Багатьом людям, які мало знайомі з Євангельським духом, можуть здатися «дикими», якщо не бузувірськими, Христові слова: «Коли хто приходить до Мене і не зненавидить батька свого і матері, жінки і дітей, братів і сестер, та ще й життя свого, той не може бути Моїм учеником» (Лк. 14:26). Є і дещо іншій, «м’якіший» варіант: «Хто любить батька чи матір більше, ніж Мене, недостойний Мене; і хто любить сина чи дочку більше, ніж Мене, недостойний Мене» (Мф. 10:37). Втім, суті сказаного це не змінює – слідування за Христом має свою, досить високо ціну, про яку Спаситель неодноразово попереджає: «І хто не несе хрест свій і не йде слідом за Мною, той не може бути Моїм учеником» (Лк. 14:27).
Проте знаходиться чимало людей, які замість слідування за Христом, обирають критику: особисто Його, або ж Його слів, або ж людей, які вірують сказаному, або ж усього разом узятого. Так, наприклад, з вуст критично налаштованої до Церкви публіки можна почути наступне запитання: «Про яку Божу любов після цього можна говорити?..» Чи щось подібне до цього. На додаток, з кола більш «просвічених», принаймні вони себе саме такими вважають, можна почути численні історичні факти про злочини Церкви: і про інквізицію, і про Хрестові походи, а разом з ними і про численні релігійні війни, і про зловживання «церковниками», – під ними найчастіше маються на увазі люди, які мають священний сан, – передусім у фінансовій сфері, а також у сексуальному плані, і в багато чому іншому.
Дійсно багато згаданих злочинів мають під собою історичне підґрунтя, втім, немало злочинів взагалі не мали місця в історії і є плодом антицерковної пропаганди, або ж масштаби злодіянь були явно перебільшені, особливо в порівнянні з тим, скільки було буквально знищено людей в ім’я гіпотетичних «свободи, рівноправ’я, братерства». На тлі злочинів численних революціонерів, які ці лозунги просували, навіть злочини інквізиції не то, що бліднуть, просто губляться…
Втім, цей допис у жодній мірі не покликаний виправдовувати діяння, які люди коїли ніби в ім’я Господнє. Про такий стан речей Христос попереджав учнів, а разом з ними і нас: «Прийде навіть час, коли всякий, хто вбиватиме вас, буде думати, що тим він служить Богові» (Ін. 16:2). Цей допис покликаний нагадати про зовсім інше: з чого люди взяли, що вбивати подібних собі – це погано? Адже більшість людей шанує видатних військових, державних діячів, які власне тим і здобули собі славу, що нищили собі подобних. А з чого люди взяли, що ошукувати, експлуатувати собі подобних, навіть знущатися з них – це погано? Адже багато всіма шанованих людей світу цього, власне цим і займалися, і завдяки цьому здобули у віках для себе славу. Або ж «славу».
Дійсно, з чого більшість бере, від чого відштовхується у своїх міркуваннях про те, що робити можна, а чого робити не можна? Щоб не затягувати час, відповімо – з церковної проповіді, з тієї самої Біблії, яку багато церковних критиканів звинувачують у «надмірній» жорстокості. Зокрема, жорстокість вбачають у словах Христових, наведених на початку допису.
А от про цей факт багато вірних забувають, і замість того, щоб на нього указати черговим критикам, вони досить часто в безсилі лише розводять руками, або ж навіть примудряються виправдовуватися в чужих гріхах (деколи багаторічної, або ж багатовікової давнини), тим самим запевняючи церковних критиків у власній правоті.
«І ми пізнали любов, що має до нас Бог, і увірували в неї. Бог є любов, і хто перебуває в любові, перебуває в Бозі і Бог у ньому» (1Ін. 4:16), – а от ці біблійні слова навряд чи почуєш з вуст критиків Церкви. Адже ці слова не вписуються в їхню картину світу, в якій немає місця любові, а є лише боротьба і ворожнеча, конкуренція і право сильного – усе те, на чому, як на їхню думку, стоїть цей світ.
А насправді світ існує лише завдяки Божій любові, якою Він охоче ділиться з усіма. От тільки більшість цього не хоче приймати, через що наша земля нагадує поле безперестанного бою. Так що не жорстока Церква, навіть з її усіма вадами і відхиленнями від тих речей, до яких вона закликає; тим більше не жорстока Біблія, чия «жорстокість» полягає лише в тому, що вона правдиво зображує людей і світ; і, звичайно, не жорстокий Бог, Який власне «є любов» (1Ін. 4:8). Жорстокими є лише люди, які не хочуть цього визнавати: «Бо згрубіло серце людей цих, і вухами туго чують, і очі свої стулили, щоб не побачити очима, і не почути вухами, і серцем не зрозуміти, і не навернутися, щоб Я зцілив їх» (Мф. 13:15).
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Жорстокий світ
Ваш коментар:
