Розділи 1:1-6:23 – Давид стає царем

1:1-6:23 – Дія п’ята – Давид здобуває царську владу

Ті, хто знайомий з Біблією, можуть автоматично припустити, що зі смертю Саула оповідь відразу перейде до царювання Давида. Однак Саулові прибічники та ті його сини, які вижили, бачили справу геть по-іншому. Всі царські родини вважають себе династіями (пор. 1Сам. 20:30-31), а династії не щезають через те, що помер цар. Царственний дім Саула триматиметься за владу. Розгортання завершальної дії в давидівських текстах рухають дві сили: заперечення і прагнення. Заперечення того, що Давид цілеспрямовано йшов до царської влади. Прагнення того, щоб Давид таки став царем; особливо наочно воно виявилося в затяжній громадянській війні між домом Саула та домом Давида (2Сам. 3:1).

1:1-27

Крапку в історії Саула поставить Давидове жалобне слово. Відкривається сцена з гінцем. Давид перебуває в Ціклазі. З поля битви надходить гонець зі звісткою про Саулову загибель; він зізнається, що власноруч заподіяв йому смерть, а ще приніс Давидові царську корону. Історичність події тут не надто важлива, натомість суттєвим є її символізм: Давидові Саулову корону приносить його вбивця, тож корона заплямлена кров’ю.

Давид зі своїми людьми оплакують Саула аж до вечора. Гінця страчують. Давид виголошує своє знамените жалобне слово за Саулом та Йонатаном, позначене болем втрати та палкою любов’ю. Як то зазвичай буває з виступами на публіку, нам годі перевірити його щирість. Можемо повірити в неї, можемо в ній сумніватися; текст просто подає Давидові слова.

2:1-11

Перший хід, який робить Давид після Саулової смерти, має на меті здобуття престолу Юди. Саула та його військо розбили филистимляни; Давидова партизанська ватага – єдина значна боєздатна сила, що залишилася нерозгромленою. Спитавши поради в Господа, Давид веде своє військо до Хеврона. У ті часи Хеврон, мабуть, виконував чільну роль в Юді, як-от Сихем у Північному Ізраїлі. Присутність збройної потуги стала переконливим аргументом прийняти Давидову пропозицію, і народ Юди помазує Давида на царя. Бачимо тут у дії дві сили: з одного боку, Давид кориться Божим наказам; з іншого – юдеї не можуть не зважати на Давидове військо на підступах до Хеврона.

Прийшовши до влади, Давид вшанував тих, хто віддав останню шану загиблому Саулові (2:4-7). Це – жест царя; до того ж, наприкінці свого шанобливого послання Давид зазначає: «Юдин дім помазав мене царем над собою». Тим часом Авнер ставить Саулового сина Іш-Бошета царем над центральним Зайорданням, Галілеєю та більшою частиною внутрішнього гористого краю – як підсумовано в тексті, «над усім Ізраїлем». Назріває громадянська війна.

2:12-4:12

Давидова боротьба зі спадкоємцями Саула – це огидний братовбивчий конфлікт. Історичні подробиці тієї війни невідомі: маємо оповіді з її початкового та завершального етапів, а понад те небагато. У них, однак, не замовчано непривабливої дійсности.

Перший двобій між богатирями, виставленими з обох сторін, не став вирішальним; зав’язалася жорстока битва, в якій Авнерове військо зазнало поразки (2:12-17). Сцену розгрому увиразнюють три деталі: загибель Асаїла в гонитві за Авнером; спільне горювання через братовбивчу війну; повернення військ додому та підрахунок втрат (2:18-32). У проміжку між описами початкового та завершального етапів війни сказано, що то була довга війна, в якій Давид брав гору; зазначено, що за час перебування в Хевроні народилися Давидові сини (3:1-5).

Складною є сцена загибелі Авнера (3:6-39). Протистояння Авнера і Йоава – це боротьба між двома вояками за владу в Давидовому царстві. Ця оповідь цінна для апологетів Давида. Полководець Саула Авнер заявляє, що Бог поклявся віддати Саулове царство Давидові (3:9-10). Далі він стверджує, що старші Ізраїлю вже давно хотіли собі Давида за царя (3:17) і повторює Божу обіцянку, що Давид стане визволителем Ізраїлю з рук ворогів (3:18). Вину за вбивство Авнера повністю покладено на Йоава (3:28-29:37).

Авнерова смерть поклала край сподіванням Іш-Бошета. Двоє Іш-Бошетових ватажків вбивають його і приносять Давидові його голову – за що Давид їх страчує (4:1-12). Як бачимо, оповідь знімає з Давида будь-яку вину як за смерть Авнера, так і за смерть Іш-Бошета.

5:1-5

Давид став царем над усім Ізраїлем. Після смерти Авнера та Іш-Бошета те, що Авнер обіцяв Давидові, однаково стається: весь Ізраїль приходить до Давида, укладає з ним союз і помазує його на царя (2Сам. 3:21; 5:1-3).

Усі коліна Ізраїлю стверджують, що вони – Давидові «кості й тіло». Про це йшла мова й раніше (2:26-27); це питання знову буде порушено згодом (19:41-43). Ми не знаємо, наскільки вагомим воно насправді було. Коліна Ізраїлю покликаються на Давидове провідництво над ними навіть за часів Саула, засвідчене в попередніх оповідях; заявляють про Боже слово, яке явно не фігурує в наших текстах (5:2). Отож Самуїлове пророче помазання слід розуміти як те, що Давида призначив Бог, а помазання в Хевроні – як політичну реалізацію цього призначення в історії.

5:6-25

Цареві потрібна столиця. Давид робить геніяльний політичний хід: захоплює Єрусалим, розташований на умовно нейтральній території між Юдою на півдні та Веніяміном на півночі. «Давидгород» залишався осідком його династії аж до кінця царства в 587 році. Місто здавалося неприступним. Щоб прорвати оборону, Давидові воїни, ймовірно, скористалися прямовисним євусійським водопроводом; на початку двадцятого століття цей шлях зумів швидко здолати молодий британський солдат.

Окрім столиці, цар потребує палацу, дітей і перемоги; усе це Давид одержує у в. 11-25. Палац йому збудували фінікійці. Бог дав спізнати Давидові, що зробив його царем задля народу Ізраїлю: це переконання, також висловлене у в. 10, є осердям давидівського передання. Те, чого Саул бажав Йонатанові (1Сам. 21:31), Бог дарував Давидові. У в. 10 або в. 12 можемо вбачати кінець того, що, ймовірно, становить раннє свідчення Давидового приходу до влади.

Вирішальними стали Давидові перемоги над филистимлянами. Ключове значення цих перемог полягає в тому, що филистимляни загрожували самому існуванню Ізраїлю. Давид став знаменитим, здолавши филистимлянського богатиря; Саул загинув, переможений филистимлянами; нарешті, Давид, ставши царем, остаточно порятував Ізраїль від цього ворога: відтоді филистимляни вже ніколи не становитимуть поважної загрози.

6:1-23

Прибуття ковчега завіту символізує Божу підтримку Давидові. Ковчег довгі роки перебував у символічному засланні в Кір’ят-Єарімі, що біля підніжжя гір по дорозі до Єрусалиму. Друга книга Самуїла близько споріднена з 1Сам. 4-6, де ковчег посідає чільне місце. І знову символізм важливіший за історичні факти. Давид урочистою ходою переносить ковчег до Єрусалиму, але його спиняє смерть Уззи від Божої руки (6:1-11). Ковчег залишають у чужинця – Овед-Едома з Ґату, і Бог благословляє його. Довідавшись про це благословення і не будучи невігласом у богослов’ї, Давид завершує подорож ковчега до Єрусалиму. Присутність ковчега освячує колись неізраїльське місто. І все ж це не Давид приніс ковчег до Єрусалиму: Бог стримав його. Оповідь переконує, що ковчег прибув до Єрусалиму Божим задумом та силою. Бог умертвив Уззу; Бог дав благословення Овед-Едому; Бог приніс ковчег до Єрусалиму. І Бог поблагословив Давидове царювання в Єрусалимі.

Давида зневажила Мелхола, яка уособлює дім Саула. Вона залишається безплідною – а разом з нею і дім її батька (6:16,20-24).

Попередній запис

Розділи 28:1-31:13 – Смерть Саула

28:1-31:13 – Дія четверта – остаточний крах Саула Тепер, коли Давид уже не заважає, чи зможе Саул стати успішним царем? ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 7:1-10:19 – Божа обіцянка Давидові

7:1-29 Пророк запевняє Давида в Божій підтримці. Цьому текстові приділяли чимало уваги як у давні часи, так і нині. Згідно ... Читати далі