Розділи 25:1-27:12 – Подальші поневіряння Давида

1Сам. 25

У проміжку між гл. 24 і гл. 26 – прекрасне інтермеццо: оповідь про Давида, Навала та Авіґайлу. Дія відбувається поблизу Кармеля – у тій-таки пустелі на захід від Мертвого моря. Партизани змушені брати собі на прожиток від місцевих мешканців, а Давид вимагає в них платню за захист. Його жертви постають шаблонними типажами: «А жінка та була доброго розуму та вродлива, чоловік же той був жорстокий та злочинний» (25:3). Як і будь-який господар, що опинився б на його місці, Навал, звісно, не збирався годувати нероб-бунтівників (пам’ятаймо, що Давидові люди були злиденні, заборговані, незадоволені). Проте оповідь походить з-поміж Давидових прибічників, а для них Давид – не нероба, а Господній помазаник.

Поки Давидові люди лаштуються поквитатися з непокірним господарем, Авіґайла нав’ючує припаси, щоб задобрити їх. Вона зустрічається з Давидом і завойовує його прихильність витончено-улесливою промовою. Благання Авіґайли, щоб Давид остерігався вини крови, цілком доречне в тих обставинах: прислухавшись до нього, Давид звільнився б від звинувачень у кровопролитті на шляху до влади (пор. 2Сам. 16:8). Натякаючи на Ґоліятову смерть, вона бажає Давидові: «Душу ворогів твоїх нехай Він її кине, як із пращі!» (25:29); а потім просить у нього захисту: «А коли Господь зробить добро моєму панові, то ти згадаєш про свою невільницю!» (25:31). Давид милостиво погоджується.

Тим часом Навал бенкетує і впивається; та наступного дня, почувши від жінки, що йому загрожувало, завмирає всередині; а за якихось десять днів – таки вмирає, ударений Господом. Давид сватається до Авіґайли, і вона погоджується стати його дружиною. Мораль цієї історії для Ізраїлю: заважатимеш Давидові – загинеш; допомагатимеш йому – розділиш його успіх і житимеш по-царськи.

1Сам. 26

На сцені знову Саул, він знову переслідує Давида, і знову з трьома тисячами людей. Це неначе повторення гл. 24, от лише оповідь вірогідніша. Дія відбувається темної ночі. Давид вирушає на розвідку туди, де отаборився Саул. Пробравшись під покровом темряви в табір, він разом з Авішаєм стоїть над сплячим Саулом. Авішай переконує пристромити Саула до землі одним ударом його ж списа (26:8), проте Давид відмовляється, забирає із Саулового узголів’я списа та кінву з водою і йде з табору.

Допіру опинившись по той бік долини, Давид вилаяв Саулового полководця Авнера за те, що той недбало стеріг царя. Давидів голос упізнав Саул. Тоді Давид благає Саула не виганяти його з краю. Як і попереднього разу, Саул відповідає дивовижним визнанням: «Прогрішив я!… Оце був я нерозумний, і дуже багато помилявся» (26:21). Давид доручає своє життя Господньому заступництву; Саул благословляє Давида і запевняє, що його чекає успіх. На завершення сцени кожен із них іде своєю дорогою.

На першому плані в цій сцені – те, як Давид покладається на Бога. Спочатку – біля сплячого Саула: «Як живий Господь, тільки Господь уразить його: або прийде день його і він помре, або він піде на війну і загине» (26:10); згодом – у першій відповіді Саулу: «Якщо Господь намовив тебе проти мене, то нехай це станеться запашною жертвою, а якщо людські сини, прокляті вони перед Господнім лицем, бо вони відігнали мене сьогодні, щоб я не належав до Господнього спадку, говорячи: Іди, служи іншим богам!» (26:19); нарешті – у другій відповіді: «А Господь відплатить кожному за його справедливість та правду йогоНехай буде моє життя в очах Господа» (26:23-24). В оповіді зображено перевагу Давида над Саулом та його недолугим військом. Саул неправий; Давид, поклавшись на Господа, одержує від Саула обіцянку: «Вернися, сину мій, Давиде, бо не вчиню вже тобі зла за те, що дороге було моє життя в очах твоїх цього дня» (26:21). Ця обіцянка разом із благословенням – останні слова, що їх мовив Саул Давидові. Оповідь дарує Саулові достойне сходження зі сцени і гідну царя останню репліку. Давид іде своїм шляхом; це той шлях, який приведе його на престіл Ізраїлю.

1Сам. 27

Дія третя завершується відходом Давида з Юди. Хай він не служить іншим богам, але змушений служити филистимлянам: боячись загинути від руки Саула, чиїм обіцянкам не можна довіряти (27:1), Давид стає на службу до Ахіша, царя Ґату. Маємо пряму згадку про шість сотень Давидового війська та про його двох дружин, а ще про укладену з Ахішем угоду і час, який вона протривала, – шістнадцять місяців (27:5-7).

Давид – такий, яким його тут зображено, – міг би написати розділ про нещадність у підручнику з партизанської війни. Прибічники захоплювалися його хитрістю, вороги засуджували його злочини, а жертви вже не могли сказати нічого. Так само, як згодом в історії з Вірсавією і Урією, тут Давид аж ніяк не є взірцем моральности. Він учиняє напади на неізраїльські поселення, що лежали на півдні, у напрямі Єгипту: нікого не бере в полон і не залишає живим, а тільки забирає худобу та одяг. Оскільки всіх, хто міг би заперечити, було вбито, Давид зумів переконати Ахіша, що робив свої наїзди в землі Юди; а той, впевнившись у його лояльності, довіряє Давидові, і з часом ця довіра зростатиме. Кому ж насправді вірний Давид? Ахішеві? Ні. Саулові? Навряд. Самому собі? Ізраїлеві? Богові? Увесь цей уривок стосується сприйняття Давида як партизанського ватажка і його входження в довіру до володаря филистимлян Ахіша. Винесений тут моральний присуд незвичний для сучасної людини; пор., наприклад, епізоди із Шім’ї (2Сам. 16:5-13), Амосом (Ам. 1:3-2:3), Осією (Ос. 1:4).

Попередній запис

Розділи 21:1-24:23 – Переслідування Саулом Давида

Дія третя – прямий розрив із Саулом Дія третя критично важлива: це великий переламний пункт у драмі Саула й Давида. ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 28:1-31:13 – Смерть Саула

28:1-31:13 – Дія четверта – остаточний крах Саула Тепер, коли Давид уже не заважає, чи зможе Саул стати успішним царем? ... Читати далі