Розділи 7-12 – Перехід до монархії

Біблійний текст дозволяє знаходити Бога і виявляти Божу волю багатьма різними способами. Ковчег відходить на задній план; і ось посеред цього довгого очікування ковчега на сцену знову виходить пророча постать Самуїла. З огляду на тему – найбільше суспільне перетворення в історії народу Ізраїлю – текст є надзвичайно складним колажем зі шматків, узятих з різних джерел. У ньому висловлюються різко розбіжні погляди. Значущість його глав, мабуть, не стільки в донесенні якогось певного богословського бачення, скільки в збереженні цього радикального розмаїття, у тому, як його збереження послужило розбудові тексту. Може виявитися корисним розгляд окремих сцен від кінця до початку, а потім знову пройтися текстом від початку до кінця. Отож спочатку рухатимемось від гл. 12 до гл. 7, а потім, згідно з порядком біблійного тексту, від гл. 7 до гл. 12.

1Сам. 12

У цій главі змальовано дуже похмуру та буремну картину – і не лише у в. 18. Самуїл судиться з Ізраїлем, пригадуючи йому все від часів Виходу й дотепер. Те, що народ просив для себе царя, Самуїл називає великим злом (ст. 17). І все ж темрява не є суцільною: ця картина – у техніці к’яроскуро, де світло контрастує з тінню. Снопи світла осяюють визволення з Єгипту (ст. 8) та визволення від ворогів за суддів (ст. 11); простягаються вони, хоч і дещо невпевнено, і в майбутнє (ст. 19-24). У 1Сам. 12 прагнення монархії було спричинене страхом перед царем аммоніїв Нахашем. Отож 1Сам. 12 має і далеку перспективу, що сягає Виходу, і середню – що сягає суддів, і передній план, що охоплює епізод із Нахашем.

1Сам. 11

Змалювання епізоду з Нахашем виказує схвалення монархії. Ґілеадському Явешу, місту на півночі Ізраїлю, загрожує жорстоке приниження від ворога, що взяв його в облогу. Обложені городяни послали гінців «у всі Ізраїлеві краї» із закликом про допомогу. Саме тоді дух Божий могутньо зійшов на Саула, він зібрав людей і врятував місто. За це народ у святині в Ґілґалі проголосив його царем «перед Господнім лицем». Перед нами сонячна картина: порятунок завдяки ізбавителю, якому дав силу дух Божий. Ніщо не вказує на намагання царем замінити Господа. (Зауваження: у 11:14 сказано: «Відновимо там царство». Оскільки у в. 1-11 не знаходимо жодної згадки про царя, тут слід вбачати редакторську правку під час укладення остаточної версії тексту, яка замінила первісне: «Встановімо царство»). У сукупності 1Сам. 11 і 12 зображують встановлення в Ізраїлі монархії як наслідок успішної відсічі військовій загрозі. Сцена в 1Сам. 11 сповнена світла: дух Божий дав поштовх до відсічі, а Самуїл – до встановлення монархії. Натомість у 1Сам. 12, як бачимо, подано інший погляд, з якого справа виглядає набагато похмуріше.

10:17-25 і 1Сам. 8

У Сам. 10:17-25 представлено іншу сцену проголошення Саула царем. Там зображено, як Самуїл визначає, хто є царем, за допомогою двох процедур. Перша – це жереб (10:20-21), друга – оракул (10:22-23); обидві служать, щоб довідатися Божу волю. Вказано на Саула; після цього його проголошують царем – як і належить, перед Господом (10:24-25). Центральна тема тут – розпізнавання, хто має бути царем. На розпізнаванні майбутнього царя зосереджений і попередній епізод, 9:1-10:16 – там Бог приводить його до пророка, щоб той уповноважив його через помазання. Це виключає трактування 9:1-10:16 як звичайної передісторії до 10:17-25, її слід шукати в 1Сам. 8.

Перед тим, однак, варто зауважити, що вибір царя в 10:17-25 відбувається на зібранні народу в Міцпі. Хоча питання монархії представлено у в. 20-25 у теплих, сонячних барвах, йому передує справжня грозова хмара пітьми у в. 18-19: там згадано про Вихід, імовірно, також зроблено натяк на Суддів, а тоді вимогу народу дати йому царя подано як відкинення Бога.

1Сам. 8 – ще одна глава в техніці к’яроскуро. Якщо на хвилю забути про темні барви, побачимо, що вимога народу дати йому царя зумовлена прагненням справедливости – бо саме її не зуміли забезпечити сини Самуїла (8:1-3). Оминувши похмурі місця (тобто Самуїлову розмову з Богом у 8:6-10 та в. 18), бачимо, як Самуїл протиставляє цій вимозі літанію щодо тягарів, які цар накладає на народ. Проте до них не конче належить несправедливість, отож народ повторює свою вимогу і Бог наказує Самуїлові призначити царя (8:22). Отож саме тут маємо належну і відповідну передісторію до 10:20-25.

Узяті разом, 1Сам. 8 і 10:17,20-25 творять картину, згідно з якою встановлення в Ізраїлі монархії було наслідком прагнення справедливости, попри перестороги щодо обтяжливих царських податків. Зваживши на вимогу суспільної справедливости Бог наказав Самуїлові призначити царя (8:22); Самуїл, щоб визначити, хто має ним стати, звертається до Бога через жереб і оракул (10:17,20-23); коли визначено, що це Саул, його проголошують царем (10:24-25).

Взявши до уваги цю позитивну сторону, тепер можемо приглянутися й до набагато похмуріших тонів цієї картини. Обурений вимогою народу (8:6), Самуїл молиться до Бога; а Бог у відповідь подає цю вимогу в цілковито негативному світлі (8:6-10 та в. 18). Вимога народу дати йому царя – це відкинення Бога, продовження моделей поведінки, властивих часам Виходу (і, ймовірно, часам Суддів). У цьому ж дусі й зауваження в 10:18-19. Здається, в обох випадках позитивну картину підправлено та підмальовано, щоб зробити з неї негативну.

9:1-10:16 і 1Сам. 7

Принагідні відвідини чоловіка Божого перемальовано в нових барвах як заздалегідь визначений візит до пророка Самуїла; про те, якого гостя веде пророкові Бог, його повідомлено днем раніше (9:15-17). Первісно «чоловік Божий» просто уповноважував Саула: «Роби собі, що знайде рука твоя, бо Бог з тобою» (10:7); для Самуїла ж Боже доручення точніше: він мусить помазати Саула на царя-обранця, який визволить Ізраїль від филистимлян, бо лемент Ізраїлю здійнявся до Бога (9:16). Від народу йде не вимога дати йому царя, а благання про визволення; а Бог у відповідь дає царя – чи радше царя-обранця.

Помазання на царя-обранця (nāgîd) означає, що Саул згодом стане царем, отож усю цю розповідь найдоцільніше пов’язати з коронацією в Ґілґалі (11:15). Те, що Саулові дав силу дух Божий (11:6) є наслідком пророчого уповноваження (у первісній версії) і Самуїлового помазання (у перемальованій картині). Поява в перемальованій картині филистимлян (9:16) натякає на щось більше, ніж епізод у Нахаші, а саме на ту тривалу боротьбу з филистимлянами, в якій Саул врешті-решт зазнав поразки.

Із контекстом цієї згадки про филистимлян різко контрастує образ у 1Сам. 7. Там филистимляни безпосередньо загрожують Ізраїлеві, а Самуїлова молитва викликає громовержне Боже втручання і призводить до перемоги. Завдяки їй «були филистимляни переможені, і далі вже не входили в Ізраїлеві границі. І була Господня рука на филистимлянах за всі дні Самуїлові» (7:13). У цій картині Самуїла зображено наділеним владою судді-визволителя (Суд. 3-9); цар для оборони Ізраїлю не потрібен.

Попередній запис

Розділи 4-6 – Втрата ковчега

Другий триптих вимагає неабиякої вправности в тлумаченні. Події, що дивують своєю чудернацькістю, служать для донесення нам чогось надзвичайно серйозного. Самуїла ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 7-12 – Підсумок

Перед тим, як далі простежувати біблійний текст від гл. 7 до гл. 12 варто підвести короткий підсумок. Загалом передання зберегло ... Читати далі