Розділи 7:1-10:19 – Божа обіцянка Давидові

7:1-29

Пророк запевняє Давида в Божій підтримці. Цьому текстові приділяли чимало уваги як у давні часи, так і нині. Згідно з їхнім теперішнім прочитанням, Давид запропонував на додачу до палацу збудувати храм, і пророк Натан схвалив цю пропозицію. Однак Бог швидко відхилив її – передавши Свою волю через того-таки Натана. Замість храму Бог збудує Давидові дім, або ж династію, а вже його нащадок будуватиме храм. Хай навіть Давида буде покарано, проте не буде відкинуто, як це сталося з Саулом: Давидова династія – його дім, царство, престол – закріпиться повіки (7:16). Значущість цієї обіцянки відображається в подячній молитві Давида (7:18-29).

З огляду на важливість постаті Давида для ізраїльського самодержавства, для надій пророків і для звіщання Нового Заповіту, до цієї молитви часто зверталися. Спокусою, якої треба уникати, є думка, що своєю молитвою Давид ловить Бога на слові. Справді, Соломон таки збудував храм, а давидівське царство впало аж після його смерти. Правдою є й те, що деякі пізніші богослови Ізраїлю взяли безумовну обіцянку в 2Сам. 7 і долучили до неї умови-застереження (пор. 1 Цар. 2:4; 9:4-9: а також 11:9-13). Проте спіймати Бога на слові неможливо: що Бог дав, те Він може й забрати. Такий характер Божої обітниці декому може бути нелегко відмежувати від суто людської поведінки.

Пророчі слова надії (яка без радикального переосмислення може видатися нездійсненою – див., наприклад, Іс. 9:6-7; 11:1-9) широко використовували, щоб пояснити новозавітне розуміння значущости Ісуса. Оскільки Ісусове царство «не від світу цього», 2Сам. 7 не стосується до нього прямо; натомість Давидова династія, про яку йдеться в 2Сам. 7, – від цього світу. Однак у пророчих словах надії вона переходить у царину метафори та символу, а в Новому Заповіті перейде в царину богослов’я.

8:1-18

Цей фрагмент становить додаток про політичні досягнення Давида. На його безроздільному заволодінні престолом і столицею, на прибутті ковчега в його місто, на Божій обіцянці, що храм буде збудовано, а Давидова династія триватиме повік, драматична історія приходу до влади завершується. В її епілозі просто стисло повторено успіхи Давида. У частині, присвяченій зовнішнім справам, заявлено, що до Давидової імперії увійшла більшість сусідніх народів: едомляни, моавитяни. аммонії, филистимляни, амаликитяни, сирійці (8:12); а підсумовано цю частот богословським ствердженням, що «допомагав Господь Давидові в усьому, де він ходив» (8:14). Стосовно внутрішніх справ зазначено, що «чинив Давид суд та справедливість для всього народу свого» (8:15). Далі подано список найвищих Давидових урядовців (8:16-18; пор. 2Сам. 20:23-26; 1Цар. 4:1-6).

9:1-10:19 – Підготовче доповнення

Тут маємо кілька передань, що забезпечують додаткові відомості й контекст для 2Сам. 11-20. Якість оповідування в них не така, як у величному наративі, що починається в 2Сам. 11; вони, мабуть, первісно й не становили його частини, а були вставлені в місці, найвідповіднішому для такого доповнення.

9:1-13

Мефівошет відіграє свою роль в історії про Давидів відхід з Єрусалиму і повернення до нього (2Сам. 16:1-4; 19:24-30); тому подано відомості про цього персонажа. Із його слів у 19:29 – «Бож хіба ввесь дім батька мого не був вартий смерти перед моїм паном царем» – вбачається, що його брати все ще живі; те саме видно і в 21:6-9. Однак тут, у 9:1-4, Мефівошет – єдиний, хто залишився; по-іншому оповідається і про те, як його пощадили. Ймовірно, маємо справу з двома різними переданнями.

З подальшої оповіді випливає, що Мефівошет мав місце за Давидовим столом і посідав Саулові землі – під управлінням Ціви. Столуватися в Давида означало перебувати під його пильним наглядом. Жорстока іронія: останній із Саулового роду довічно прив’язаний до столу Давида, а в 2 Цар. 25:27-30 останній з Давидового роду довічно прив’язаний до столу Евіл-Меродаха. Невже для Давида усе скінчиться так само, як скінчилося для Саула?

10:1-19

Антуражем подальшої оповіді про Давида і Вірсавію служить облога столиці аммонітян. У наших переданнях зображено стратегічно важливу перемогу над араміївсько-аммоніївською коаліцію і подальший розгром арамитян та їхніх союзників (пор. 8:3-6). Наприкінці розповіді арамитяни вже не наважуються допомагати аммонітянам (10:19), тож відкрито шлях для облоги Йоавом їхньої столиці.

Попередній запис

Розділи 1:1-6:23 – Давид стає царем

1:1-6:23 – Дія п’ята – Давид здобуває царську владу Ті, хто знайомий з Біблією, можуть автоматично припустити, що зі смертю ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 11-20 – Перший досвід монархії

Досі для унаочнення наративу Першої та Другої книг Самуїла ми послуговувалися метафорами живопису і драми. Для третього великого текстового сегменту ... Читати далі