Другий триптих вимагає неабиякої вправности в тлумаченні. Події, що дивують своєю чудернацькістю, служать для донесення нам чогось надзвичайно серйозного. Самуїла не видно: у цій оповіді символом, що передає Божу могутність і Божий задум, є ковчег заповіту. На першій панелі триптиха Ізраїль втрачає ковчег, і ця втрата змальовано словами, які натякають на активну участь у цьому Бога: «Відійшла Ізраїлева слава!» (4:21-22). На другій панелі (5:1-12) зазнає поразки бог филистимлян, а самі филистимляни зазнають горя від ковчега. На завершальній панелі (6:1-7:1) ковчег повертається на землю Ізраїлю. Однак його повернення несе з собою не благословення, а смерть. Наляканий народ відсилає ковчег до прикордонного міста Кір’ят-Єаріма, на цілковиті задвірки суспільного та релігійного життя Ізраїлю – проте поблизу Єрусалиму. Почалося довге чекання: «Минуло багато часу» (7:2).
4:1-22
Завдання тлумача – вловити сенс у сюжеті оповіді та її символізмі. Перша панель триптиха сповнена образів війни. Йдеться про сутичку між Ізраїлем і филистимлянами. Ізраїль програє дві битви; число втрат від першої поразки до другої зростає більш ніж усемеро (4:1-2,10-11).
У проміжку між цими батальними сценами – драматична картина: старші Ізраїлю питаються, чому їхній Бог завдав їм поразки: «Чому вдарив нас Господь сьогодні перед филистимлянами?» (4:3). Далі розповідається, як ковчег прибув у табір; велика радість Ізраїлю, здавалося б, має підстави з огляду на такий же великий переляк филистимлян (4:5-9). Якби не оте тривожно-зловісне питання – «Чому вдарив нас Господь сьогодні?» – могло б видатися, що оповідач вводить нас в оману: він-бо знає, що, всупереч радості Ізраїлю та переляку филистимлян, Ізраїль таки зазнає в другій битві нищівної поразки, втрачає ковчег, а двоє синів Ілія того ж дня позбуваються життя.
Сенс оповіді ілюструють дві віньєтки. Почувши вісті, вмирає Ілій; його смерть означає певне завершення. Почувши вісті, у пологах вмирає невістка; ім’я, що ним вона, вмираючи, називає дитину, тлумачиться як зловісне пояснення поразки: «Відійшла Ізраїлева слава!» (4:21-22). В Ізраїлю відбирають ковчег. Його поверненням щоразу починатиметься щось нове: чи то завдяки Самуїлу (1Сам. 7), чи то завдяки Давиду (2Сам. 6).
5:1-12
Друга панель триптиха представляє нам чотири сцени; вони відрізняються деталями, але доносять те саме. Перша розігрується в храмі филистимлянського бога Даґона в місті Ашдоді. У ній Даґон падає ницьма перед Богом Ізраїлю – і то не раз, а двічі. За другим разом у статуї відбиваються голова та руки. Вони лежать на порозі храму: Даґон вже не здатний ні мислити, ні діяти. Сцена була б комічною, якби не її контекст. Филистимляни щойно вщент розбили військо Ізраїлю. Згідно з тодішньою релігійною логікою, військо сильнішого бога перемагає військо слабшого. Але тут, у храмі Даґона, сильнішим виявився Бог Ізраїлю. Отож Бог Ізраїлю був сильнішим і на полі битви. Тож страх, яким перейняте питання в 1Сам. 4:3, небезпідставний: Бог Ізраїлю таки справді побив Ізраїлю перед филистимлянами.
Те саме несуть у собі й три подальші сцени. І в Ашдоді, і в Ґаті, і в Екроні прибуття Ковчега Бога Ізраїлю супроводжують хвороби та смерть. Перемога филистимлян стала для них згубою. Бог Ізраїлю не прихильний до них; филистимляни будь-що-будь прагнуть спекатися ковчега.
6:1-7:2
Завершальна панель триптиха зображає повернення ковчега до Ізраїлю. Рішення, куди рухатися ковчегові, належить Богові і стає відомим через віщування. Всупереч усякій імовірності дві дійні корови покинули своїх телят і потягли воза із ковчегом просто до Ізраїлю. І все ж радість Ізраїлю виявилась недовгою: довкола ковчега шириться погибель. Ковчег повернувся, але не несе з собою благословення: його треба забрати геть (6:20). Отож ковчег вирушає до Кір’ят-Єаріма; там він і зоставатиметься аж до днів Давида (2Сам. 6). Бог не задумав покинути Ізраїлю; однак Божий задум щодо Ізраїлевого майбутнього залишається неясним – принаймні остільки, оскільки про нього дає знати ковчег. Починається довге чекання: «Минуло багато часу» (7:2). У Божих стосунках з Ізраїлем стався великий надлам, і зцілення ще не настало.
З погляду тих, для кого ковчег мав щонайглибшу символічну значущість, ці дивні події несли в собі внутрішній сенс того, як далі розгорталася доля Ізраїлю. Завершальній дії драми передуватиме довге чекання. У цьому тексті, зосередженому на ковчезі (гл. 4-6), Самуїл виявляється зайвим. Божа воля виявляється в розповіді про перенесення ковчега та події, пов’язані з ним; її не звіщає пророк. Ковчег залишатиметься на місці аж до 2Сам. 6. А от від 1Сам. 7 аж до 2Сам. 5 Божу волю Ізраїлеві звіщатиме пророк Самуїл.
