Розділи 13:1-16:13 – Фінальна дія пророка Самуїла

1Сам. 13

Перше з чотирьох полотен у нашій збірці відкривається велично змальованою картиною филистимлянської могутности: «Тридцять тисяч возів і шість тисяч верхівців, а народу, щодо численности, як піску на морському березі» (13:5). Із нею різко контрастує слабкість Ізраїлю – навіть якщо взяти до уваги, що наведені числа стосуються лише постійного війська: дві тисячі при Саулові і тисяча при Йонатані (13:2). Завершується глава на тій самій ноті: детально описано, як филистимляни, тримаючи Ізраїль у стані технічної відсталости, не давали йому доступу до залізної зброї (13:19-22).

На слабкості Ізраїлю наголошує вставлена розповідь про засудження і відкинення Саула Самуїлом (13:8-13:14). Цей текст, імовірно, є вторинним, таким, що пропонує іншу версію розповіді про те, чому Самуїл відкинув Саула; первинну розповідь подано в 1Сам. 15:1-35. У 1Сам. 13:8-13:14 Саула відкинуто як царя, бо він не дотримувався цілковитої покори пророкові Самуїлові. Досить впевнено передвіщено помазання іншого чоловіка (13:14). Симпатії сучасної людини будуть радше на боці Саула: Самуїл забарився, а становище було дуже напруженим. І все ж у цьому тексті, де Самуїл прибуває саме тоді, коли Саул завершує жертвоприношення, йдеться не стільки про доцільність і справедливість, скільки про принципи і символи. Текст засвідчує вимогу цілковитої покори пророкові і право відкинути того царя, який її не дотримується. Подібна вимога міститься і в 15:22-23: «Послух ліпший від жертви».

1Сам. 14

Історія, що розгортається на другому полотні, в якій ідеться про звитягу Йонатана, ймовірно, поєдналася з переданням, яке розповідає про перемогу Саула (передання про Саула див. у 1Сам. 13:4-7,16-18; 14:20-23,31-35; Klein, 1 Samuel). Йонатана зображено в доблесному вчинку: уміло скориставшись обривистим рельєфом місцевости, він учинив наліт на филистимлянських вояків. У тому тексті, який маємо, Йонатанові приходить на допомогу Саул, і вони виходять переможцями. І все ж Саула показано в непривабливому світлі, адже він наразив на небезпеку власного сина, який, навпаки, виступає героєм – натхненником перемоги. Зокрема, Саул не доводить до кінця переслідування филистимлян (14:46). Ця історія зображує типового Саула: моменти нерозсудливости затьмарюють моменти успіху.

Правління Саула змальовано в трьох віньєтках: битви, в яких він воював за Ізраїль (14:47-48); його рідні та близькі (14:49-51); нарешті, лейтмотив Саулового правління (14:52). Як підсумок Саулових часів – це щось ближче до «Саулового вісника», ніж до «Давидівської правди». Зокрема у в. 47-48 подано прихильніше зображення Саула, ніж у подальших главах; воно, радше, занадто добре, щоб бути правдивим.

1Сам. 15

Центральна тема третього полотна в збірці – прямий конфлікт між Саулом і пророком Самуїлом. Нагадуючи про помазання (15:1), Самуїл передає Саулові Божий наказ винищити амаликитян. Саул хвалиться, що цілковито виконав наказ, проте Самуїл має слушні підозри; на Саулове зізнання він відповідає відкиненням: «Послух ліпший від жертви» (15:22). Самуїл дає знати, що обрано іншого (15:28). Це відкинення остаточне: Самуїл і Саул розстаються і більше ніколи не зустрінуться знову.

Ймовірно, маємо тут давнішу оповідь, підретушовану так, щоб те, що первісно було докором, стало цілковитим відкиненням (ця давніша оповідь проступає в 1Сам. 15:1,2-9,13-15,17,18-22,24-25,31-35; див. Campbell, Of Prophets and Kings). Звісно, ніякого винищення амаликитян, котрі були серед найзапекліших ворогів Ізраїлю, не відбулося. У 1Сам. 30:1-20 вони живі-здорові й займаються звичним для них розбійництвом; чотири сотні їх врятувалося від Давидового нападу (30:17). Можемо припустити, що автор оповіді, котра в 1Сам. 15, прекрасно знав розповідь, яка в 1Сам. 30. У 1Сам. 15 оповідачеві йдеться про вчинки правителя у відповідь на Божу вимогу; історичність подій його не цікавить. Така настанова оповідача є суттєвою в І. Н. 1-12, у розповіді про завоювання Обіцяної Землі. Ретушована версія оповіді висловлює претензію пророків на право визначати і відкидати царів. Саула відкинуто, бо він не виконав пророчої вимоги цілковитого послуху.

16:1-13

Останнє, четверте полотно зображує, як Самуїл помазує Давида. Це – сповнення передвіщеного раніше (13:14; 15:18). Як і у випадку помазання Саула, Давидове відбулося за прямим наказом Бога. Воно відбувається таємно. Помазання приховано від Саула. Хоча старійшин Віфлеєму запрошено на подію, про їхню присутність не згадується. Помазано наймолодшого з-поміж синів Єссея – щодо якого найменше цього сподівалися. Знову виступає на передній план пророча влада: «Господь бо не дивиться так, як чоловік» (див. 16:7). Тільки-но Давида помазано, «Дух Господній злинув на Давида, і був на ньому від того дня й далі» (16:13). Самуїл повертається в Раму: його завдання виконано, він може відійти від справи і дати подіям розгортатися самим.

Попередній запис

Розділи 7-12 – Підсумок

Перед тим, як далі простежувати біблійний текст від гл. 7 до гл. 12 варто підвести короткий підсумок. Загалом передання зберегло ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 16:13-18:16 – Давид і Ґоліят

1Сам. 16:13-2Сам. 8:18 – Піднесення Давида, історичне здійснення пророчого діла. Метафора: драма Самуїл відкинув Саула і визначив, що майбутнім царем ... Читати далі