Розділи 21:1-24:23 – Переслідування Саулом Давида

Дія третя – прямий розрив із Саулом

Дія третя критично важлива: це великий переламний пункт у драмі Саула й Давида. Розрив між ними вийшов на яв. Лише один із них може залишатися лідером; інший мусить поступитися. Змагаються між собою пророче помазання і посадова влада. Перша глава, наприкінці якої Давид опиняється у филистимлян у Ґаті, задає розвиток дії в усьому фрагменті.

Починаючи від глави 22, отримуємо важливе усвідомлення того, в який спосіб, імовірно, поєдналися ті різні передання. У кількох місцях в оповіді про піднесення Давида трапляються жмутки відомостей, які ледве чи збереглися б окремо (напр. 1Сам. 22:1-5; 27:1-7; 2Сам. 2:1-4,8-9,10). Скидається на те, що ці дрібні деталі усної історії зібрано з наміром подальшого об’єднання їх у ширший наратив – оповідь про Давидове воцарювання в Ізраїлі. Таке розуміння їх вказує на давнішу дату укладення цього ширшого наративу.

1Сам. 21

На початку сцени Давид перебуває на самоті. Йонатан повернувся до міста, і Давид зостався в глушині без жодної підтримки. Проте успішний партизан має бути зарадним: Давид вводить в оману Ахімелеха, служителя святині в Нові, що відразу на північ від Єрусалиму, і спочатку одержує від нього харч – священний хліб, – а потім і зброю – меч Ґоліята, який зберігався в скарбниці святині; той меч має велике символічне навантаження.

Мабуть, тут і варто було б опустити завісу над сценою Давидової втечі від Саула. Проте маємо ще один невеликий епізод: прибуття Давида до двору Ахіша, царя Ґату. Цей епізод не дуже вигідно контрастує із прийняттям Давида Ахішем у гл. 27. Оповідачі могли давати собі з цим раду різними способами. У тому наративі, який маємо, обидва епізоди прибуття Давида до Ахіша обрамлюють період його діяльности як партизанського ватажка. На початку Давид вдає божевільного, і його виганяють; у кінці його прихильно й шанобливо приймають. Бачимо, що Давид – на висхідному шляху.

22:1-5

Перед тим, як в оповіді буде розіграно гранд-сцену при дворі Саула, нам, слухачам, донесено низку дрібних новин. Давид зібрав ватагу із чотирьохсот партизанів, куди увійшла його родина, а також усі злиденні, заборговані, незадоволені: прекрасна характеристика прибічників майбутнього царя Ізраїлю! (22:2) Вочевидь, очікуючи негараздів, Давид послав батька й матір переховуватися в Моаві. Прислухавшись до стратегічної поради пророка Ґада, він перебирається з филистимлянського пограниччя у внутрішні області Юди. Цей набір деталей малоцікавий, якщо розглядати його поза контекстом загального задуму оповіді про піднесення Давида. Решта сцен третьої дії драми розігруються в Юді – місцевості, що між землею филистимлян на заході і Мертвим морем на сході.

22:6-23

У подальшій гранд-сцені Саул збирає свій двір – «під тамариском на узгір’ї, а спис його був у руці його» (22:6). Цей провінційний образ невигідно контрастує з описаною пізніше вишуканістю Давидового двору. Показано, що Саул підозрює власних прибічників, а його заклик до лояльности – це промова політика-«засівача» (22:7-8): що, на відміну від мене, має в розпорядженні Давид, щоб винагородити вас?

Відповідає на це запитання лише чужоземець, ідумеянин Доеґ, і своєю відповіддю зраджує побачене в Нові. Священик Ахімелех захищається, покликаючись на Давидову вірність Саулу, своєму тестю; це вдалий хід у наративі, що симпатизує Давидові. Тоді Саул прирікає «Господніх священиків» на смерть. Далі розгортається неймовірно жорстока сцена. Саулові воїни відмовляються виконувати накази, і Доеґ за особистим повелінням Саула власноруч вбиває вісімдесят п’ять священиків, а ще вигублює місто Нов – чоловіків, жінок, дітей, а заразом і худобу (22:18-19). Врятувався тільки Евіятар; він втікає до Давида з ефодом – запорукою Божого провідництва. Із завершенням сцени Саул постає різуном-святотатцем, а Давид – оборонцем єдиного вцілілого священика.

1Сам. 23

Починається нова сцена; її антураж – місто Кеїла в Юдеї. Филистимляни грабують токи, прирікаючи тамтешній люд на голодну смерть. Через ефод Бог скеровує Давида, і той, всупереч всім очікуванням, розбиває филистимлян і рятує мешканців Кеїли. Давид постає в ролі рятівника Ізраїлю. Саул, довідавшись про ті події, тішиться, але не тим, що врятовано місто, а тим, що Давид потрапив йому до рук. Він вирушає спіймати і знищити Давида – рятівника народу. Проте з Давидом Господь, отож йому вдається вислизнути з пастки разом зі своєю ватагою, яка на той час вже виросла до шести сотень.

Далі – зміна декорацій: замість мурованого міста – пустеля Зіф, суворий, посушливий край на захід від Мертвого моря. Тон подій задає фраза: «Саул шукав його повсякденно» (23:14). Проте звучить і дисонантна, приємна Давидові нота: до нього приходить Йонатан, Саулів син і спадкоємець, підбадьорює його і обіцяє бути другим у державі після нього, коли той стане царем Ізраїлю (23:15-18). Після цього, однак, Давида зраджують місцеві мешканці. Серед скелястої пустелі він веде своїх людей по одному боці гори, а по другому його наздоганяє Саул зі своїми; відрив між ними зменшується. Давида рятує лише одержана Саулом звістка про напад филистимлян; вона ж нагадує, навіщо помазано Саула: щоб рятував Ізраїль від ворога, а не переслідував Давида. Маємо також нагадування про те, що Давида шанували не всі: його вже зрадили люди з двох різних груп.

1Сам. 24

Ще одна сцена розгортається біля Ен-Ґеді, мальовничої оази на західному березі Мертвого моря. Саул із трьома тисячами добірних людей виступає проти Давидових шести сотень. Йому трапилося справляти потребу саме в тій печері, де ховалися Давидові люди. Давид міг убити Саула; натомість він відтяв кусень поли від Саулової одежі.

Перше, що викликає ця оповідь у такому вигляді, як її подано, – цілковита недовіра. Давид посеред білого дня виходить із печери слідом за Саулом і звертається до нього з палкою промовою – перед усім Сауловим військом. Мусимо прийняти на віру, що оповідач умів скласти все це докупи так, щоб звучало правдоподібно. Наше завдання, однак, – прислухатися до Давидового маніфесту. Всупереч наклепникам, Давид заявляє про свою вірність Саулові й на доказ правдивости своїх слів демонструє шмат його одежі; при цьому він закликає Господа бути суддею між ними – між лояльним Давидом і мстивим Саулом. Саул відповідає визнанням свого гріха, запевненням, що Давид буде царем, і благанням пощадити його потомство. Таку чудову відповідь могли вигадати лише Давидові прибічники. Судячи з усього, ця історія була улюбленою в його таборі (див. гл. 26).

Попередній запис

Розділи 18:17-20:42 – Давид і Саул

Дія друга – конфлікт при дворі Як і в багатьох інших історіях конфліктів, рамки Саулової сутички з Давидом розмиті. Неприязнь ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 25:1-27:12 – Подальші поневіряння Давида

1Сам. 25 У проміжку між гл. 24 і гл. 26 – прекрасне інтермеццо: оповідь про Давида, Навала та Авіґайлу. Дія ... Читати далі