Життя царя Давида

Перша та Друга Книги Самуїла – у критичній переламній точці девтерономістичної оповіді, точці переходу від суддів до царів. У девтерономістичній оповіді Самуїл виступає не лише пророком, а й суддею. У 1Сам. 7 він, як і його попередники судді, рятує Ізраїль: згідно з текстом цієї глави, Ізраїль залишався вільним від утисків филистимлян, поки було віку Самуїла. У 1Сам. 13:1-16:30 Самуїл очолює перехід до монархічного правління, а в 1Сам. 13:1-16:13 здійснює право, яке приписували собі пророки, – призначати і скидати царів. Решту Першої та Другої Книг Самуїла присвячено переданням про Давида, взірцевій постаті царя Ізраїлю.

Попри це, важливо усвідомлювати, як мало ми знаємо про життя царя Давида та його часи. Здавалося б, можемо резонно вважати, що наш портрет Давида повніший, ніж більшости постатей давнього Ізраїлю. Ми маємо детальні відомості про Єсеєвого наймолодшого сина: про його помазання на царство; про його прибуття до двору Саула; про його ратні подвиги та Саулові заздрощі; про громадянську війну й остаточну перемогу Давида; про взяття Єрусалиму; про Божу обіцянку спадкоємства; про заснування царства – заледве не імперії; про складні події в Давидові пізні літа. Знаємо Давидового полководця – Йоава; знаємо членів його уряду (2Сам. 8:16-18; 20:23-26). Маємо підстави вважати себе прекрасно поінформованими. Тому приголомшливою несподіванкою стає усвідомлення, як усе ж мало ми знаємо про життя та кар’єру самого Давида.

Читаючи 2Сам. 21-14, зокрема передання в 21:15-22 та 23:8-39, виявляємо таке:

  1. Структуру Давидового військового командування очолюють два елітні угрупування: «троє» і «тридцятеро».
  2. Імена «трьох» – Йошев-Башшевет, Елеазар, Шамма (23:8-12) – більше ніде не трапляються в переданнях Першої та Другої Книг Самуїла.
  3. З усіх імен «тридцятьох», які перелічено (23:24-39), нам відомі лише два – перше та останнє в переліку: Асаїл, брат Йоава, що його вбив Авнер (2Сам. 2:18-23) та злощасний хіттянин, убитий за наказом Давида (2Сам. 11:14-25). Можемо додати ще Авішая та Бенаю, згаданих поза переліком (23:18-23).

Висновок простий: Давидова організація була набагато складніша, ніж нам відомо: до неї входили важливі структури та люди, про яких ми нічого не знаємо. «Троє» і «тридцятеро», цілком ймовірно, є лише верхівкою айсберга нашого невідання.

Коли читаємо початок Другої Книги Самуїла, то до довідуємося таке:

  1. Між послідовниками Саула і Давида точилася тривала громадянська війна (2Сам. 3:1), про яку ми майже нічого не знаємо.
  2. Авесалом готував поважний заколот проти Давидового правління; ми геть не знаємо, яку він мав підтримку (2Сам. 15:1-12), проте вона мала бути досить потужною, щоб Давид утік з Єрусалиму, не завдавши удару у відповідь (15:13-15).
  3. Зображено суперечку між Ізраїлем і Юдою щодо повернення Давида до влади (2Сам. 19:41-43); нам, однак, майже нічого не відомо про природу тих політичних розбіжностей.
  4. Маємо згадку про недовговічний заколот під проводом Савея, Біхріївого сина, який вважали надзвичайно небезпечним; знову ж таки, можемо лише здогадуватися, які політичні сили там були в грі.

Читаючи 1Цар. 1, виявляємо таке:

  1. У суперництві за Давидів престол між Адонією і Соломоном «пророк Натан, і Шім’ї, і Реї та Давидові лицарі не були з Адонією» (1:8). Скидається на те, що Шім’ї та Реї – впливові, наділені владою постаті, однак раніше ми нічого про них не чули.
  2. Бенаю раніше зазначено в переліках Давидових урядовців як начальника над Керетянином та Пелетянином (тобто іноземними найманцями: 2Сам. 8:18; 20:23; 23:20-23). Тут він вперше виступає в оповіді на перший план (1Цар. 1:8). Можна дивуватися, куди раз у раз зникає Йоав (наприклад, від 2Сам. 14:33 до 18:2); але що ж увесь той час робив Беная?

Незважаючи на позірне багатство відомостей про Давида, доступних нам у текстах книг Самуїла і Царів, ми змушені визнати, як мало знаємо про Давидів прихід до влади та як він її здійснював. Отож буде розумно усвідомлювати наше невідання.

Гарний приклад, як працюють ці тексти – пасаж про Шім’ї, сина Ґери. Прочитання тексту (2Сам. 16:5-13) здавалося б, не залишає сумніву, що цей епізод має на меті зміцнити Давидову репутацію людини, що довіряє Богові: «Дайте йому спокій, і нехай проклинає, бо так наказав йому зробити Господь! Може зглянеться Господь над моєю бідою, і поверне мені цього дня добром замість його прокляття…» (в. 11-12). Давида подано таким, що має надзвичайну вірність Богу і довіру до Нього. Однак той-таки епізод виявляє, що в Ізраїлі була людина – а може, й не одна, – котра вважала Давида вбивцею, негідником, узурпатором, на якому кров дому Саула. У біблійному тексті не зазначено, що Шім’ї не має рації; навпаки, відзначено слова Давида, що це Господь звелів Шім’ї проклинати його (в. 11). Нам показано Давидову довіру до Бога навіть у тих найскрутніших обставинах.

Текст нагадує нам, що події книг Самуїла мають принаймні дві інтерпретації. Для Давидових прихильників – з Давидом Бог (1Сам. 18:14); для Саулових – Давид є вбивцею й узурпатором (2Сам. 16:7-8). Текст заохочує нас замислитися, порефлексувати, прийняти виклик, який полягає в тому, щоб зуміти добачити Божу присутність і дію в нашому сучасному житті.

Отож нічого дивного, що образ Давида в Першій та Другій Книгах Самуїла такий же складний, непевний і неоднозначний, як і зображення будь-якого лідера. У біблійному тексті збережено надзвичайну різноманітність поглядів: з одного краю – погляд, що Давид досягнув успіху завдяки Божому провидінню (наприклад, 1Сам. 26:10-11); з іншого – що завдяки убивчій напористості (наприклад, 2Сам. 16:7-8). Давида представлено то як винятково успішного ватажка бойовиків (1Сам. 22-30); то як монарха, чиї зовнішні справи позначено неперевершеними військовими перемогами (2Сам. 8:1-15); то як володаря, некомпетентного та нерішучого у важливих внутрішньополітичних ділянках, чиє панування над усім Ізраїлем надзвичайно хитке (2Сам. 11-20).

Попередній запис

Історичні, соціяльні та інтелектуальні ситуації

Найважливішою історичною обставиною, яку слід мати на увазі, читаючи Першу та Другу книги Самуїла, є сутичка не на життя, а ... Читати далі

Наступний запис

Обережність

На перший погляд може прозвучати дивно, але до цих текстів із книг Самуїла та Царів треба ставитися з обережністю. Так, ... Читати далі