Розділи 16:13-18:16 – Давид і Ґоліят

1Сам. 16:13-2Сам. 8:18 – Піднесення Давида, історичне здійснення пророчого діла. Метафора: драма

Самуїл відкинув Саула і визначив, що майбутнім царем Ізраїлю буде Давид. Пророче діло звершено. Для звершення діла політичного треба буде ще двадцять чи й більше глав: Давид має здобути царську владу, а Самуїлове пророче діло – здійснитися історично. Якби ми мали ставити 1Сам. 16:14-2Сам. 8:15 на сцені, в основу драми лягло б Саулове намагання втримати владу, яка вислизає від нього й переходить у Давидові руки. Ймовірно, саме тут починається давній документ – оповідь про піднесення Давида. Його структуру могла б відобразити п’єса на п’ять дій. Дія перша: двобій, в якому на кін поставлено долю Ізраїлю, а переможець загрожує Сауловому престолу (1Сам. 16:13-18:16). Дія друга: придворний конфлікт між дедалі підозріливішим Саулом і дедалі успішнішим Давидом (1Сам. 18:17-20:42). Дія третя: відкритий розрив між ними; невдаха Саул по всьому краю переслідує Давида – єдину людину, здатну врятувати Ізраїль (1Сам. 21:1-27:12). Дія четверта: над Саулом збираються хмари, і він зазнає остаточної поразки (1Сам. 28:1-31:13). Дія п’ята: замість Саула царську владу переймає Давид (2Сам. 1:1-8:18).

Дія перша – драма в мікрокосмі

Оповідь про Давида і Ґоліята належить до найвідоміших біблійних історій, але не до найзрозуміліших. Конфлікт відкривається протистоянням Давида із «филистимлянським богатирем», що символізує Ізраїлеву боротьбу не на життя, а на смерть із филистимлянами. Оповідь завершується короткою характеристикою кожного з персонажів драми, що розігрувалася довкола ізраїльського престолу: Давидові щастило; Саул почав його боятися; увесь Ізраїль і Юда любили Давида, бо він проявив серед них ратне лідерство (18:13-16; пор. 2Сам. 5:2). Поза тим помазаний цар Саул накопичує промахи і невдачі; натомість Давид – помазаник, що має стати царем – перемагає филистимлян і рятує свій народ. У цьому представленні Давид стає царем Ізраїлю, бо народ визнав його рятівником від филистимлянської загрози – тим, ким вочевидь неспроможний був стати Саул. Давидові це вдалося, бо в усьому, що він робив, із ним був Господь. Це наочно виявилося в його двобої і так само наочно виявиться в боротьбі всього народу.

У початковій сцені знову з’являється змучений Саул. Оповідач знає, що «Дух Господній відступився від Саула, а напав його дух злий, посланий від Господа» (16:14). Слуги знали, що «злий дух від Бога нападає» на нього (16:15). Ми, читачі, знаємо, що це напевне наслідок відкинення Саула Самуїлом. Порятунок Саула – у гуслярі Давидові, який прийшов до нього на службу і став Сауловим зброєносцем.

На полі битви Саул зустрівся з тим призначенням, заради якого його помазано. Питання, чи будуть филистимляни панувати над Ізраїлем, сформульовано простими словами виклику на двобій (17:9). «Саул та ввесь Ізраїль… перестрашилися та сильно налякалися» (17:11): страх зробив їх безсилими. Прийняти виклик і битися з филистимлянином зголосився Давид, який стояв при Саулові як зброєносець (17:32): він поклався на свій досвід (17:34-36) і на свою віру в спасенну силу Бога (17:37).

Щоб віддати належне цьому зображенню Давида, маємо усвідомити, що в трьох ключових точках нашого тексту – 17:12-31; 17:55-18:5; 18:17-30 – визначено альтернативну версію Давидового виходу на історичну сцену Ізраїлю. Щойно ми це добачимо, Давидова відвага у в. 32 постнеє в безпосередньому зв’язку з Сауловим страхом у в. 11. Цю альтернативну версію обговоримо наприкінці розділу.

Повернімося до основної оповіді. Давид виходить назустріч филистимлянину. Зазвичай їхню сутичку представляють як вельми нерівний двобій здоровенного професійного вояка і «дрібного, позірно беззахисного» хлопця-пастушка, нездатного по-справжньому покластися на силу зброї. Якщо усвідомити, що в давньому Ізраїлі праща була влучною зброєю воїна (див. Суд. 20:16; 2Хр. 26:14), шанси цього двобою зненацька постають докорінно іншими. Подібно до англійського лука проти французької кінноти чи коктейлю Молотова проти танків, для Ізраїлю праща – найкращий засіб проти громіздкого важкоозброєного піхотинця. Хай тільки Давид зробить свій кидок до того, як филистимлянин підійме щита, хай тільки в нього витримають нерви й не схибить рука – і ворог мертвий. Віра в Бога не компенсує тут Давидової слабкости: вона означає, що Бог дозволить Давидові зробити те, на що Давид цілковито спроможний.

Отож Давид вбиває филистимлянина – і в Саулові прокидається заздрість. Давид стає успішним полководцем – і Саулова заздрість зростає. Неспроможний врятувати ні Ізраїлю, ні себе самого, він намагається позбутися єдиної людини, здатної визволити і Саула від його мук, і Ізраїль – від филистимлян. Настане час, і народ попросить Давида стати їхнім царем та визволителем (2Сам. 5:1-3). З цього погляду Давид прийшов до влади в Ізраїлі, заповнивши вакуум, що утворився внаслідок Саулової невдачі в боротьбі проти филистимлян. З погляду ж богословського Давидів успіх слід приписувати тому, що Бог був із ним саме тоді, коли Ізраїль був позбавлений царственного визволення. Це – історія невдачі Саула й успіху Давида.

Альтернативна версія (частково намічена в 17:12-31; 17:55-18:5; 18:17-30) – теж про піднесення Давида в Ізраїлі. У ній, однак, драма розгортається по-іншому. Роль Бога і невдача Саула відходять на задній план; натомість на передньому плані – Давид, який скористався нагодою, щойно вона з’явилася. Кинутий филистимлянином виклик дає йому шанс, і він ловить його. Упевнений, що нагородою стане прихильність царя (17:25-27), він вбиває филистимлянина, стає придворним Саула і здобуває руку його доньки. Це – історія спритно впійманого неповторного шансу.

Попередній запис

Розділи 13:1-16:13 – Фінальна дія пророка Самуїла

1Сам. 13 Перше з чотирьох полотен у нашій збірці відкривається велично змальованою картиною филистимлянської могутности: «Тридцять тисяч возів і шість ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 18:17-20:42 – Давид і Саул

Дія друга – конфлікт при дворі Як і в багатьох інших історіях конфліктів, рамки Саулової сутички з Давидом розмиті. Неприязнь ... Читати далі