Перехід до монархії

Коли йдеться про теорію урядування, Книги Самуїла та Царів не допускають жодних спрощень. Деякі тексти змальовують перехід до монархії як спасенний Божий дар; деякі – як відкинення Ізраїлем Бога-Спасителя. Монархія виступає і як відповідь на потребу суспільної справедливости, і як відповідь на потребу оборони від зовнішнього ворога. Чи царі замінили Бога у свідомості народу? Чи погані впливи, що їх могли справити – і справляли – царі, були руйнівними для Ізраїлю? Чи слід очікувати рятунку і справедливости від Божих діл, у разі потреби здійснених через людей? Насиченість цих текстів неоднозначностями дає змогу покликатися на них і захисникам, і супротивникам монархії. Варто зауважити, що, попри всі розбіжності між ними, і католицькі полемісти Белларміно та Суарес вважали народ опосередкованим джерелом політичної влади, і філософи Гоббс та Локк розглядали владу як похідну від згоди народу.

Образ царя як Божого помазаника не є цілковито безпроблемним. Царів помазує або народ, або священики. Лише трьох із них – Саула, Давида і Єгу – у Біблії помазує пророк; до того ж, щодо історичности пророчого помазання Саула і Давида існують поважні сумніви. Звання «месії» або «помазаника» має, з одного боку, відображати всі ці передання, з іншого – не залежати від їхньої історичности. У деяких псалмах його вживають щодо царів Півдня як титул володаря. Образ царя як помазаного Божого обранця утверджує «месію» або «помазаника» як вибране знаряддя Бога – чи то земне, чи то есхатологічне.

Давид як взірцева постать царя

Що пильніше вчитуємося в тексти про Давида в Першій та Другій книгах Самуїла, то менш придатним він видається як кандидатура на взірцеву постать. І все ж у біблійній традиції взірцевість Давида беззаперечна. Варто пригадати чинники, які посприяли такому сприйняттю його постаті.

  1. Давид дав відсіч филистимлянам і усунув загрозу, яку вони становили існуванню Ізраїлю.
  2. Успіхи Давида послідовно пояснюються тим, що з ним Господь.
  3. Давид об’єднав Ізраїль в єдине царство, зробивши Єрусалим нейтральною, об’єднавчою столицею.
  4. Давида зображено чистим від усякого натяку на зречення чи відступництво; він відомий своєю вірою в Господа і довірою до Нього (пор. 1Сам. 24:9-15; 26:9-11; 2Сам. 7:2-3; 12:21-23; 16:10-12). Учинивши сексуальне насильство та людиновбивство, Давид швидко покаявся і так само швидко одержав прощення.
  5. Давид висловив бажання збудувати в Єрусалимі Господній Храм. Єрусалим – місто Давида, отож храм додає блиску Давидові. А ще до будівництва храму в Єрусалим прибув Ковчег Заповіту; згідно з 2Сам. 6 – з Божого дозволу, а не через Давидові амбіції. Це вагомий знак Божої прихильности.
  6. Бог пообіцяв Давидові, що, незважаючи на беззаконня, його династія завжди правитиме в Єрусалимі – і вона таки правила, поки Єрусалим не зруйновано 587 року.
  7. Приписуване Давидові авторство багатьох псалмів (особливо ж, мабуть, Пс. 51) посприяло зміцненню його репутації як релігійної людини і як політичного діяча.

Чи ж варто дивуватися, що Давид став народним героєм? Він був для Ізраїльського царства тим, ким для народу був Авраам, а для Закону – Мойсей. Він був першим успішним царем Ізраїлю, у порівнянні з Саулом і Соломоном – величною та героїчною постаттю. Згідно з переданням, Саул зазнав невдачі, бо дух Господній покинув його, а Соломон – бо в старечому слабоумстві покинув Господа; після смерти Соломона народ розділився на Північне та Південне царства і втратив єдність. І тільки Давид височіє як рятівник Ізраїлю від филистимлян та інших загроз, як творець єдиного царства для свого народу. Тож природно, що в пророцтвах уособленням надії на краще майбутнє виступає новий цар Ізраїлю, новий нащадок Давида, новий рятівник і об’єднувач. Природно й те, що християнська спільнота перейняла цей образ, щоб висловити бачення свого Спасителя і свого самодержного Господа, Ісуса Христа. У Євангелії від Матвія Ісус є сином Давидовим через Йосипа (1:1-17) і Сином Божим – через Марію (1:18-25). На перший погляд ці твердження суперечать одне одному, але християнство потребувало обох.

Попередній запис

Вплив на християнську спільноту

Оглядаючись на здобутки наших попередників – християнських мислителів, мусимо бути водночас справедливими і чесними. Чесно буде визнати, наскільки пильно і ... Читати далі

Наступний запис

Єрусалим і новий Єрусалим

Взяття Давидом Єрусалиму широко визнано як блискучий політичний хід. В Ізраїлі існувала не до кінця зрозуміла для нас напруженість між ... Читати далі