Святилище Михи, гріх Веніямина, Уроки Книги Суддів

17:1-18:31 – Святилище Михи

Ця секція книги Суддів містить декілька незалежних нарисів, об’єднаних в один твір за допомогою майстерних редакторських засобів. Тема, що проходить крізь усі оповідання, така: «Того часу не було царя в Ізраїлі» (17:6; 18:1; 19:1). Відсутність царя – це проблема, яку висвітлено тут для того, щоб підвести читача до думки, що під час суддівства Самуїла Ізраїль гостро потребував царя. Земля Ізраїлю повернулась до анархії (17:6). Сини своїх власних батьків (17:1-4). Загальні (всенародні) святилища для відправлення богослужень Ягве припинили існування, а натомість ізраїльтяни побудували приватні святилища (17:4). Миха, наприклад, мав священний будинок, в якому він тримав ефод та терафи, і його син служив священиком (18:7-13). Згодом він найняв мандрівного левита з Віфлеєма, щоб той служив у його божниці. Якраз тоді коли Миха радів, що тепер Ягве його благословить за те, що в нього служить священик левит, сини Дана захопили ту божницю і пограбували. Миха не міг ніяким чином протидіяти пограбуванню чи повернути свою власність, тому що «того часу не було царя в Ізраїлі, кожен робив, що правдиве було в його очах».

19:1-30 – Наложниця левита та гріх Веніямина

Ця глава влучно починається словами: «І сталося тими днями, а царя в Ізраїлі не було» (пор. 17:6; 18:1). Скрізь панувала анархія, а люди нехтували традиції та звичаї. Отже, це сталося тоді, коли один левит пішов до Віфлеєму, щоб повернути утікачку-наложницю, яка подалась до батьківського дому (19:2). Коли він повертався з нею до свого дому, поблизу Ґів’ї Веніяминової зайшло на їхніх очах сонце (19:11). Згідно з традицією в стародавньому Близькому Сході, господар мусив виявляти неабияку гостинність до мандрівників, а особливо – вночі (пор. Бут. 18:1-8; 19:4-8). Мешканці міста Ґів’ї проігнорували чоловіка, його наймита та наложницю, що зупинились на майдані. Старенький чоловік, приходько в тому місті, повертаючись зі своїх полів, побачив мандрівника на майдані, привітав його та його наложницю і запросив у гостину до свого дому. Посеред ночі, як нагадування про содомлян (Бут 19:4-5), горожани, нікчемні людці, вимагали, щоб старий господар віддав їм левита, щоби вони могли його спізнати (19:22). Старенький господар благав їх узяти його дочку-дівицю замість його гостя (19:23-24), але коли вони не слухали його, їм віддали наложницю левита, яку ті людці ґвалтували протягом усієї ночі. Вранці її знайшли мертвою біля дверей будинку старенького чоловіка (19:26). Левит забрав її тіло і добравшись до свого дому, розшматував його на дванадцять куснів і розіслав їх дванадцятьом колінам як прокляття (19:29-30). Якщо розглядати цю ситуацію з аспекту pars pro toto, кожне коліно брало на себе відповідальність за смерть цієї наложниці. Щоб довести, що вони невинні, треба було відімстити за спричинене зло (1Сам. 11:5-11).

Коли одинадцять колін зрозуміли, що відбулося, вони запитали, «Не бувало й не бачено такого, як це, від дня виходу Ізраїлевих синів з єгипетського краю аж до цього дня! Зверніть увагу на це, радьте та говоріть!» (19:30). Вони об’єднались, щоб розпочати війну проти коліна Веніямина (20:12-19). З усіх веніяминян лише шість сотень чоловіків урятувалися втечею і переховувалися в горах (20:47). Незважаючи на перемогу, одинадцять колін Ізраїлю жалкували про те, що коліно одного з братів буде майже цілковито винищене (21:1). Щоб відновити коліно Веніямина, вони напали на ґілеадський Явеш, на знак покарання за те, що місто не брало участи у війні проти Веніямина, вбивши усіх чоловіків і залишивши серед живих лише чотири сотні дівиць. Вони були віддані синам Веніямина, що ховалися в горах. Ще двом сотням чоловікам веніяминянам дали пораду: зловити дівиць із міста Шіло, вискочивши із засідки (21:16-23). З шістьма сотнями синів Веніямина, які тепер вже мали дружин, дванадцять колін Ізраїлю вже знову були в повному складі, але основна проблема все ж залишилися. В Ізраїлі все ж не було царя.

Корупція суддів стала настільки серйозною, що навіть Самуїлу, цілісному лідеру, не вдалося відновити імідж судової системи. Крім того, його власні сини, котрі були призначені суддями у Беер-Шеві, були також корумпованими. Отже, ізраїльтяни вимагали, що вони повинні мати правителя, так само, як і усі інші народи. Вони дедалі більше переконувалися, що їхні політичні та військові поразки були результатом корупції судової системи.

Висновок: Уроки Книги Суддів

Фактично, Книга Суддів – це збірка нарисів, переважно про війни Ізраїлю. Щоразу, коли ізраїльтяни отримували поразку в битві, вони сприймали її як Господню кару, яка негайно наставала у відповідь на їхній непослух. Ці оповідання навіюють усьому народу Ізраїлю та кожній людині думку про ставлення до Бога в покорі та надії. У коротких оповіданнях про Самсона та його трагічні шлюби розглянуто тему послуху Богу і збереження культурної традиції. Ось який урок дають нам Самсонові оповідання: непокора Богу, нехтування родинних традицій, ігнорування добрих батьківських порад врешті-решт призводить до лиха в житті людини, незалежно від її статусу. Самсон був назореєм, людиною, сповненою Божої сили, але він помер сліпим бранцем серед филистимлян, ворогів Ізраїлю, серед тих, проти кого Господь надихав його боротися (Суд. 13:56). Це трапилося тому що він відвернувся від Бога, порушуючи ізраїльську релігійну традицію ендогамного шлюбу (Втор. 7:3), незважаючи на намагання батьків стримати його (Суд. 14:3).

Книга Суддів також підкреслює, що, якщо ізраїльтяни робили те, що було їм до вподоби, але не подобалося Господу, вони вчиняли тяжкі гріхи проти Господа і людей (Втор. 12:8; Суд. 17:6; 21:25; пор. 1Цар. 15:5,11; 2Цар. 12:2; 14:3). Лише тоді коли ізраїльтяни робили вибір, співзвучний з Божим провидінням, Господь дарував їм благословення. Проблема полягає не в тому, чи видається дія доброю для людини, а в тому, чи виглядає дія хорошою згідно з Божим провидінням. Отже, лише життя, прожите згідно з Божими принципами буде виливати благословення на народ Божий.

Трагічна історія Самсона діє як попередження, особливо це стосується людей, які покликані Богом виконувати духовні служби. Бог наділяє людей владою проповідувати, втішати, заохочувати і служити Богу та людям. Проте так часто їхні сильні моральні принципи руйнуються спокусою, як правило сексуального характеру. Самсон, назорей, чиє життя було присвячене Богу з дитинства, порушив свою клятву, піддавшись жагучому прагненню жінок. Трагедія Самсона нагадує серію оповідань про великих політичних та релігійних гігантів, які втратили велич через свої хтиві сексуальні нав’язливі думки, незалежно від національної приналежности бажаного партнера, морального статусу чи релігії. Цар Давид заплямував своє блискуче царювання через Вірсавію (2Сам. 11:2-12:14). Девтерономісти також твердять, що Соломон низько впав у своєму славетному царюванні через свою пристрасть до жінок, навіть до чужоземних жінок з країн, історично ворожих Ізраїлю (1Цар. 11:1-40). Отже, Книга Суддів надсилає послання сучасному світу. Поки людство не навчиться жити згідно з Божим провидінням для блага усього світу, піклуючись про довкілля, як було наказано чинити першій людині в оповіданні про створення світу, Бог буде застосовувати методи відплатної справедливости.

Попередній запис

Самсон

13:1-16:31 – Самсон Народження Самсона обрамлене формулою: «А Ізраїлеві сини й далі робили зло в Господніх очах» (13:1а). У відповідь ... Читати далі

Наступний запис

Перше прочитання

Згідно з Талмудом Книга Рути йшла першою в третій частині єврейської Біблії, «Писаннях»; однак новіша юдейська традиція ставить її поруч ... Читати далі