Обережність

На перший погляд може прозвучати дивно, але до цих текстів із книг Самуїла та Царів треба ставитися з обережністю. Так, нам треба позбутися сумнівів, але це не вдасться зробити, уникаючи їх; єдиний шлях – пробитися крізь них. Тексти викликають серйозні сумніви принаймні у двох важливих ділянках. Перша стосується «точки зору»: де стоїть спостерігач, яку позицію займає автор. Добре відомий вислів: «Історію пишуть переможці». Правдивий він чи ні, але історію таки завжди пишуть люди з певною точкою зору, і коли її пише хтось інший, з іншою точкою зору, то й історія виглядає по-іншому. Оповідь про піднесення Давида змальовує його бездоганним мужем, який здобув царську владу непорочно чистими руками; натомість наближений до Саула Шім’ї, син Ґерин, зображує Давида таким, що йде до влади по трупах, з руками, заплямленими кров’ю (2Сам. 16:5-8). Ці тексти можна читати осмислено, лише беручи до уваги, яка точка зору є в них панівною. Питання не в тому, як усе відбувалося історично; питання в нашому усвідомленні тієї чи іншої точки зору – моральної, політичної, суспільної, богословської тощо.

Звичайною річчю для біблійних текстів є висвітлення різних поглядів на ту саму реальність без згладжування чи узгодження розбіжностей між ними. Наприклад, Старий Заповіт подає нам три посутньо неузгоджувані погляди на сотворення (перший: Бут. 1:1-2:3; другий – 2:4-25; третій: Іс. 51:9-10; Іов 7:12; 9:13; 26:12-13; Пс. 74:12-17; у цих останніх текстах ідеться про мітичну битву); дві різні оповіді про потоп (поєднані в Бут. 6:5-9:17); принаймні два несумісні описи втечі через Червоне море (поєднані у Вих. 13:17-14:31) або захоплення Обіцяної Землі (перша: І. Н. 1-12; друга: Суд. 1). Можна стверджувати, що в принципі ледве чи знайдеться в СЗ якесь твердження, що стосується віри, яке не можна було б заперечити іншим, так само заснованим на Старому Заповіті. Звісно, є положення, щодо яких суперечність неможлива – як от хто такий Бог, що таке Ізраїль, вірність Бога Ізраїлеві тощо, – але таких відносно небагато.

Визнання, що в Біблії існують суперечності, надзвичайно важливе для усвідомлення природи Божого спілкування з нами через Біблію. У Біблії, як бачимо, Бог не диктує, як нам мислити, а радше заохочує нас мислити самим. Прикладом цього в Книгах Самуїла та Царів є те, як подано перехід до монархії як форми централізованого урядування в Ізраїлі. Маємо справу з різними поглядами. У 1Сам. 8-12 монархія одержує схвалення чи то як Божий дар задля політичного визволення Ізраїлю, чи то як Божа відповідь на прагнення народних мас до суспільної справедливости після правління Самуїла; згодом, однак, цим двом прихильним до монархії переданням протиставлено редакцію, котра зображує царську владу згубною для Ізраїлю, такою, що призводить до втрати віри та відкинення Бога. У гл. 8-12 представлено всі ці погляди, але не винесено жодного присуду – хіба що пристанемо на явно абсурдне припущення, начебто останнє слово за останнім із авторів тексту. Біблія вимагає від нас пильности до різних точок зору, заохочує читати з підозрою і вдумливим судженням.

Якби Боже об’явлення було дане нам через історію, то лише історія мала б значення. Якби цього об’явлення прямо навчав кожен біблійний текст, значення мало б лише викладене в текстах вчення. Проте Боже об’явлення не випливає прямо лише з історії чи з тексту. Якщо суперечності чи розбіжності в тексті Біблії є заохоченням мислити, якщо Боже об’явлення слід шукати саме в цьому мисленні, до якого нас заохочено, то важливо усвідомлювати точку зору того тексту, про який мислимо. До того ж, варто зауважити: якщо спілкування виявляє, яким є той, хто спілкується, то біблійне спілкування, спонукаючи мислити, виявляє нам, що Бог не вдається до примусу. Він радше заохочує: заохочує мислити, заохочує користуватися уявою, заохочує досліджувати Писання, заохочує відшукати, де саме Бог пропонує повноту життя – життя в тій радості, з якою ми приймаємо, що Бог нас любить, але яка не виключає болю, страждання і скорботи.

Інша важлива ділянка, в якій викликають підозру наші тексти, стосується статі. З погляду людини, вірної Ягве, чоловіка і жінку створено для взаємодоповнення (Бут. 2). Автор священних текстів бачить і чоловіка, і жінку створеними разом на образ і подобу Божу (Бут. 1). Різні людські культури століттями ламали цю гармонію. Для тих культур, де відбувається зцілення і повернення до гармонії, важливо читати Книги Самуїла та Царів з усвідомленням, що їх написано в контексті культури, де по суті безроздільно панували чоловіки. Для жінок, залучених до зцілення зламаної гармонії людства, писання, що походять із домінованої чоловіками (патріярхальної) культури, можуть виявитися джерелом пригнічености, а то й пригноблення. Оця своєрідна «герменевтика підозри» дає нам дві напрямні: по-перше, усвідомлення, що ми вислуховуємо точку зору чоловічого домінування; по-друге, цікавість, яким же був жіночий досвід і як виглядала б відповідна точка зору, якби її було висловлено. Чудодійних настанов, які дозволили б чоловікам уникати пастки патріярхальности, не існує. Єдине практичне правило – це спілкуватися з жінками, які потерпають від цієї проблеми, і прислухатися до них. Міряючи біблійний текст мірилом інших біблійних текстів і нашого теперішнього досвіду, ми починаємо відкривати для себе те, що в цьому тексті є живим і творчим.

Попередній запис

Життя царя Давида

Перша та Друга Книги Самуїла – у критичній переламній точці девтерономістичної оповіді, точці переходу від суддів до царів. У девтерономістичній ... Читати далі

Наступний запис

Вплив на християнську спільноту

Оглядаючись на здобутки наших попередників – християнських мислителів, мусимо бути водночас справедливими і чесними. Чесно буде визнати, наскільки пильно і ... Читати далі