долиною, наратив повертається до сцени, в якій двоє священиків, Евіятар і Садок, очікують з левітами та Ковчегом Заповіту за містом, поки вийде весь народ. Давид наказує занести Ковчег назад до міста, показавши свою величезну довіру до Бога. Це – типово давидівське богослов’я: не покладати на Бога нічого, крім довіри. Вірність Богові гарно поєднується з доброю тактикою: Давид скористався зі священиків та їхніх синів, щоб налагодити канал комунікації з містом. Сцена завершується внесенням Ковчега назад в Єрусалим.

Наша увага знову повертається до валки біженців, що поволі долає стрімкі схили Оливної гори. Оповідач, мабуть, давав великий план усієї валки перш ніж знову зосередитися на Давидові: той «все плакав. А голова його була покрита, і він ішов босий» (15:30). Давида повідомляють про перебіжництво Ахітофела; відповіддю – коротка молитва, досить рідкісна подія в цьому дуже світському наративі: «Господи, учини ж нерозумною Ахітофелову раду!» (15:31).

Розвиток теми порадництва продовжується на вершині гори. Давид зустрічає вірного царедворця Хушая і відсилає його назад до Єрусалиму як таємного агента, що мав діяти проти Авесалома. Цар добре знає, що йому потрібно: «То зламаєш мені Ахітофелеву раду» (15:34). Хушая навчено, в який спосіб передавати відомості Давидові, і «ввійшов Хушай, Давидів друг, до міста. А Авесалом також увійшов до Єрусалиму». У цьому наративі справді ніщо не стається випадково.

Перед тим, як Давид умиє лице в Йордані, його чекають ще дві зустрічі. Одразу за вершиною гори Давидові назустріч виходить Ціва, слуга Йонатанового сина Мефівошета, із щедрим даром для нього – старанно дібраними припасами (16:1-2). За словами Ціви, Мефівошет знову в Єрусалимі й сподівається, що Саулове царство впаде йому до рук. Давид негайно передає весь Мефівошетів маєток Ціві. Знову постає питання: Ціва добре відчуває політичну ситуацію та її ймовірний вислід, чи йде на авантюру, користаючись своєю єдиною нагодою? Наратив нічого про це не каже.

Направду вражає друга зустріч – кульмінаційний пункт Давидового відходу з Єрусалиму. Погляд оповідача зупиняється на Шім’ї, синові Ґери з маленького села Бахурім. Лице його перекривлене гнівом і ненавистю; наближаючись, він сипле прокльонами й кидається камінням. Він пов’язаний з домом Саула, а Давида не любить. У його прокльонах озвучено те, яким бачить Давида опозиція в Ізраїлі: вбивцею, мерзотником, винним у крові Саулового дому, «кривавим переступником», який вартий нещастя, що впало на нього (16:7-8). Давидові вояки, звісно, поставилися до цього не дуже схвально: вимагали Шім’ївої голови. І тут цар виголошує своє чергове незвичайне визнання віри – мабуть, одне з тих, котрі є автентично давидівськими. Якщо на Давидове життя замахується його рідний син, чого очікувати від цього веніяминянина? «Дайте йому спокій, і нехай проклинає, бо так наказав йому зробити Господь! Може зглянеться Господь над моєю бідою, і поверне мені цього дня добром замість його прокляття…» (16:11-12). Дивовижні слова!

Отож Давид і його люди йдуть своєю дорогою, а Шім’ї далі проклинає та жбурляє каміння. Нарешті цар з людьми прибувають до Йордану і можуть перепочити та вмитися.

Попередній запис

Розділи 13-14 – Амнон, Тамара і Авесалом

2Сам. 13 Біблійний текст не обмежується історією особистого життя Давида: він знайомить і з тими подіями, котрі, розгортаючись у його ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 16:15-19:10 – Відвоювання

Далі – повна зміна декорацій. Наратив переносить нас до Єрусалиму під пануванням Авесалома, який планує зміцнити свою щойно захоплену владу. ... Читати далі