Розділи 11-12 – Вірсавія, Урія і Давид

Обрамленням цієї позірно простої, та насправді незмірно складної оповіді служать повідомлення про початковий і завершальний етап військового походу на столицю аммонітян – Раббу, що по той бік Йордану. На початку походу Йоав виступає полководцем Давида, ведучи за нього війну; посередині він виступає Давидовим катом, здійснюючи за нього страти; наприкінці походу він підтримує Давида політично, обороняючи його репутацію в очах загалу. Йоав, хоч і перебуває на другому плані, служить постійним загрозливим нагадуванням про ту роль, яку в політиці виконує брутальна сила (див. 2Сам. 19:1-8; 20:4-13).

Варто зауважити ще один аспект владних відносин. Сучасний читач зауважить, що і в цій оповіді, і в подальших виявляється чоловіче бачення. З жіночого погляду вони виглядали б цілковито інакше. У цій та наступній оповідях яскраво виділяються два моменти. Вірсавія послала сказати Давидові: «Я завагітніла!» (2Сам. 11:5); Тамар, збезчещена і відкинута, «все ходила та голосила» (2Сам. 13:19). Обидві жінки не тримали при собі того, що з ними сталося; вчинки обох потребували усвідомленого вибору і тягли за собою поважні наслідки. Оповідач міг би й довше затриматися на цих моментах. Про вибір кожної з жінок можна було б розповісти по-своєму; проте наратив у них не заглиблюється. Це теж вказує на дещо суттєве стосовно цих оповідей: заторкуючи ситуації, що допускають численні варіянти, вони майже ніколи цих варіянтів не розкривають.

2Сам. 11

У першій оповіді Давида звинувачено в двох вражаючих злочинах. По-перше, він прикликає на своє ложе Вірсавію і коїть зґвалтування (назвати це перелюбом означало б, що Вірсавія дала свою згоду, однак про неї тут не згадується – на відміну, наприклад, від сцени в 1Сам. 25:39-42). По-друге, після невдалої спроби замести сліди, Давид посилає чоловіка Вірсавії Урію на смерть, а отже, чинить навмисне вбивство.

Наратив не містить нічого про те, які в Давида були варіянти дій. Виглядає, що був момент, коли хтось міг би відрадив Давида посилати по Вірсавію. Проте коли вже та завагітніла, вибір у нього був невеликий: може, заперечення, адже, як видається, лише Вірсавії та нам, слухачам, відомо, що вона очищувалася після менструації, тож була плідною і дитину напевне зачато від Давида; а може, груба, з царською зверхністю відмова – хіба що це унеможливила б моральна атмосфера в Єрусалимі. Інші можливості – оселити Вірсавію в селі або поставити Урію на постійну службу в місті – залежали від їхньої згоди, що було річчю дуже непевною. Підлаштувати Вірсавії смертельний «нещасний випадок»? Залишився б скорботний Урія, а до того ж, надто багато людей вже надто багато знали. У тексті цих варіянтів Давидових дій не визначено, проте оповідач цілком міг би випробувати їх у своєму виступі.

З іншого боку, нам, сучасним читачам, варто поміркувати над тим, що зосталося в оповіді за лаштунками. Давидове перебування в столиці під час війни – це ознака його недбалости, чи, навпаки, второпности як правителя? Чи було те, що побачив Давид під час купелі Вірсавії, аж таким відвертим? (З тексту цього не видно; те, у чому вона купалася, було чимось на зразок радше басейну, ніж ванни). Оповідач міг би сказати нам це, а міг би й не сказати; але текст залишається мовчазним. Вірсавія повідомила Давида, що вагітна. Навіщо? Адже це було ризиковано. Викликаний з поля битви Урія, покликавшись на свої благочестиві принципи, відмовився провести ніч у власному домі й замести сліди Давидового вчинку. Чому він ослухався свого царя – неочікувано для останнього? Давидові сказали, що Урія не пішов додому. Хто доповів йому про це? Скільки людей у палаці знало про те, що сталося, і наскільки багато вони знали? Давид посилав по Вірсавію, вона посилала йому відповідь; скільки людей знало про цей обмін повідомленнями? Чи усвідомлював Урія, що відбувається? Яким його можна назвати – простодушним чи ображеним, невинним чи хитрим, розгніваним чи амбітним? Немає згадки і про дітей Урії. Текст оповіді не виключає жодної з цих можливостей, оминаючи мовчанкою обставини того, що діялося.

Йоав коїть убивства замість Давида. Його доповідь Давидові неоднозначна. Чи не діяв він всупереч Давидовому наказу в спосіб, який був надійніший, але коштував більше життів? Із тексту вбачається, що Йоав очікує гніву царя за невдалий бойовий маневр. Реакцію Давида для нас уповільнено, поки звістку доносять в інший спосіб – і раптом він виявляється черствим і холодним. Так, втрачено вірних людей, але й Урія загинув, тож Йоава треба підбадьорити: «І підбадьор його, Йоава!». Давид і сам не журиться: «А як минула жалоба, то Давид послав, і забрав її [Вірсавію] до свого дому, і вона стала йому за жінку, і породила йому сина».

2Сам. 12

Здавалося б, Давидові усе пішло гладко. Та Бога не надуриш так, як Йоава: «В Господніх очах була злою та річ, що оце зробив був Давид» (11:27). Він посилає пророка Натана, який своєю притчею спонукає Давида обурено засудити власний вчинок, а тоді вказує на нього як винуватця. За скоєне вбивство меч навіки не відійде від дому Давида: і справді, трьох його старших синів – Амнона, Авесалома, Адонію – було вбито. За скоєне зґвалтування власні жінки Давида зазнають ґвалту – і справді, Авесалом здійснює цей брудний акт політичного символізму. Давид визнає свій гріх; Натан уділяє йому прощення, проте його дитина все ж помре. Це непростий текст: у ньому нагромаджено аж три покарання, з яких принаймні деякі здаються нам неприйнятними. Вчинки тягнуть за собою наслідки: прощення може запобігти покаранню, але від наслідків звільняє не завжди.

Оповідь продовжується палкою молитвою Давида за вмираючого сина – і несподіваним браком скорботи через його смерть. Ще один приклад Давидового фаталізму? Вірсавія народжує Давидові ще одного сина, і Натан приносить звістку Божої любові до нього. Цей син – Соломон.

Похід завершується. Давид здобуває Раббу й повертається зі своїми людьми до Єрусалиму.

Це – кінець оповіді, але інтерпретації ніколи не буде кінця. Найвеличнішого й найшанованішого з царів Ізраїлю зображено черствим злочинцем, ґвалтівником і вбивцею. Божа відданість цьому грішнику – приголомшлива. Пророк пов’язує смерті та нещастя в родині Давида з його злочинами. У чому сенс оповіді? Чи не в тих випадках, де Давид міг прийняти зовсім інші рішення?

Попередній запис

Розділи 11-20 – Перший досвід монархії

Досі для унаочнення наративу Першої та Другої книг Самуїла ми послуговувалися метафорами живопису і драми. Для третього великого текстового сегменту ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 13-14 – Амнон, Тамара і Авесалом

2Сам. 13 Біблійний текст не обмежується історією особистого життя Давида: він знайомить і з тими подіями, котрі, розгортаючись у його ... Читати далі